Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 461/10750/14
провадження № 61-20056св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В., про визнання договору дарування будинку частково недійсним та визнання права на обов`язкову частку будинку.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 з дати свого народження до смерті батька ОСОБА_4 проживав і був зареєстрований у
будинку АДРЕСА_1 . Вказував, що останні роки перед смертю батько зловживав спиртними напоями. 08 червня 2012 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 60/100 частин домоволодіння на
АДРЕСА_1 . Спірний правочин є недійсним, оскільки ОСОБА_3 скористався безпорадним станом його батька, а саме станом алкогольного сп`яніння, та приховав від нотаріуса, що у дарувальника є син, який перебуває на його утриманні, прописаний у вказаному будинку та є інвалідом другої групи.Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказував, що спірний правочин вичинено з порушенням вимог частини шостої
статті 203 ЦК України, оскільки він суперечить його правам та інтересам позивача як непрацездатної дитини ОСОБА_4 .
На підставі викладеного, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., недійсним в частині позбавлення права на 1/4 обов`язкову частку непрацездатного сина інваліда ОСОБА_1 ; визнати за
ОСОБА_1 право на обов`язкову 1/4 частину вказаного будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року у складі судді Мисько Х. М. у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду
м. Львова від 27 жовтня 2014 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, спрямований на реальне настання правових наслідків - володіння нерухомістю. Оспорюваний договір дарування відповідає вимогам закону, тому немає підстав для визнання вказаного договору недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. за реєстровим № 980 між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 недійсним.
Скасовано державну реєстрацію права власності, видану на ОСОБА_3 , проведену на підставі договору дарування будинку АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., за реєстровим № 980.
Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті вимог відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в суді апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що на момент укладення спірного правочину (станом на 08 червня 2012 року) ОСОБА_1 був непрацездатною дитиною ОСОБА_4 і мав право на обов`язкову частку у майні останнього, тому зазначений договір не відповідає вимогам закону.
Системний аналіз зазначених доказів в їх сукупності дає підстави для висновку про те, що при укладенні договору дарування 60/100 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1 від 08 червня 2012 року були порушені права ОСОБА_1 , цей договір суперечить його правам та інтересам, а тому суд визнав його недійсним та скасував реєстрацію.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не убачав підстав для визнання договору дарування будинку АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Пшеничною У. В., за реєстровим № 980 між ОСОБА_4 і
ОСОБА_3 , частково недійсним в частині позбавлення права на
1/4 обов`язкову частку непрацездатного сина-інваліда ОСОБА_1 та визнання за ОСОБА_1 права на обов`язкову 1/4 частку власності будинку зазначеного в договорі дарування будинку АДРЕСА_1 , посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., за реєстровим № 980 між
ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , оскільки визначення часток у майні померлого ОСОБА_4 повинно здійснюватися нотаріусом на підставі заведеної спадкової справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів про встановлення над ОСОБА_1 , у силу його здоров`я опіки чи піклування, а також доказів того, що його батько був призначений над ним опікуном (піклувальником). На момент укладення спірного договору дарування позивачу виповнилося 26 років, а тому відсутні правові підстави застосовувати норми матеріального права, які регулюють права малолітніх, неповнолітніх дітей, чи осіб над якими встановлено опіку чи піклування. У матеріалах справи відсутні докази, які б надавали право ОСОБА_1 вимагати утримання від свого батька - ОСОБА_4 , а також докази, що підтверджували б факт наявності такого утримання.
При новому розгляді справи представником відповідача було надано довідку про те, що у період з травня 2008 року до лютого 2014 року позивач працював на посаді помічника менеджера у ТОВ «Тавор». Цими доказами спростовується факт перебування ОСОБА_1 на утриманні свого батька ОСОБА_4 на момент укладення спірного договору дарування, не виконання якого могло порушувати права чи інтереси останнього. Отже суд дійшов помилкового висновку, що сама по собі наявність у позивача другої групи інвалідності є безумовною підставою для визнання правочину недійсним, більше того факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах повністю спростовує факт його непрацездатності.
Крім цього, судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права при розгляді цієї справи. Відповідно до уточнених позовних вимог позивач просив суд визнати спірний договір дарування недійсним в частині позбавлення права на 1/4 обов`язкову частку непрацездатного сина інваліда ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право на обов`язкову 1/4 частину вказаного будинку. У той же час, приймаючи оспорювану постанову, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсним спірний договір дарування повністю та скасував його державну реєстрацію.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали указаної цивільної справи. Клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня
2019 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат та витрат на правничу допомогу до закінчення касаційного провадження у справі.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - ОСОБА_5 , на касаційну скаргу
ОСОБА_3 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Також просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
8 000 грн понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 червня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. посвідчений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 передав безоплатно у власність, а
ОСОБА_3 прийняв як дарунок 60/100 частин домоволодіння
АДРЕСА_1 .
На час укладення спірного договору ОСОБА_4 був власником
60/100 частин вказаного домоволодіння.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином
ОСОБА_4 , зареєстрований та проживає з народження у спірному будинку на АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою серії ЛВА - 1 № 300964, виданою 09 квітня 2008 року Галицькою районною МСЕК Львівського обласного центру МСЕ
ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з визначенням терміну чергового огляду 09 квітня 2010 року (а. с. 20, т. 1).
Відповідно до довідки серії ЛВА - 1 № 472600, виданої 08 квітня 2010 року Галицькою районною МСЕК Львівського обласного МСЕ ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з визначенням терміну чергового огляду 08 квітня 2012 року (а. с. 21, т. 1).
Згідно із довідкою серії 10 ААА № 859385, виданою 19 квітня 2012 року Галицькою районною МСЕК Львівського обласного МСЕ ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з визначенням терміну чергового огляду 19 квітня 2014 року (а. с. 22, т. 1).
Відповідно до довідки серії 10 ААВ № 693462, виданої 17 квітня 2014 року Галицькою районною МСЕК Львівського обласного МСЕ ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з визначенням терміну чергового огляду 17 квітня 2016 року (а. с. 23, т. 1).
Згідно із пенсійним посвідченням та довідки управління Пенсійного фонду у Галицькому районі м. Львова від 03 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності другої групи загального захворювання (а. с. 9, т. 1).
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 (дарувальник за спірним правочином) звернувся до Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області із заявою про те, що 08 червня 2012 року невстановлені особи, знаючи про те, що він зловживає спиртними напоями, шахрайським способом оформили документи на його житло по
АДРЕСА_1 (а. с. 89-91, т. 1).
При допиті як потерпілого від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_4 зазначав, що 08 червня 2012 року його племінниця ОСОБА_6 запропонувала йому піти до нотаріуса. Скільки часу він був у нотаріуса не пам`ятає, так як був у стані алкогольного сп`яніння. У вересні 2013 року його дружина ОСОБА_7 повідомила його про те, що квитанції на оплату комунальних послуг зазначено прізвище його племінника ОСОБА_3 . Зазначав, що його обманули племінники, і що він не міг так поступити відносно свого сина ОСОБА_8 (а. с. 89-91, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 23 листопада 2013 року (а. с. 8, т. 1).
Відповідно до висновку № 947/2013 судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 від 23 грудня 2013 року, такий в останні роки життя страждав від алкоголізму і його смерть наступила від отруєння етиловим спиртом
(а. с. 180-192, т. 1).
Постановою Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 27 березня 2014 року кримінальне провадження по вищевказаному факту було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказував, що спірний правочин вичинено з порушенням вимог частини шостої статті 203 ЦК України, оскільки він суперечить правам та інтересам позивача як непрацездатної дитини ОСОБА_4 .
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Договір дарування нерухомої речі відповідно до приписів частини другої статті 719 ЦК України укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Частиною шостою статті 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За змістом цієї норми закону батькам (усиновлювачам) забороняється вчиняти правочини, що стосуються як конкретного суб`єктивного права, належного малолітнім, неповнолітнім чи непрацездатним дітям (наприклад, права власності на житловий будинок), так і тих їх інтересів, що обумовлюють їх особливий правовий статус (наприклад, неправомірними мають вважатися правочини батьків, що перешкоджають належному вихованню та навчанню дітей).
Відповідно до статті 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати. Тому правочини батьків, спрямовані на ухилення від виконання цих обов`язків, також мають вважатися неправомірними.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином ОСОБА_4 , з 2008 року є особою з інвалідністю II групи.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено того, що на час укладення договору дарування (08 червня 2012 року) позивач перебував на утриманні свого батька, як непрацездатна повнолітня дитина.
Також судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що у період з травня 2008 року до лютого 2014 року позивач працював на посаді помічника менеджера у ТОВ «Тавор».
Крім того, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції помилково керувався нормами, що стосуються права повнолітніх працездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині
(стаття 1241 ЦК України), оскільки спірні правовідносини стосуються лише визнання недійсним оскаржуваного договору дарування.
Із урахуванням зазначеного, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та визнання недійсним оспорюваного договору дарування на підставі частини шостої
При вирішенні спору, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір дарування укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, спрямований на реальне настання правових наслідків - володіння нерухомістю. Оспорюваний договір дарування відповідає вимогам закону, тому немає підстав для визнання вказаного договору недійсним.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону..
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_3 сплатив 5 117, 90 грн судового збору, що підтверджується доданою до скарги квитанцією.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи, судові витрати, понесені ОСОБА_3 , підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року залишити в силі.
Сплачений ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 117 (п`ять тисяч сто сімнадцять) грн
90 (дев`яносто) коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович