ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа №460/2851/18
адміністративне провадження №К/9901/22389/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (суддя: Зозуля Д.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року (судді: Нос С.П., Сеник Р.П., Шевчук С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" (далі - відповідач, ДУ "Городищенська ВК (№96)"), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів для приведення житлових умов у відповідність до вимог чинного законодавства, в період з 21 січня 2010 року по 21 листопада 2018 року, які визначають умови відбування покарання засудженим до довічного позбавлення волі;
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів для приведення побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, в період з 21 січня 2010 року по 21 листопада 2018 року, які визначають умови відбування покарання засудженим до довічного позбавлення волі;
-зобов`язати відповідача протягом чотирьох місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови тримання засудженого у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженим до довічного позбавлення волі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наразі він відбуває покарання у Державній установі "Городищенська виправна колонія (№96)" з максимальним рівнем безпеки. Вказує про те, що за весь період відбування покарання, у вигляді довічного позбавлення волі, адміністрацією установи порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов тримання засуджених. Зокрема, приміщення камери № 21, в якій утримують позивача є надто вузьким та загальна площа камери становить 1,4м. х 2,5м.; природнього освітлення не вистачає; вентиляція дуже слабка; порушуються санітарні норми в туалеті; прогулянковий дворик не відповідає встановленим вимогам через недостатню площу. Зазначив також про те, що наведені порушення підтверджуються звітом представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" щодо невжиття заходів для приведення житлових умов позивача у відповідність до вимог чинного законодавства в період з 21 січня 2010 року по 21 листопада 2018 року, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" щодо невжиття заходів для приведення побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. Зобов`язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№96)" протягом чотирьох місяців з дня набрання рішенням законної сили, привести побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.
Відповідач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року і ухвалити нову про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідно до звітів моніторингових візитів вжиття заходів щодо неналежного забезпечення умов утримання засуджених ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» рекомендовано вжити Державній пенітенціарній службі України та Міністерства юстиції України, а не відповідачу.
У касаційній скарзі наголошено, що під час моніторингового візиту у 2018 році відзначено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році. Зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів. У структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні та ремонті роботи і вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених.
Тому, на переконання відповідача, наведене свідчить про вчинення дій пенітенціарної служби щодо приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених.
Скаржник посилається на те, що судами не прийнято до уваги, що позивач жодного разу не звертався до колонії із заявами стосовно покращення його житлово-побутових чи матеріальних умов утримання під час відбування покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», адже обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень цих прав на момент звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про порушення.
Скаржник наполягає на порушенні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки до спірних правовідносин помилково було застосовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, яким затверджено Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки. Зазначає, що судами не враховано, що така норма не розповсюджується на відповідача, оскільки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» має максимальний рівень безпеки, а не середній рівень безпеки до якого цей наказ застосовується.
Також на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин розділ 32 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, так як позивач отримується у секторі максимального рівня для тримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» і на даний сектор розповсюджується положення розділу 33 вказаних Правил.
Також у касаційній скарзі зазначено, що стаття 115 КВК України покладає на відповідача обов`язок створити позивачу необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. При цьому норми КВК України та Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не містять приписів, які б розкривали поняття «житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», та встановлювали б відповідні вимоги до влаштування санвузлів в камерах колонії. Відсутність законодавчого врегулювання такого питання позбавляють надати оцінку діям (бездіяльності) відповідача щодо порушення вимог діючого законодавства, яке регулює порядок утримання засуджених в установах відбування покарання.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., (судді): Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач з 02 вересня 2004 року відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у ДУ "Городищенська ВК (№96)" з максимальним рівнем безпеки.
Моніторинговою групою у складі: головного спеціаліста Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого з прав людини Федорука О.О., регіонального координатора Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області Свірець В.В. та незалежним представником громадськості Секретаріату Уповноваженого з прав людини Рахманним М.І. здійснено моніторинговий візит до ДУ "Городищенська ВК (№96)".
Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті від 04 квітня 2013 року, з якого вбачається, що у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" виявлено ряд недоліків, зокрема, вказано про те, що практично всі відвідані камери характеризуються поганим природним освітленням, неналежним технічним станом туалетів, слабкою припливно-витяжною вентиляцією. В окремих камерах дошки до підголи не прикріпленні.
За результатами моніторингового візиту було рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря; забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення та у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
22 серпня 2018 року начальником відділу моніторингу дотримання прав людини на належне утримання Департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Бондаренко О.В. та головним спеціалістом відділу права на працю Департаменту моніторингу соціальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Юрченко Н.В. складено звіт за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
За результатами проведеного моніторингового візиту у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" виявлено ряд недоліків. Також було рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками); належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.
Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 03 жовтня 2018 року №19.4/9-003621.18-1/3і-65 повідомив позивачу, що станом на 02 жовтня 2018 року до Секретаріату Уповноваженого з прав людини не надходило відповіді про вжиті заходи реагування за фактом виявлених порушень прав людини.
Позивач вказує, що фактично умови перебування у ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" не змінилися та не покращилися, тому він звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно з статтями 2 3 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Відповідно до частини 2 статті 97 КВК України у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу.
За приписами частини 1 статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Частини 1, 2 статті 115 КВК України передбачають, зокрема, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів.
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.
Відповідно до частини 2 статті 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
Частиною другою статті 151 КВК України передбачено, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a) вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b) штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
Пункт 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) передбачає, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Згідно з підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу Городищенська виправна колонія (№96), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Предметом спору в даній справі є бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо не забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засуджених до довічного ув`язнення.
Як свідчать матеріали справи, позивач з 02 вересня 2004 року відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». Матеріалами справи підтверджено та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, що протягом цього часу посадовими особами уповноважених органів неодноразово проводилися контрольні заходи щодо дотримання прав людини на належне утримання, зокрема, в секторі максимального рівня безпеки колонії.
Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)", не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено станом на 2013 рік за результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і моніторингом у 2018 році. Позивач у вказаний період утримувався в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№96)".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що засуджений позивач з 21 січня 2010 року по 21 листопада 2018 року відбував покарання в камері № 21, загальна площа якої 3,5 м. кв. не відповідала вимогами чинного законодавства. Відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що позивач відбував покарання з 21 січня 2010 року по 21 листопада 2018 року в камері, яка відповідає вимогам чинного законодавства України не надано.
Також встановлено, що побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)" не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві.
Вищевказані обставини підтверджені звітом відділу моніторингу пенітенціарних установ за 2013 рік, а також звітом за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, проведеного у 2018 році.
Відповідачем, всупереч частини 2 статті 77 КАС України не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вжиття ним заходів щодо повного усунення порушень вимог чинного законодавства в частині приведення побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого в ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)".
У касаційній скарзі відповідач не спростовує факт виявлення відповідних порушень, а лише не погоджується з оцінкою судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що відповідно до висновків моніторингу поліпшення умов ув`язнених покладено не на колонію, а на Мін`юст та Державну пенітенціарну службу України, вказуючи при цьому, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року N 124.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що враховуючи надані відповідачу КВК України та Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» обов`язки щодо належного утримання засуджених, адміністрація колонії повинна вчиняти дії, які сприяли б усуненню порушень, встановлених під час перевірок (моніторингів), однак доказів про вчинення таких дій відповідачем не надано.
Щодо відсутності законодавчого регулювання поняття «необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни», на яку посилаються відповідач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає наступне.
Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади. Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного і міжнародного законодавства.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №460/2999/18, від 17 березня 2020 року у справі №460/2703/18, від 27 березня 2020 року у справі №460/2834/18.
Крім того, невідповідність житлово-побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)" підтверджується постановами Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №460/2703/18, від 27 березня 2020 року у справі №460/2834/18, від 08 квітня 2020 року у справі №817/988/17.
Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Суди встановили, що належних та допустимих доказів вжиття заходів реагування за фактом виявлених порушень прав людини Державною установою "Городищенська виправна колонія (№96)" не надано.
Отже, висновки судів про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень з невиконання заходів реагування за фактом виявлених порушень прав людини ґрунтуються на вірно встановлених обставинах справи, яким надана належна оцінка, оскільки відповідачем, в даному випадку належним чином не виконане покладене завдання щодо створення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засуджених до довічного ув`язнення.
Тому посилання скаржника на відсутність протиправної бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень є необґрунтоване, оскільки констатація факту невиконання встановлених моніторингом відповідних порушень житлово-побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№ 96)", є достатнім і переконливим свідченням того, що виправна колонія допустила протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача щодо відсутності доказів звернення позивача до адміністрації колонії із заявами щодо неналежних умов утримання ув`язнених є необґрунтованими, оскільки наявність неналежних умов в колонії було встановлено звітами моніторингів у 2013 та 2018 роках, про що адміністрації колонії було відомо.
При цьому, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року №124 у цій справі, оскільки даний акт визначає умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки. Однак, таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи.
Аналогічний правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 460/482/19.
Також Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували розділ 32 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, так як позивач отримується у секторі максимального рівня для тримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)». На даний сектор розповсюджується положення розділу 33 вказаних Правил. Однак, таке правозастосування також не призвело до неправильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 351 КАС України, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції, виключивши із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року №124 та на розділ 32 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на положення наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28 липня 2005 року та на розділ 32 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5.
В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В.М. Соколов