ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 461/1880/17
касаційне провадження № К/9901/51347/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іскра" на постанову Галицького районного суду міста Львова від 13.12.2017 (суддя Радченко В.Є.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді - Гуляк В.В., Судова- Хомюк Н.М. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра" до Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування ухвали,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Іскра" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач, міська рада), в якому просило визнати протиправними і скасувати окремі положення додатка до ухвали міської ради від 09.02.2017 №1469 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011 №664 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі - додаток до ухвали), а саме: пункт 6.1 в частині слів «та/або нежитлової нерухомості», пункти 6.4, 6.5, 6.6».
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням порядку його прийняття, оскільки станом на час його прийняття податок на об`єкти нежитлової нерухомості в м. Львові встановлений не був, а відтак, положення оскаржуваного додатка про встановлення ставок податку для об`єктів нежитлової нерухомості суперечать нормам Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Галицький районний суд міста Львова постановою від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018, відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у процесі розгляду справи щодо оскаржуваного нормативно-правового акту не виявлено їх незаконності та/або невідповідності правовому акту вищої юридичної сили, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Суди дійшли висновку про законність оспорюваної ухвали і відсутність підстав для скасування окремих положень додатку до цієї ухвали з огляду на те, що цією ухвалою, яка є чинною, в межах повноважень міської ради вносилися зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке раніше було затверджено ухвалою міської ради від 14.07.2011 №664, шляхом затвердження елементів податку, а саме: пільги зі сплати податку та порядок обчислення суми податку,
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норма матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимогу у повному обсязі. Вважає, що оскаржувана ухвала, якою внесені зміни до елементів податку, прийнята з порушенням принципу стабільності податкового законодавства, оскільки прийнята після початку бюджетного періоду, в якому вона підлягає застосуванню, з перевищенням повноважень відповідача. Скаржник зауважує, що в порушення вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", відповідачем не розроблено аналізу регуляторного впливу проекту та не оприлюднено проекту ухвали від 09.02.2017 №1469. На переконання позивача, оскільки оскаржуване рішення є регуляторним актом, недотримання відповідачем обов`язкової регуляторної процедури під час його підготовки, розроблення, розгляду і прийняття безперечно свідчить про протиправність спірного рішення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.06.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.06.2024 визнав за можливе розгляд справи у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду на 26.06.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.02.2017 міська рада прийняла ухвалу №1469 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011 № 664 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», якою розділ 6 додатку до ухвали міської ради від 14.07.2011 №664 викладено у такій редакції:
« 6.1. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
6.2. Ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі:
6.2.1. Для квартири/квартир - 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати.
6.2.2. Для житлового будинку/будинків - 1 відсоток мінімальної заробітної плати.
6.3. Ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1,5 відсотка мінімальної заробітної плати.
6.4. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються в залежності від зони розташування цих об`єктів нерухомості.
6.5. Зони розташування об`єктів нежитлової нерухомості визначаються у таких межах:
6.5.1. Перша зона - центральна: територія історичної забудови, внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що обмежена вул. Торговою, просп. Свободи, пл. А. Міцкевича, пл. Галицькою, пл. Соборною, пл. Митною, вул. Личаківською, вул. В. Короленка, вул. М. Лисенка, вул. Гуцульською, вул. М. Кривоноса, вул. О. Довбуша, вул. Опришківською, вул. Замковою, вул. Я. Остряниці, вул. Жовківською, вул. Заводською, вул. Замарстинівською, вул. Гайдамацькою, вул. Б. Хмельницького, пл. Князя Ярослава Осмомисла, вул. Торговою, та територія у межах комплексу Святоюрської гори.
