№ 456/3389/19

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 456/3389/19

провадження № 61-3933св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави в особі Державного концерну «Укроборонпром», правонаступником якого є Фонд державного майна України, Державного підприємства «Укроборонресурси»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., ШереметиН.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України, діючи в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» (далі ДК «Укроборонпром») та Державного підприємства «Укроборонресурси» (далі ДП «Укроборонресурси») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/100 ідеальних частин будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , а саме: сховища (склад) «Л-1» загальною площею 627,9 кв.м, огорожі № 4/11-73,0 м/п по АДРЕСА_1 , укладений між ДП«Укроборонресурси» та ОСОБА_1 ; повернути державі Україна в особі ДК«Укроборонпром» в повне господарське відання ДП «Укроборонресурси» вищевказане майно, яке було передано на виконання недійсного правочину - договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року, укладеного між ДП«Укроборонресурси» та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що військовою прокуратурою Західного регіону України встановлено факт порушення законних інтересів держави щодо продажу об`єкту нерухомості суб`єктом господарювання без відповідних на те повноважень у ДП «Укроборонресурси».

24 травня 2001 року відповідно до наказу Генерального директора ДП«Укроборонресурси» від 24 травня 2001 року № 84 створено Західну філію підприємства, директором якої призначено Перскова І.В. Наказом Міністерства оборони України від 11 січня 2005 року № 13 до статутного фонду підприємства передано майно, яке належало 3205 центральній автомобільній базі (військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2005 року власником витребовуваного майна є держава в особі Верховної Ради України уповному господарському віданні підприємства.

30 грудня 2008 року Міністерством оборони України надіслано лист до Фонду державного майна України щодо надання погодження на відчуження об`єктів нерухомості, що перебувають на балансі ДП «Укрборонресурси» та розташовані умістах Стрий та Одесі. 11 березня 2009 року Фонд державного майна погодив відчуження вказаного нерухомого майна шляхом продажу виключно на аукціоні. 23 березня 2009 року після отримання вказаного листа Міністром оборони України видано наказ № 131 «Про надання згоди на відчуження майна ДП«Укроборонресурси», у якому було вказано про можливість зменшення початкової вартості майна не більше як на 30% у разі повторного проведення аукціону.

12 травня 2009 Фонд державного майна України надіслав лист до Міністерства оборони України щодо відкликання листів-погоджень на відчуження державного майна, яке перебуває у сфері управління Міністерства оборони України. Однак, не зважаючи на відсутність дозволу Фонду державного майна України, у порушення вимог частини п`ятої статті 75 ГК України, пункту 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, 05 березня 2010 року між ДП «Укроборонресурси» вособі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено оспорюваний договір купівлі-продажу 2/100 ідеальних частин будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , а саме сховища: сховища (склад) «Л-1» загальною площею 627,9 кв.м, огорожі № 4/11-73,0 м/п по АДРЕСА_1 .

Відтак оспорюваний договір купівлі-продажу укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, державне майно вибуло з володіння власника (держави) поза його волею, тому заступник військового прокурора Західного регіону України просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2020року в задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром», ДП«Укроборонресурси» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного правочину дотримано вимоги статті 136 ГК України, статті 326 ЦК України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №803, статуту ДП «Укроборонресурси», оскільки рішення про відчуження вказаного нерухомого майна від імені та в інтересах держави приймав уповноважений державний орган на управління цим майном Міністерство оборони України, після чого вказане нерухоме майно, яке перебувало на праві повного господарського відання у ДП «Укроборонресурси», реалізовано шляхом його продажу через Західну універсальну товарну біржу на аукціоні, в якому брав участь відповідач, та придбав це майно на конкурентних засадах, уклавши з ДП «Укроборонресурси» нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу та здійснивши оплату вартості вказаного майна відповідно до умов договору та біржового контракту. Незалежна оцінка спірного майна, яка була проведена до аукціону, затверджувалась керівництвом Фонду державного майна України, який в установленому законом порядку погодив відчуження даного майна.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 2/100 ідеальних частин будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , а саме: сховища (склад) «Л-1» загальною площею 627,9 кв.м, огорожі № 4/11-73,0 м/п по АДРЕСА_1 , укладений між ДП«Укроборонресурси» та ОСОБА_1 .

