ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 460/600/22
провадження № К/990/22376/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року (суддя Гресько О. Р.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2022 року (судді: Бруновська Н. В., Хобор Р. Б., Шавель Р. М.) та
в с т а н о в и в:
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 229618,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виконав рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лише 09 грудня 2021 року, тобто із затримкою на 182 робочих дні. З посиланням на частину восьму статті 235, статтю 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач зазначив, що рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню й позаяк відповідач виконав це рішення із затримкою, останній має сплатити середній заробіток за весь період цієї затримки.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, можна викласти так.
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду була справа № 460/6862/20 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокурати, Офісу Генерального прокурора про оскарження рішень за наслідками атестації. За наслідками розгляду цієї справи Рівненський окружний адміністративний суд виніс рішення від 18 березня 2021 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю: визнав протиправним і скасував рішення четвертої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 21 липня 2020 року № 29; визнав протиправним і скасував наказ прокуратури Рівненської області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 18 серпня 2020 року № 787к; поновив ОСОБА_1 з 20 серпня 2020 року на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі; стягнув з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2020 року по 18 березня 2021 року в сумі 182937,80 грн.
Крім того, Рівненський окружний адміністративний суд допустив до негайного виконання рішення від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу <…>, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2021 року у справі № 460/6862/20 змінив рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, виключивши з мотивувальної його частини посилання на можливість поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі та з резолютивної частини цього рішення слова «або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі». У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року залишене без змін.
08 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Рівненської обласної прокуратури із заявою щодо поновлення його на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області з 20 серпня 2020 року згідно з рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20.
Керівник Рівненської обласної прокуратури наказом від 09 грудня 2021 року № 1301к скасував наказ прокурора Рівненської області від 18 березня 2020 року № 787к про звільнення ОСОБА_1 з 19 серпня 2020 року з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області та органів прокуратури і поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області та органах прокуратури з 20 серпня 2020 року.
Підставами цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 08 грудня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 460/6862/20, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20.
Позаяк наказ Рівненської обласної прокуратури від 09 грудня 2021 року № 1301к виданий не одразу після проголошення рішення суду першої інстанції у справі № 460/6862/20, а лише після його апеляційного перегляду, тобто із затримкою, ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за весь період затримки виконання рішення суду щодо поновлення його на посаді.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 23 березня 2022 року позовні вимоги задовольнив:
- стягнув з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період 19 березня 2021 року по 08 грудня 2021 року в розмірі 229618,48 грн;
- стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури суму судового збору у розмірі 2296,18 грн;
- стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури судові витрати у вигляді витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000,00 грн.
4. Восьмий апеляційний адміністративний суд рішенням від 22 липня 2022 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
5. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що у розумінні статті 236 КЗпП України роботодавець зобов`язаний добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на посаді. Цей обов`язок, за текстом судових рішень, полягає в тому, що він має видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
У цій справі встановлено, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді було допущене до негайного виконання, проте відповідний наказ Рівненська обласна прокуратура видала 09 грудня 2021 року. Тож, спираючись на приписи статті 236 КЗпП України, суди попередніх інстанцій виснували, що за період затримки виконання цього рішення суду з 19 березня 2021 року по 08 грудня 2021 року, який є часом вимушеного прогулу, Рівненська обласна прокуратура має сплатити середній заробіток.
Додали також, що за правилами статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від того, чи є вина роботодавця в цій затримці.
При ухваленні рішення в цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, взяв до уваги, з-поміж іншого, рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19, постанову Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а15.
Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі Рівненська обласна прокуратура просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим пояснив, що наразі немає висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 21 24 236 КЗпП України у зіставленні зі статтею 16 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) у справах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо осіб, які поновлюються на посадах в органах прокуратури на підставі рішення [суду] у зв`язку із звільненням відповідно до положень Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема у випадку, коли немає доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.
Відповідач наголосив на тому, що затримка з поновленням на роботі спричинена не з його вини. Для видання наказу про поновлення на посаді позивач, за текстом касаційної скарги, мав самостійно звернутися з відповідною заявою. Або це питання мало б вирішуватися в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на посаді. Виконавчого провадження за згаданим рішенням суду у справі № 460/6862/20 (в частині поновлення на посаді) не було, тобто позивач як стягувач не звертався до органів примусового виконання рішень, а із заявою про поновлення на посаді ОСОБА_1 звернувся до Рівненської обласної прокуратури тільки 08 грудня 2021 року, після апеляційного перегляду згаданого рішення суду першої інстанції у справі № 460/6862/20. На підставі цієї заяви він і був поновлений на посаді (з 20 серпня 2020 року).
Водночас відповідач зауважив, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (№ 1891 від 28 серпня 2020 року). Право на заняття адвокатською діяльністю позивач зупинив тільки 06 грудня 2021 року. З уваги на цю обставину скаржник переконує, що не міг поновити позивача на займаній посаді раніше, адже перебування на посаді прокурора несумісне з адвокатською діяльністю.
Зважаючи на наведене, відповідач зазначив, що поновлення позивача на посаді згідно з наказом від 09 грудня 2021 року не є свідченням умислу чи відмови виконувати рішення суду першої інстанції невідкладно. На заваді його видання були об`єктивні причини, які хоч і не залежали від волі роботодавця, але впливали на своєчасність виконання ним рішення суду.
Відповідач звернув також увагу на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно, з його погляду, стягнули витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. На його думку, ця справа не є складною, тому підготовка позову (яка включає, зокрема, вивчення нормативно-правового регулювання спірних відносин і відповідної судової практики, вивчення доказів, написання позовної заяви) і подання його до суду не потребували багато часу. Зважаючи на це, вартість наданих послуг, з погляду скаржника, є завищеною.
7. Ухвалою від 08 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі з наведених підстав. Копія цієї ухвали надіслана сторонам на їхні офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
У строк, встановлений судом в ухвалі від 08 вересня 2022 року, відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Релевантні джерела права
8. Відповідно до статті 1291 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
9. За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
10. За текстом статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: <…> 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; <…>.
11. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
12. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
13. У статті 16 Закону № 1697-VII зазначено, що незалежність прокурора забезпечується:
1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;
2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;
3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;
4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;
5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;
6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;
7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України (частина друга статті 16 Закону № 1697-VII).
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII).
Про початок кримінального провадження стосовно прокурора негайно повідомляється Генеральний прокурор (частина четверта статті 16 Закону № 1697-VII).
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов`язків або прийняття ним незаконного рішення (частина п`ята статті 16 Закону № 1697-VII).
Межі обґрунтованої критики діяльності прокурора визначаються з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (частина шоста статті 16 Закону № 1697-VII).
Прокурор має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради прокурорів України, яка зобов`язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за його участю та вжити в межах своїх повноважень, передбачених цим Законом, необхідних заходів для усунення загрози (частина сьома статті 16 Закону № 1697-VII).
Висновки Верховного Суду
14. Скаржник порушив питання про можливість настання щодо нього як роботодавця відповідальності відповідно до статті 236 КЗпП України за затримку у виконанні рішення суду про поновлення на посаді прокурора, яке було допущене до негайного виконання, у ситуації, коли працівник самостійно не ініціював питання про поновлення його на посаді (прокурора) відповідно до цього рішення суду, зокрема в примусовому порядку, а крім того мав - на дату проголошення рішення суду - підтверджене належним чином право на зайняття адвокатською діяльністю (і, зі слів відповідача, займався нею).
З погляду скаржника, у вимірі описаних обставин справи суд касаційної інстанції має висловитися щодо застосування положень статей 21 24 236 КЗпП України та статті 16 Закону № 1697-VII. Щодо останньої (яка називається «Гарантії незалежності прокурора» і текст якої написаний вище), то скаржник не уточнив, яка саме частина чи частини підлягали застосуванню при вирішенні цього спору. Те саме стосується і статей 21 («Трудовий договір») і 24 «Укладення трудового договору» КЗпП України.
З уваги на аргументацію скаржника про те, що для виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 позивач мав самостійно звернутися з відповідною заявою про поновлення на посаді або ж ініціювати виконавче провадження з примусового його виконання, в рамках якого відповідач був би зобов`язаний вчинити відповідні для цього дії, а також про несумісність перебування на посаді прокурора із зайняттям адвокатською діяльністю, можна зрозуміти, що відповідач пов`язує можливість застосування приписів статті 236 КЗпП України з наявністю у нього як роботодавця вини у затримці виконання судового рішення чи умислу на це. Наведені аргументи у такому контексті, як видається зі змісту касаційної скарги, мають засвідчити відсутність з боку скаржника дій, спрямованих на затримку у виконанні згаданого рішення суду, а відтак і підстав для стягнення середнього заробітку за час цієї затримки.
Отож суд касаційної інстанції у вимірі обставин цієї справи має відповісти на питання яким має бути належне виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке не спричиняє вимушеного прогулу й стягнення середнього заробітку за час затримки його виконання відповідно до статті 236 КЗпП України й чи мають у цьому зв`язку юридичне значення дії/бездіяльність роботодавця та поведінка працівника.
Треба додати, що зауваження відповідача в цьому зв`язку про те, що рішення суду стосувалося поновлення на посаді в органах прокуратури на підставі рішення [суду] у зв`язку із звільненням відповідно до положень Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не впливає на правове оцінювання описаної ситуації через призму положень статті 236 КЗпП України.
15. Треба зауважити, що Верховний Суд неодноразово висловлювався стосовно застосування статті 236 КЗпП України у площині виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Приміром, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (пункти 33-38 постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19).
16. На думку колегії суддів, правова позиція, яку Верховний Суд висловив у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19, є застосовна до обставин цієї справи, адже суть спору і його нормативне регулювання у справі № 640/19103/19 є подібними до тих, що є в цій справі. Крім того, звертає увагу й те, що аргументи касаційної скарги у тій справі, які визначали межі касаційного перегляду судових рішень, є аналогічні тим, які висловила Рівненська обласна прокуратура, що в цілому дає достатні підстави зважити підхід і правозастосовні висновки Верховного Суду у справі № 640/19103/19 при перегляді судових рішень в цій справі.
17. Тож з уваги на раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України колегія суддів, відповідаючи на доводи скаржника, зазначає, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником/посадовцем дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (як-от: подання заяви про поновлення чи звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення на посаді.
Тому доводи про те, що позивач (до 08 грудня 2021 року) не звертався із заявою про поновлення його на посаді, а також до органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання згаданого рішення суду не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні, адже протягом 182 робочих днів (у справі встановлено, що саме стільки тривав цей вимушений прогул) наказу про поновлення на посаді ОСОБА_1 не було.
18. Щодо доводів про те, що ОСОБА_1 здійснював (до 06 грудня 2021 року) адвокатську діяльність й через те не міг бути поновлений на посаді на підставі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 треба зазначити, що порушене скаржником питання щодо несумісності могло вирішуватися щодо позивача після того, як згадане рішення суду (в частині поновлення на посаді) було б виконане. На дату прийняття зазначеного рішення суду позивач уже мав право на зайняття адвокатською діяльністю (відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України рішення ради адвокатів Рівненської області щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю прийняте 31 липня 2020 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю йому видане 28 серпня 2020 року), що втім не вплинуло на вирішення того спору по суті. За описаної ситуації не впливає заявлена скаржником обставина й на обов`язковість рішення суду, допущеного до негайного виконання.
Отож за наведених обставин справи і нормативного регулювання спірних відносин колегія суддів погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій про те, що Рівненська обласна прокуратура допустила затримку у виконанні рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20, тому відповідно до приписів статті 236 КЗпП України має виплатити позивачеві середній заробіток за весь період затримки (вимушеного прогулу).
19. Щодо доводів про завищену суму витрат на правничу допомогу, яку стягнув з відповідача Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 18 березня 2021 року у справі № 460/6862/20 (5000,00 грн), то вони, на думку колегії суддів безпідставні. Зазначена сума мала документальне підтвердження, а пишучи про те, що підготовка і подання позову не потребували багато часу, бо справа не є складною, а значить і послуги адвоката не могли коштувати 5000,00 грн, відповідач водночас не зазначив яка має бути реальна вартість цієї послуги у справах такої категорії і яким чином її визначити.
У вимірі цього спору колегія суддів не має обґрунтованих підстав вважати, що розмір витрат на правничу допомогу, яку стягнув суд першої інстанції в цій справі, задовольнивши позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є явно завищений і неспівмірний зі складністю справи.
Посилання скаржника у цьому зв`язку на постанови Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19, від 14 липня 2020 року у справі № 809/1466/15 теж не пояснюють у чому помилилися і чого конкретно не врахували суди попередніх інстанцій, стягнувши за наслідками розгляду цієї справи витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
20. Переглянувши відповідно до статті 341 КАС України судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи колегія суддів, зваживши на положення статті 350 КАС України, дійшла висновку, що підстав для втручання в судові рішення немає.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко