ПОСТАНОВА
Іменем України
27 березня 2020 року
Київ
справа №460/2834/18
адміністративне провадження №К/9901/22400/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №460/2834/18
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)»
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)»
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року
(прийняте у складі: головуючого судді Недашківської К.М.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Багрія В.М., Качмара В.Я.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі;
- зобов`язати відповідача у 2-х місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили привести житлові, побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання і відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі у Державній установі «Городищенська виправна колонія №96». За весь період відбування ним покарання адміністрацією установи порушуються житлово-побутові і санітарні вимоги законодавства щодо умов тримання засуджених. Зокрема, приміщення камери №27, в якій він перебуває, є надто вузьким, природне освітлення і вікна відсутні, вентиляція дуже слабка; порушуються санітарні норми в туалеті; прогулянковий дворик не відповідає встановленим вимогам через вкрай недостатню площу, фактично це є підвісна клітка, підлога якої виготовлена з металевих прутів, свіжого повітря недостатньо, як і прямих сонячних променів через суцільну матову покрівлю (у теплу пору року вказане спричиняє парниковий ефект). Зазначає, що наведені порушення підтверджуються звітом представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22 серпня 2018 року. Крім того, це підтверджено і звітом моніторингової групи від 4 квітня 2013 року, яка відбулася за участю начальника Городищенської виправної колонії №96, заступника начальника управління Державної пенітенціарної служби у Рівненській області, прокурора прокуратури Рівненської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.
Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання і відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
У задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» привести житлові, побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, саме у двомісячний строк - відмовити.
Приймаючи зазначені рішення суди першої й апеляційної інстанцій виходили з того, що адміністрацією Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (далі - «ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)») не вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Разом з тим, позовна заява про зобов`язання ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» привести житлові, побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі підлягає задоволенню частково з врахуванням критеріїв розумності і реальності - протягом 5 місяців.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є необґрунтованими, прийнятими з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що у 2013 і 2018 роках працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості здійснено моніторинговий візит у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». Проте судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що за підсумками моніторингових візитів надані рекомендації щодо забезпечення належних умов утримання засуджених у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» саме Державній пенітенціарній службі України і Міністерству юстиції України. Отже, на думку скаржника, за підсумками моніторингових візитів не встановлено обов`язкових дій для ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» в частині покращення житлово-побутових умов засуджених, які утримуються у такій колонії.
Крім того, відповідач вказує на те, що судами першої й апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що під час моніторингового візиту у 2018 році відзначено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році. Зокрема, зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів; у структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні і ремонтні роботи і вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених. Водночас, моніторинговою групою у звіті 2018 року відмічено активну поведінку відповідача пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених. Тобто, наведене свідчить про вчинення дій з боку відповідача щодо приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених.
Також скаржник зазначає, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» є колонією максимального рівня безпеки, а тому Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28 липня 2005 року (надалі також - «Типові правила») не можуть застосовуватись до облаштування сектору максимального рівня безпеки. Одночасно законодавством не визначено питання обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі при виправних колоніях максимального рівня безпеки.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, з 28 вересня 2004 року відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)».
У квітні 2013 року головним спеціалістом Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області.
Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті від 4 квітня 2013 року, відповідно до якого у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» виявлено ряд недоліків.
За результатами моніторингового візиту представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рекомендовано Державній пенітенціарній службі України:
- вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№96) засуджених дільниці приміщень камерного типу і довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу і створення належних умов відбування покарання;
- вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу і камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного і штучного освітлення;
- у Городищенській виправній колонії (№96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
22 серпня 2018 року начальником відділу моніторингу дотримання прав людини на належне утримання Департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, головним спеціалістом відділу права на працю Департаменту моніторингу соціальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіональним координатором взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Рівненській області, представником громадськості здійснено моніторинговий візит до ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)».
Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті, відповідно до якого у Городищенській виправній колонії (№96) виявлено ряд недоліків. За результатами моніторингового візиту рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками); належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (стаття 28 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - «КВК України») кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно зі статтями 2 3 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу (частина друга статті 97 КВК України).
За приписами частини першої статті 102 КВК України, режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Частина перша статті 115 КВК України передбачає, зокрема, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки (частина друга статті 150 КВК України).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 151 КВК України, на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу Городищенська виправна колонія (№96), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ДУ «Городищенська виправна колоні (№96)» у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно зі статтею 3 Конвенції й усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, житлово-побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2013 і 2018 роки.
Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії і гігієни.
У свою чергу, пунктом 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Проте, відповідач не надав належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових і санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».
Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не вжив достатніх належних заходів для повного приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.
Разом з цим, у касаційній скарзі відповідач не спростовує факт виявлення відповідних порушень, а лише не погоджується з оцінкою судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що судами помилково застосовано Типові правила і ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5 до спірних правовідносин.
Верховний Суд погоджується з тим, що суд першої інстанції помилково застосував приписи Типових правил до спірних правовідносин, оскільки вони визначають умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки.
Разом з тим таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи. Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади.
Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного і міжнародного законодавства.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №460/2999/18, від 17 березня 2020 року у справі №460/2703/18.
Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано розділ ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5.
Водночас, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, хоча і містять розділ ХХХІII під назвою «Особливості тримання засуджених до довічного позбавлення волі», проте його зміст не містить жодних вимог, релевантних з обставинами цієї справи.
Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій і не доводять порушення ними норм матеріального або процесуального права.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 351 КАС України, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції і виключити із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року №2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28 липня 2005 року.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року №2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року №2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28 липня 2005 року.
В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду