ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа №460/3123/23
адміністративне провадження № К/990/1688/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів: Гінди О.М., Затолочного В.С.)
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також - скаржник, відповідач, Управління), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати з 10 серпня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення згідно з статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - закон № 796-XII);
- зобов`язати нарахувати та виплатити з 10 серпня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення згідно з статтею 39 Закону № 796-XII в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
2. Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що є непрацюючим пенсіонером та проживає на території віднесеної до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому має право на нарахування та виплату доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, однак таку виплату відповідач не здійснює, що призводить до порушення майнових, конституційних прав позивача та обмежує право на соціальний захист.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому позивач не надав суду доказів того, що йому встановлювався відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, яке є підставою для отримання, зокрема, підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача з 10 серпня 2022 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 39 Закону № 796-ХІІ для непрацюючих пенсіонерів.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 10 серпня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 10 серпня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
6. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, де зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленому статті 39 Закону №796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 12 січня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник вказує на необхідність застосування розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", а не "мінімальної заробітної плати", оскільки після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, а положення статті 39 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню у спірних правовідносинах не підлягають.
9. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року особа має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
10. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 вказала про необхідність застосування "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року", а не "мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік". Скаржник звертає увагу, що зазначена постанова стосувалась також норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. Касаційна скарга надійшла до суду 12 січня 2024 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 460/3123/23, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зупинення виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.
14. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2024 року.
Позиція інших учасників справи
15. 05 квітня 2024 року до Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Управління, де зазначено, що він зареєстрований і проживає в с. Острівськ Вараського району Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23 липня 1991 року (далі - Перелік № 106), віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, вказує, що не працює, є пенсіонером, що перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року. Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, стверджує про наявність права на отримання підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII і просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку з 10 серпня 2022 року.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку в Управлінні.
17. З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону України №796-ХІІ, внаслідок чого статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
15. 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив їй повідомити, чи відновив відповідач йому виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
16. Листом від 10 серпня 2022 року відповідач повідомив позивачу, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру йому не нараховується і не виплачується, адже частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Позиція Верховного Суду
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
20. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
22. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
23. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
24. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
25. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
26. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
27. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
28. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
29. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
30. У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
31. Суд апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , виходив з того, що наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням не є обов`язковою умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, стаття 39 Закону №796-ХІІ підлягає застосуванню до спірних правовідносин у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, тому позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
32. Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, відповідач заперечує висновки суду апеляційної інстанції, звертає увагу на відсутності підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у зв`язку з відсутністю законодавчих та фактичних підстав для цього, а також на тому, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Крім того, зазначає, що розрахунковою величиною, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ, є прожитковий мінімум для працездатних осіб на відповідний рік.
33. Таким чином, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції, доводи касаційної скарги і аргументи, наведені позивачем у відзиві, Верховний Суд під час касаційного перегляду справи повинен встановити:
- яку редакцію статті 39 Закону № 796-ХІІ необхідно застосовувати у спірних правовідносинах;
- яка розрахункова величина підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ;
- чи має право непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), у разі якщо останній не має посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Щодо редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
34. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
35. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
36. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
37. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
38. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
39. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
40. Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
41. При цьому у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
42. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, шо вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21,.
43. Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
44. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
45. При цьому Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
46. З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Стосовно наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
47. Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, Управління вказує, що лише посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
48. Оцінюючи такі доводи скаржника, колегія суддів вказує таке.
49. За приписами частини першої статті 1 Закону №796-ХІІ, вказаний Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
50. Відповідно до положень статті 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
51. Постановою КМУ «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 року №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551).
52. Відповідно до пункту 2 Порядку № 551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом № 796-ХІІ та іншими актами законодавства.
53. Крім того, положеннями пункту 11 вказаного Порядку також визначено осіб, яким видаються відповідне посвідчення, серед яких, зокрема: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення.
54. Вказані вище норми свідчать про те, що пільги, установлені Законом №796-ХІІ, стосуються осіб, яким відповідно до вимог Порядку № 551 встановлено статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням відповідного виду і категорії.
55. У відповідності до преамбули Закону №796-XII, його положеннями, окрім іншого, створено єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них.
56. При цьому відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ, належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
57. Тому означені критерії є переважаючими під час вирішення суб`єктом владних повноважень питання щодо наявності у особи, яка звернулася із відповідною заявою, права на доплату, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 03 лютого 2022 року перебуває на обліку в Управлінні, при цьому, згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 з 12 січня 2022 року не працює у зв`язку з виходом на пенсію по віку, що свідчить про наявність у нього статусу непрацюючого пенсіонера.
59. Крім того, на підставі наданих позивачем документів, судами також встановлено, що позивач зареєстрований та проживає з 23 грудня 1991 року і по теперішній час у с. Острівськ Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
60. Таким чином, з вищенаведеного можна дійти висновку про наявність у позивача підстав для отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
61. Так, судами попередніх інстанцій також встановлено і не заперечується ОСОБА_1 , що він не має статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
62. Разом з тим, аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, колегія суддів, серед іншого, бере до уваги висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 240/21598/22 про те, що при вирішенні питання про наявність у особи права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 796-XII, необхідно з`ясувати і перевірити, чи позивач є непрацюючим пенсіонером та чим це підтверджується, встановити, де проживає позивач, з якого періоду, чи відноситься його місто проживання до населеного пункту, віднесеного до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106, чи виплачувалась позивачу підвищення до пенсії до 01 січня 2015 року, та чи є позивач особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону № 796-XII.
63. Колегія суддів також враховує, що у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 240/2236/23 Верховний Суд, за аналогічних правовідносин, врахувавши також вищезазначений висновок Верховного Суду у справі № 240/21598/22, наголосив, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
64. Тому, з огляду на те, що у справі № 460/3123/23, рішення у якій оскаржується, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 23 грудня 1991 року зареєстрований та проживає у с. Острівськ Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, з 03 лютого 2022 року перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію, а також з`ясували, що останній має статус непрацюючого пенсіонера, тобто перевірили наявність основних умов для визначення наявності у позивача права на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ (наявність ознак особи, яка має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи), Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині наявності у ОСОБА_1 права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), і вказує на необґрунтованості доводів Управління в цій частині.
Стосовно розрахунковою величини, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), колегія суддів зазначає наступне.
65. Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
66. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
67. Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
68. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
69. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
70. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
71. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
72. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
73. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
74. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
75. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
76. Колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
77. Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання у постанові від 04 квітня 2024 року вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).
78. Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.
79. З огляду на це, Суд погоджується з аргументами скаржника, що зазначені ним у касаційній скарзі, і вказує, що з набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
80. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
81. При цьому зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
82. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
83. Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги в цій частині і відхиляє їх.
84. Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22.
85. Таким чином, беручи до уваги вищезазначені мотиви, вказані у цій постанові стосовно того, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), а також враховуючи висновки про те, що у позивача наявне право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого зазначеними положеннями, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року в частині визначення мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при обчисленні розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) та ухвалення в цій частині нового рішення, яким для обрахунку зазначеної доплати визначити прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року Суд вважає за необхідне залишити без змін.
86. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
87. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
88. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
89. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає скасуванню у частині, а касаційна скарга - частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Cуд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року скасувати в частині задоволення позовних вимог, якими визначено мінімальну заробітну плату як розрахункову величину при обчисленні розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року)
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, розрахунковою величиною для обчислення доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) визначити прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя доповідач: Судді:Я.О. Берназюк С.М. Чиркін В.М. Шарапа