ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №460/7739/23
адміністративне провадження № К/990/26077/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 (колегія суддів: Гудим Л.Я, Довгополов О.М., Святецький В.В.) у справі №460/7739/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФУ в Рівненькій області) про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) з 01.03.2023; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно зі статтею 39 Закону № 796-XII з 01.03.2023.
2. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він зареєстрований і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку ГУПФУ в Рівненській області. Вказує, що відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, проте не нараховує та не виплачує такі суми, що є протиправною бездіяльністю.
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погодившись із судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
5. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
6. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
7. У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
8. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає у селі Підгірник Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У вказаному населеному пункті позивач зареєстрований з 10.03.2009, про що свідчить Витяг з реєстру територіальної громади.
Позивач має посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, та є непрацюючим пенсіонером.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо ненарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону №796-XІІ, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що право на щомісячне отримання підвищення до пенсії в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), мають лише непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, та які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а статус таких громадян, що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, підтверджується відповідним посвідченням.
Відновлення дії статті 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01.01.2015 не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, оскільки Законом України від 28.12.2014 року № 76VIII виключено статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи не має, а тому останній хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що б підтверджувалося посвідченням, як наслідок, права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, не має.
11. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували положення статті 39 Закону №796-ХІІ, які, на її переконання, не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та не врахували в цьому контексті висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, наведених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №240/4937/18.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із наступного.
13. У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законодавчих та фактичних підстав для цього.
14. Як вже згадувалося вище, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Тому, враховуючи відсутність у позивача відповідного посвідчення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач не має права на отримання підвищення до пенсії.
15. Натомість позивач заперечує обов`язкову наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та, посилаючись на положення статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, вказує, що він має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
16. Щодо редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
17. 04.04.2024 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 240/19227/21, за результатами якої вказано таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
18. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
19. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
20. У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
21. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
22. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
23. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
24. Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
25. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинність якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
26. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила чинність редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшій категорії осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ - до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
27. 06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
28. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
29. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
30. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, і внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
31. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
32. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
33. Отже, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
34. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
35. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
36. Таким чином, в обсязі установлених у цій справі фактичних обставин, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 з 01.03.2023 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
37. В контексті ж мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23 дійшов наступного висновку щодо наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи:
" відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
38. Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України №796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера."
Такий підхід підтримано й Верховним Судом у постановах від 07.062024 у справах №№ 240/32406/22, 240/34301/22, 240/25470/22, від 17.07.2024 у справі № 460/21399/23
39. У ході розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не спростовано обставини наявності у ОСОБА_1 з 01.03.2023 статусу непрацюючого пенсіонера та факту проживання на території радіоактивного забруднення - в зоні гарантованого добровільного відселення.
40. За таких обставин, зважаючи, що положення статті 39 Закону №796-ХІІ не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, від наявності або відсутності в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог у повному їх обсязі.
41. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
42. Відтак, Верховний Суд вважає, що є правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
43. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
44. Водночас, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).
45. Позивачем сплачено за подання позовної заяви 1073,60 грн., апеляційної скарги - 1610,40 грн., касаційної скарги - 2147,20 грн., всього 4831,20 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139 341 345 349 351 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 01.03.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.03.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , село Підгірник, Сарненський район, Рівненська область) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4831,20 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять одна гривня двадцять копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук