ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2024 року
м. Київ
справа №460/26790/23
адміністративне провадження № К/990/37670/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 (суддя Гресько О.Р.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 (колегія суддів у складі судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.) у справі №460/26790/23 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування і невиплати з 15.05.2023 підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонерці ОСОБА_2 , якій призначено пенсію по втраті годувальника, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII);
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування і невиплати з 15.05.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру ОСОБА_3 , якому призначено пенсію по втраті годувальника, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 15.05.2023 нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, до зміни правового статусу;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 15.05.2023 нарахування та виплату ОСОБА_3 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, до зміни правового статусу.
2. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 23.01.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024, у задоволенні позову відмовив.
3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є дітьми, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, проживають у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (далі - Перелік №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (село Зелениця, Вараський район, Рівненська область).
5. З 01.01.2015 виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону №796-XII було припинено, у зв`язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
6. Конституційний Суд України Рішенням від 17.07.2018 №6-р/2018 визнав неконституційними ці зміни.
7. ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію в разі втрати годувальника, призначену на неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
8. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, зареєстровані та проживають у населеному пункті, який відповідно до Переліку №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
9. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати після ухвалення Конституційним Судом Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 її неповнолітнім дітям, які не працюють та проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку ОСОБА_1 отримує на своїх неповнолітніх дітей, позивачка в інтересах своїх дітей звернулася до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що можливість реалізації конституційного права громадянина України на отримання підвищення до пенсії Закон №796-XII пов`язує із дотриманням трьох умов: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення; 3) наявність статусу непрацюючого пенсіонера. Статтями 27-30 Розділу V Закону №796-ХІІ передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону №796-ХІІ, надаються відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам. Доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам не поширюється на дітей, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи, хоча вони і є отримувачами пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
11. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржниця визначає положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
12. Як на підставу касаційного оскарження скаржниця покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статей 1, 36 Закону №1058-IV, статті 39 Закону №796-ХІІ щодо нарахування та виплати неповнолітнім дітям підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, відсутній.
13. Позивачка посилається на неврахування судами, що її діти мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат гарантується непрацюючим пенсіонерам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживають на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
14. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
16. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
17. 01.01.2015 набрав чинності Закон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
18. Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону №987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
19. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
20. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суду України цим рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
21. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
22. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
23. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.
24. Відповідно до наведених вище положень Закону №1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
25. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
26. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча/ультраактивна дія).
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, від 08.09.2021 у справі №9901/315/20, від 03.11.2021 у справі №9901/378/20.
27. Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
28. З урахуванням принципу дії закону в часі у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
29. З набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
30. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
31. Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, що суб`єктивне право на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
32. Таким чином, за загальним правилом непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
33. Вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку особа отримує на своїх неповнолітніх дітей, що проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
34. Так, відновлена редакція статті 39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
35. При цьому, частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
36. Аналізуючи ці норми, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
37. Своєю чергою Закон №1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
38. Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;
39. Види пенсійних виплат визначені у статті 9 Закону №1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
40. Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені у статті 36 Закону №1058-IV, частиною першою якої передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
41. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.
42. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (частина перша статті 37 Закону №1058-IV).
43. Відповідно до частини першої статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
44. За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 39 Закону №1058-IV на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
45. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у частині першій статті 36 Закону №1058-IV, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону №1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення).
46. До того ж слід зазначити про те, що за правилами статті 160 Сімейного кодексу України неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
47. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України).
48. Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
49. Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
50. У справі, яка розглядається суди встановили та це не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії по втраті годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
51. За таких обставин та наведеного вище правого регулювання наявні підстави для нарахування та виплати неповнолітнім дітям як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, у зв`язку із чим Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
52. Окрім того, зважаючи на позитивний обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу через призму проголошення людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю, колегія суддів зазначає, що непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII як компенсації реалізованого та/або потенційного ризику втрати здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від наявності чи відсутності у таких осіб права на інші пільги чи компенсації, передбачені Законом №796-XII.
53. Таким чином, діти, яким призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у частині першій статті 36 Закону №1058-IV є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону №1058-IV через їх непрацездатність, та відповідно вони мають право також й на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII як компенсацію реалізованого та/або потенційного ризику втрати здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, незалежно від наявності чи відсутності у таких осіб права на інші пільги чи компенсації, передбачені Законом №796-XII.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15.10.2024 у справі №240/1458/23.
54. Тому колегія суддів приймає доводи касаційної скарги позивача, наведені на обґрунтування наявності права на отримання щомісячного підвищення до пенсії у неповнолітніх дітей як непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.
Висновки судів попередніх інстанцій, що доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам не поширюється на дітей, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи, хоча вони і є отримувачами пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону №1058-IV, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та позицією Верховного Суду.
55. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права під час ухвалення судових рішень, а тому Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
56. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
57. За змістом статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб».
Ураховуючи, що позивач не сплачував судовий збір з підстав того, що він звільнений від його сплати, оскільки діє в інтересах малолітньої особи, Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача судового збору.
Керуючись статтями 341 345 351 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 скасувати.
3. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задовольнити частково.
4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , що діє як законний представник-опікун неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з 15.05.2023 підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015.
5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , як законному представнику-опікуну неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з 15.05.2023 підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII у редакції, яка була чинна до 01.01.2015, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб