01.10.2023

№ 459/928/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 459/928/19

провадження № 61-2091св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Червонограді Львівської області, прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції у Львівській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

Шандри М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Червонограді Львівської області, прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Червонограді Львівської області, прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 03 січня 2018 року у кримінальній справі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 152 КК України, його виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року вирок залишено без змін.

Кримінальне переслідування відносно позивача було розпочато 02 червня 2013 року та тривало більше 5 років. У результаті тривалого слідства він перебував у тяжкому моральному, духовному, психічному стані, що вплинуло на його здоров`я, відносини з сусідами, односельчанами, близькими та родичами. Стверджує, що понад 5 років він переносив моральні страждання від почуття невизначеності свого майбутнього.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на його користь кошти за завдану йому моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23 січня

2020 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт спричинення позивачеві внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 протягом

63 місяців перебував під слідством та судом та був виправданий у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 152 КК України.

Виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є відшкодування на користь позивача моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн. При цьому судом ураховано період перебування під слідством і судом та мінімальний розмір заробітної плати на момент звернення позивача до суду з позовом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини четвертої статті 1176 ЦК України, виходив із того, що

ОСОБА_1 у процесі досудового розслідування шляхом самообмови перешкоджав з`ясуванню істини, даючи завідомо неправдиві показання, у зв`язку з чим не має права на відшкодування шкоди.

На думку апеляційного суду, позивач не довів достатніми та допустимими доказами факт завдання йому діями, бездіяльністю чи рішеннями органу досудового розслідування чи прокурора і суду моральної шкоди та її розмір,

а також причинний зв`язок між шкодою і такими діями, бездіяльністю чи рішеннями, а тому у позові про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у якій просить оскаржувану постанову скасувати

та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 10 грудня

2020 року.

Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У червні 2021 року матеріали справи № 459/928/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на незастосування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 1 частини другої статті

389 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених частиною четвертою статті 1176 ЦК України, апеляційний суд не врахував того, що належних і допустимих доказів на підтвердження, що він як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний надав завідомо неправдиві показання з метою переконати органи досудового слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв, та що такими діями він перешкоджав з`ясуванню істини у справі не має. Такі відомості не зафіксовані в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду

від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18.

Також судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 727/3926/16, відповідно до якої під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати орган слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він в дійсності не вчиняв. Проте в суді першої інстанції ОСОБА_1 не визнавав своєї вини.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами із матеріалів кримінального провадження № 12013150280000212 (справа № 451/1192/13-к) встановлено, що таке зареєстроване у зв`язку із вчиненням хуліганських дій щодо ОСОБА_3 та зґвалтування ОСОБА_4 .

02 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Радехівського РВ ГУМВС України у Львівській області із заявою про її зґвалтування, вчинене, зокрема, і

ОСОБА_1 . У заяві зазначено, що зміст статті 383 КК України їй роз`яснено. Заява зареєстрована (а. с. 225, т. 4 кримінального провадження).

Відповідно до протоколу від 02 червня 2013 року підозрюваний у вчиненні злочину ОСОБА_1 затриманий слідчим СВ Радехівського РВ ГУМВС України у Львівській області у присутності двох понятих на тій підставі, що безпосередньо після вчинення злочину потерпіла, а також сукупність ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа вчинила злочин. У протоколі затримання

ОСОБА_1 письмово зазначив, що заяв та клопотань не має (а. с. 193-196).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 03 червня 2013 року ОСОБА_1 допитаний в якості підозрюваного. Він надав зізнавальні показання щодо побиття потерпілого та зґвалтування потерпілої. Такі самі покази він надав при проведенні слідчого експерименту 05 червня 2013 року, що зафіксовано фотозйомкою, та у судовому засіданні при допиті слідчим суддею (а. с. 122-129, 144-145, т. 2 кримінального провадження). Слідчі дії проведені у присутності понятих, у судовому засіданні позивачу та його законному представнику у цій справі вручено пам`ятку про права, допит проводився у присутності законних представників та адвокатів.

Згідно з обвинувальним актом, затвердженим прокурором 25 липня 2013 року, ОСОБА_1 обвинувачено та оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 15, 296 та 152 КК України (вчинення хуліганських дій та зґвалтування в стані алкогольного сп`яніння). Обвинувальний акт вручено підозрюваному ОСОБА_1 , його законному представнику та адвокату 29 липня 2013 року (а. с. 197-198).

У судових засіданнях за участю обвинувачених, їх законних представників та адвокатів 05 серпня, 19 вересня, 04 жовтня, 28 листопада 2013 року, 04 лютого 2014 року продовжено запобіжний захід ОСОБА_1 у виді домашнього арешту в загальному до 03 лютого 2014 року, учасникам та законним представникам вручено пам`ятки про їхні права та ухвали про продовження запобіжного заходу

(а. с. 26-28, 47, 57-61, 67-68, 75-79, 92-93, 97-98, т. 1 кримінального провадження).

Апеляційний судом також встановлено, що у судовому засіданні 07 квітня

2016 року підсудний ОСОБА_1 змінив свої показання та заперечив свою вину. Потерпіла і потерпілий у цьому судовому засіданні свої показання не змінили та вказували на те, що ОСОБА_1 вчинив відносно них злочини.

Ухвалою від 08 квітня 2016 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на 60 днів.

03 серпня 2016 року потерпіла ОСОБА_4 подала до Червоноградського міського суду Львівської області заяву про те, що інший підсудний у справі

( ОСОБА_5 ) не вчиняв щодо неї насильства, але ствердила, що зґвалтування вчинили ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а. с. 238, т. 3 кримінального провадження).

У заяві від 15 лютого 2017 року потерпіла висловила таку ж позицію (а. с. 78, т. 4 кримінального провадження). Аналогічно потерпіла ОСОБА_4 свідчила у судовому засіданні 26 жовтня 2017 року (а. с. 209-213, т. 4 кримінального провадження).

13 листопада 2017 року потерпіла подала суду заяву наступного змісту (далі - цитація автора): «Прошу взяти до уваги те, що 02 червня 2013 року я добровільно вступила в статевий акт з ОСОБА_1 . З даного приводу я не маю претензій до нього» (а. с. 244, т. 4 кримінального провадження). 12 грудня 2017 року заяву аналогічного змісту потерпіла ОСОБА_4 подала щодо всіх підсудних (а. с. 257, т. 4 кримінального провадження).

Відповідно до обвинувального акта, затвердженого прокурором 19 грудня

2017 року в межах цього ж кримінального провадження, ОСОБА_1 обвинувачується за частиною другою статті 125 (спричинення тілесних ушкоджень) та частиною третьою статті 152 КК України (зґвалтування).

У судовому засіданні 26 листопада 2017 року потерпілий ОСОБА_3 ,

як і раніше, пояснював про його побиття підсудними, зокрема, і ОСОБА_1

(а. с. 209-213, т. 4 кримінального провадження).

Цього ж дня потерпілий ОСОБА_3 подав до суду заяву про звільнення підсудних від кримінальної відповідальності через те, що підсудні повністю відшкодували йому спричинену моральну та матеріальну шкоду, і з часу скоєння протиправних дій відносно нього пройшло багато часу, відбулося примирення. Заява аналогічного змісту подана суду 13 листопада 2017 року (а. с. 222, 243, т. 4 кримінального провадження).

Ухвалою суду від 27 грудня 2017 року кримінальне провадження 12013150280000212 від 02 червня 2013 року про обвинувачення, зокрема,

ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, тобто з нереабілітуючих підстав (а. с. 248, т.4 кримінального провадження).

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 03 січня

2018 року (а. с. 7-8), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року (а. с. 9-10), ОСОБА_1 виправдано в частині обвинувачення у зґвалтуванні ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Вирок мотивовано тим, що потерпіла пояснила, що заяву про зґвалтування написала, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння і боялася працівників міліції, які погрожували їй позбавленням волі у випадку відмови від свої показань про вчинення злочину відносно неї. У статеві зносини з усіма підсудними вона вступила добровільно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статті 56 Конституції України.

У справі, що переглядається, встановлено, що вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 03 січня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року,

ОСОБА_1 виправдано у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 152 КК України, у зв`язку з відсутністю

в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Кримінальне переслідування відносно позивача було розпочато 02 червня

2013 року і завершилося 12 вересня 2018 року, тобто тривало 5 років 3 місяці

10 днів (63 місяці).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірних дій органів досудового слідства та прокуратури шляхом незаконного порушення кримінальної справи щодо позивача, тримання його під вартою, тривале перебування під слідством і судом та притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених

у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/14074/18 зроблено висновок про те, що відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено в дійсності, або ж бере лише на себе вину за вчинене кримінальне правопорушення, хоча у дійсності воно вчинено групою осіб.

При розгляді та дослідженні вказаного питання суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18 (провадження № 61-18442св19).

З урахуванням зазначеного та релевантної судової практики, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді спірних правовідносин слід також надавати оцінку тому, чи була самообмова добровільною. Установивши добровільність такої самообмови, суд має оцінити виконання слідством свого обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зі змісту вироку Червоноградського міського суду Львівської області від 03 січня 2018 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2018 року, яким ОСОБА_1 виправдано у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 152 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення, не вбачається висновку про те, що ОСОБА_1 здійснив самообмову та навпаки зазначено, що обвинувачений своєї вини не визнав. Про наявність факту самообмови не йдеться і в повідомленні про підозру.

Разом із тим, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 із підстав, передбачених частиною четвертою статті 1176 ЦК України, не врахував, що належні і допустимі докази того, що він як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний надавав завідомо неправдиві показання з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв, та що такими діями він перешкоджав з`ясуванню істини у справі, не зафіксовані у матеріалах справи. Крім того, у виправдальному вироку Червоноградського міського суду Львівської області від 03 січня 2018 року ОСОБА_1 виправдано у скоєнні кримінального правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

У свою чергу, суд першої інстанції, встановивши, що позивач перебував

під слідством та судом у період 02 червня 2013 року до 12 вересня 2018 року,

що становить 5 років 3 місяці 10 днів - повних 63 місяці, виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом

та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав особи в аспекті статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог таухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.

Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактичних обставин у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті

413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 січня

2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук