ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2024 року
м. Київ
справа №460/24038/23
адміністративне провадження № К/990/29171/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Гресько О.Р.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Матковської З.М.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржник) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління, яка полягає в обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 без встановлення доплати до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 1 відсоток заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, встановлений частиною другою статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) в редакції, чинній до 11 жовтня 2017 року;
- зобов`язати Управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, встановивши з 01 серпня 2023 року доплату до пенсії за понаднормовий стаж в розмірі 1 процент заробітку за кожен рік понад 15 років, встановлений пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції до 11 жовтня 2017 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на нього розповсюджується дія статті 56 Закону № 796-ХІІ, а тому перерахунок його пенсії повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж 15 років для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII) до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі- Закон № 1058-IV).
Зважаючи на те, що позивачці пенсію за віком призначено не на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, то правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відсутні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень пункту 2 статті 56 Закону №796-XII та без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21.
7. Позивач вважає, що суди дійшли помилкового висновку про неможливість застосування до позивача положень пункту 2 статті 56 Закон №796-XII у зв`язку з непризначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, оскільки попередня редакція вказаної статті передбачала пільгове обчислення понаднормового стажу без умови призначення пенсії на підставі частини другої статті 27 Закону №1058-IV.
8. Обґрунтовуючи вказане, позивач наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, у якому здійснено відступ, зокрема, від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №300/2091/21, та мотивоване таке відступлення тим, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
9. Касаційна скарга надійшла до суду 26 липня 2024 року.
10. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 460/24038/23, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
11. Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 листопада 2024 року.
12. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
13. 14 серпня 2024 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість мотивів, наведених позивачкою у касаційній скарзі. Відповідач вказує, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось Законом №2148-VIII. Положеннями останнього до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-ІV.
14. Водночас, пенсія позивачки обчислена на загальних підставах - за частиною першою статті 27 Закону № 1058-ІV, тому відповідач правомірно відмовив позивачці у перерахунку її пенсії зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, але не вище 75 відсотків заробітку.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію за віком, яка призначена їй із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з урахуванням частини першої статті 27 Закону № 1058-ІV.
16. На заяву позивача щодо перерахунку пенсії на умовах пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, з огляду на те, що розрахунок пенсії на момент її призначення здійснювався з урахуванням частини першої статті 27 Закону № 1058-ІV.
17. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення розміру пенсії без встановлення доплати до пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року (тобто до внесення змін Законом №2148-VIII), позивачка звернулася до суду з позовною заявою.
Позиція Верховного Суду
18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
22. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
23. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
24. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
25. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
26. Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
27. Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 липня 2018 року у справі № 712/12140/16-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/417/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 569/3431/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 753/22957/16-а, від 14 вересня 2018 року у справі № 691/744/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 753/21123/16-а, від 09 листопада 2018 року у справі № 686/1938/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 343/2025/16-а та від 23 листопада 2018 року у справі № 305/1470/16-а.
28. Таким чином, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.
29. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
30. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
31. Верховний Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
32. При цьому КСУ підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку
33. Таким чином, Суд, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України, доходить висновку про те, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.
34. У рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 КСУ наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
35. При цьому у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 КСУ також наголосив, що Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
36. Таким чином, враховуючи вищезазначене, Суд доходить висновку, що скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов`язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
37. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
38. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
39. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
40. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
41. Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
42. У пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 КСУ вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка з 2005 року перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, яка обчислена за нормами Закону № 1058-IV.
У відповідь на її заяву щодо здійснення перерахунку пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, але не вище 75% заробітку, Управління, керуючись чинними на момент звернення позивачки положеннями статті 56 Закону № 796-ХІІ, листом від 15 вересня 2023 року повідомило її про те, що остання не отримує пенсію на умовах визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV, а тому не може претендувати на підвищення пенсії за рахунок доплати за понаднормовий стаж.
44. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про обґрунтованість відповіді Управління і виходили з того, що Законом № 2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV (далі- Закон № 1058-IV). Тому, врахувавши те, що позивачці пенсію за віком призначено не на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, суди дійшли висновку, що правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відсутні.
45. Однак колегія суддів з такими висновками не погоджується з огляду на таке.
46. Так, пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
47. У подальшому Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
48. Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
49. Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом № 796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV.
50. Звертаючись до суду з касаційною скаргою позивачка наголошує, що до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, підлягає застосуванню редакція пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, яка була чинна на момент призначення їй пенсії і передбачала пільгове обчислення понаднормового стажу без умови призначення пенсії на підставі пункту 2 статті 27 Закону №1058-IV.
51. З огляду на вищезазначене, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 2148-VIII.
52. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
53. Колегія суддів зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
54. У рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 КСУ вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
55. До того ж, КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
56. Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
57. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
58. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі № 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20.
59. Разом з цим у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
60. Окрім того, КСУ в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
61. Колегія суддів вказує, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21.
62. У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.
63. З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
64. Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).
65. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
66. Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку, викладеного Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі, що розглядається.
67. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то остання має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
68. Вказане свідчить про те, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 2 статті 56 Закону №796-XII та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
69. Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність правових підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.
70. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
71. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
72. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
73. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга -задоволенню.
Висновки за результатами розподілу судових витрат
74. Згідно частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
75. Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
76. З матеріалів справи встановлено, що сума сплаченого позивачем судового збору становить: за подання позовної заяви 1073 грн 60 коп. (квитанція №1219151532 від 10 жовтня 2023 року), за подання апеляційної скарги 1610 грн 40 коп. (квитанція № 31 від 13 лютого 2024 року), за подання касаційної скарги сплати 1717 грн 76 коп. (квитанція № 1365745035 від 26 липня 2024 року)
77. Оскільки рішення у справі ухвалено на користь ОСОБА_1 , сума судового збору у загальному розмірі 4401 грн 76 коп. за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг має бути стягнута на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає в обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 без урахування доплати за понаднормовий стаж, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції до 11 жовтня 2017 року, в розмірі одного проценту заробітку за кожен рік роботи понад 15 років.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01 серпня 2023 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції до 11 жовтня 2017 року, в розмірі одного проценту заробітку за кожен рік роботи понад 15 років, з урахуванням проведених платежів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076; 33028 місто Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 4401 (чотири тисячі чотириста одна) грн 76 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: О.П. Стародуб
В.М. Шарапа