Повернуто державі Україна в особі ДК «Укроборонпром» в повне господарське відання ДП «Укроборонресурси» майно, 2/100 ідеальних частин будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , а саме: сховища (склад) «Л-1» загальною площею 627,9 кв.м, огорожі № 4/11-73,0 м/п по АДРЕСА_1 , переданого на виконання договору купівлі-продажу від 05 березня 2010 року, укладеного між ДП«Укроборонресурси» та ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відчуження спірного державного майна було здійснено поза волею власника, всупереч інтересам держави і суспільства, а особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

На момент укладення спірного договору існувало рішення суб`єкта управління про відмову в наданні згоди на відчуження майна у формі листа Міністерства оборони України № 270/3/224 від 01 вересня 2009 року, в якому зазначалося, що рішення попереднього керівництва Міністерства оборони України про відчуження об`єктів державної власності державних підприємств (в тому числі, ДП«Укроборонресурси») заблоковано (відкликано), а також існувало рішення Фонду державного майна України про відмову в наданні погодження на відчуження майна, викладену у формі листа № 10-24-6515 від 12 травня 2009 року, яким було відкликано раніше надане погодження № 10-24-3305 від 11 березня 2009 року.

Рішення Фонду державного майна України про відкликання погодження на відчуження державного майна ДП «Укроборонресурси» на підставі доручення Кабінету Міністрів України від 07 травня 2009 року № 24796/0/1-09 єобов`язковим до виконання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року і залишити в силі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24жовтня 2012 року (провадження № 6-116цс12), від25 грудня 2013 року (провадження № 6-94цс13), від 08 червня 2016 року (провадження № 6-3089цс15), від 16 листопада 2016 року (провадження №6-2469цс16), від 22 лютого 2017 року (провадження № 6-2677цс16), постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018року в справі № 490/5475/15, від 02 травня 2018 року в справі № 910/10136/17, від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц, від 01 серпня 2018 року в справі № 641/76/17, від 17 жовтня 2018року в справі №362/44/17, від 24 липня 2019 року в справі № 804/9872/15, від 31 липня 2019 року в справі №826/24615/15 (пункт 1частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі й витребувано її матеріали з Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

03 червня 2021 року справа № 456/3389/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021року справу призначено до судового розгляду.

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону направив відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року замінено ДК«Укроборонпром» його правонаступником Фондом державного майна України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті389 ЦПКУкраїни підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до пункту 1.1 Статуту ДП «Укроборонресурси», затвердженого Міністром оборони України 22 вересня 1997 року, чинного на момент укладення оспорюваного договору, підприємство «Укроборонресурси» є державним підприємством, заснованим на майні, що є державною власністю, створеним Міністерством оборони України і підпорядкованим йому. Згідно пункту 5.2 майно підприємства, що є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь - які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України № 13 від 11 січня 2005 року «Про додаткове наділення ДП МОУ «Укроборонресурси» основними фондами» до статутного фонду підприємства передано майно, яке належало 3205 центральній автомобільній базі (військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), визначене у Додатку №1 та №2 до цього наказу.

31 січня 2005 року складено акт прийому передачі фондів та майна військової частини НОМЕР_2 (місто Стрий) до статутного фонду ДП «Укрборонресурси».

Згідно копії свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 29 листопада 2005 року, виданого на підставі рішення виконкому Стрийською міською радою, власником будівель та споруд військового містечка НОМЕР_2 у кількості 81-ї штуки, серед яких і спірне майно, є держава в особі Верховної Ради України у повному господарському віддані ДП «Укроборонресурси».

Міністерство оборони України зверталось 30 грудня 2008 року з листом вих.№220/5456 до Фонду державного майна України стосовно надання погодження на відчуження шляхом продажу об`єктів нерухомості, що перебувають на балансі ДП «Укроборонресурси», розташованих за адресою: Львівська область, місто Стрий, вулиця Сколівська,14.

11 березня 2009 року Фонд державного майна України направив на адресу Міністерства оборони України лист за вих. №10-24-3305, згідно якого погодив відчуження шляхом продажу виключно на аукціоні нерухомого майна, що перебуває на балансі ДП «Укроборонресурси» відповідно до погоджених висновків про його вартість.

У зв`язку з погодженням Фонду державного майна України на відчуження нерухомого майна 23 березня 2009 року Міністерством оборони України у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 06 червня 2007 року №803 «Про затвердження порядку відчуження об`єктів державної власності» видано наказ № 131 «Про надання згоди на відчуження майна державного підприємства Міністерства оборони України «Укроборонресурси». Згідно вказаного наказу ДП «Укробороноресурси» надано згоду здійснити відчуження майна згідно з Переліком будівель зі складськими приміщеннями ДП «Укроборонресурси», на які надається дозвіл на відчуження (додаток до наказу).

12 травня 2009 року Фонд державного майна України надіслав лист до Міністерства оборони України щодо відкликання листів погоджень на відчуження державного майна, які перебувають у сфері управління вказаного міністерства.

05 березня 2010 року ДП «Укроборонресурси», в особі ОСОБА_2 (продавець), який діє на підставі довіреності, та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі- продажу частини будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Васьків Л.М., зареєстрований у реєстрі за № 289, згідно якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю 2/100 ідеальні частини будівель та споруд військового містечка НОМЕР_2 , а саме сховище (склад) «Л-1» загальною площею 627,9 кв.м, огорожу №4/11 -73,0 м/п, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти об`єкт продажу, сплатити ціну та зареєструвати об`єкт продажу. Відповідно до пункту 1.2 договору право власності на обєкт продажу переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. Відповідності до пункту 1.5 договору об`єкт продажу продано за 67 381,06 грн з ПДВ. Також підтверджено, що вказані кошти повністю оплачені покупцем ОСОБА_1 до підписання цього договору, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій №350420003 від 04 березня 2010 року, № 350520001 від 05 березня 2010 року.

Згідно акту приймання - передачі нежитлових будівель від 05 березня 2010 року ДП «Укроборонресурси» в особі генерального директора Шкіля І.А. передало у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність будівлі промисловості зі складськими приміщеннями, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , а саме сховище (склад) «Л-1» та огорожу бетонну -73 м./п.

Спірний договір купівлі - продажу укладений за результатами проведення 25лютого 2010 року Західною універсальною товарною біржою повторного аукціону з продажу частини майна ДП «Укроборонресурси», яке було продано за початковою ціною 67 381,06 грн ОСОБА_1 , про що було оформлено біржовий контракт № 08-10/4.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до частини першої якої представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21) вказано, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом вінтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДК«Укроборонпром», ДП «Укроборонресурси» з посиланням на те, що внаслідок укладення 05 березня 2010 року між ДП «Укроборонресурси» та ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу частини будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 мала місце незаконна реалізація державного майна, чим завдано шкоду майновим інтересам держави. Просив, зокрема, повернути державі Україна в особі ДК «Укроборонпром» в повне господарське відання ДП«Укроборонресурси» 2/100 ідеальних частин будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , а саме: сховище (склад) «Л-1» загальною площею 627, 9 кв. м, огорожу № 4/11-73,0 м/п на АДРЕСА_1 .

При вирішенні спору суди не врахували, що позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДК «Укроборонрпом» та ДП «Укроборонресурси», однак відповідно до абзацу третього частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» заборонено здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

З огляду на наведене, позов прокурора, поданий в інтересах Держави в особі ДК«Укроборонпром», правонаступником якого є Фонд державного майна України, ДП «Укроборонресурси» підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного упостанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 (провадження №12-20гс21) колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані судові рішення судові першої та апеляційної інстанції скасувати та залишити без розгляду позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави в особі ДК«Укроборонпром», правонаступником якого є Фонд державного майна України, ДП «Укроборонресури» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та повернення майна.

Керуючись статтями 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2020року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року скасувати.

Позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром», правонаступником якого є Фонд державного майна України, Державного підприємства «Укроборонресурси» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та повернення майна залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. КратСуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. КраснощоковМ. Ю. Тітов