6.5.2. Друга зона - середня: територія історичного ареалу (за винятком першої зони). У зону входить територія забудови ХІІ - початку ХХ століть у межах вул. Промислової, вул. В. Бобинського, вул. Смілої, вул. Нафтової, вул. Дублянської, вул. Б. Хмельницького з прилеглою забудовою (будинки №№ 146 , 144 , 142 , 140 , 138 , 136 , 134 , 132 , 130 , 128 , 126 , 124 у межах ділянок); вул. О. Ратича з прилеглою забудовою (будинки №№ 1, 3 , 5 , 7 у межах ділянок); цим же напрямком до залізничної колії, вздовж залізничної колії на схід, вул. Богданівської, залізничної колії на північний захід, вул. Березової з прилеглою забудовою непарної сторони від будинку № 1 до будинку № 53 у межах ділянок, вул. Дороги Кривчицької з прилеглою забудовою непарної сторони від будинку № 19 до будинку № 33 у межах ділянок, залізничної колії на південь до вул. Грушевої, вул. Грушевої з прилеглою забудовою (будинки №№ 2 , 4 , 6 , 8 , 10 , 12 ); вул. П. Ніщинського, вул. М. Козика, вул. Личаківської з прилеглою забудовою (будинки № 148, № 179 ) у межах ділянок, вул. Пасічної з прилеглою забудовою непарної сторони від будинку № 1 до будинку № 37 включно у межах ділянок, на південь включно з будинком № 36, північно-західної та південної межі лісопарку "Погулянка", вул. Пасіки Галицькі, південна межа лісопарку "Погулянка", вул. Жасминової, вул. Липової Алеї, парку Снопківського, перетинає вул. В. Стуса по № 57 включно, південною межею парку "Залізна Вода", що фіксується вул. Тернопільською на захід, вул. Тернопільською на південь з прилеглою зі сходу забудовою (будинки №№ 15, 17 , 19 у межах ділянок); вул. Панаса Мирного, вул. Енергетичної з прилеглою забудовою (будинки №№ 12, 10 , 8 , 6 , 4 , 2 у межах ділянок); вул. Козельницької, вул. І. Франка, південної межі Стрийського парку, вул. Стрийської, вул. Академіка А. Сахарова, вул. Княгині Ольги, вздовж залізничної колії на захід, вул. Кульпарківської, вул. В. Антоновича, вул. М. Залізняка, вул. І. Боберського, вул. Кульпарківської, вул. Городоцької до приміського вокзалу, території приміського та головного вокзалів, включаючи вокзальні споруди з тильної межі дебаркадера, вул. Чернівецької, включно з будинками з №№ 2, 4 та їхніми ділянками, вул. Залізничної, вул. О. Луцького, вул. Т. Шевченка, західної межі Янівського цвинтаря та її продовження до вул. Татарбурнарської, південна межа парку "Кортумова гора", залізничної колії на північний схід та на південний схід до вул. Хімічної, вул. Хімічної до просп. В. Чорновола, вул. Хімічної з прилеглою забудовою парної сторони (будинки №№ 2-20 у межах ділянок), вул. Замарстинівської з прилеглою забудовою до будинків №№ 53 і 72 включно у межах ділянок, вул. Узбецької, вул. Р. Дашкевича з прилеглою забудовою непарної сторони (будинки №№ 1-13), вул. Янки Купали, вул. Р. Дашкевича з прилеглою забудовою непарної сторони (будинки №№ 39, 41 , 43 у межах ділянок), вул. Жовківської з прилеглою забудовою непарної сторони (будинки №№ 43-59) і з прилеглою забудовою непарної сторони від будинку № 18 до будинку № 30 у межах ділянок, вул. Донецької з прилеглою забудовою непарної сторони (будинки №№ 1-21 у межах ділянок) до вул. Промислової.
6.5.3. Третя зона - периферійна: обмежена з внутрішньої сторони територією історичного ареалу (друга зона), з зовнішньої сторони - межами м. Львова.
6.6. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах:
6.6.1. Для об`єктів нежитлової нерухомості, що розташовані у межах першої зони - 1,25 відсотка мінімальної заробітної плати.
6.6.2. Для об`єктів нежитлової нерухомості, що розташовані у межах другої зони - 1,0 відсоток мінімальної заробітної плати.
6.6.3. Для об`єктів нежитлової нерухомості, розташованих у межах третьої зони - 0,75 відсотка мінімальної заробітної плати».
На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», міська рада прийняла та оприлюднила проект оскаржуваної ухвали на офіційному сайті міської ради.
Вважаючи протиправними окремі положення оскаржуваної ухвали, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 57 Конституції України кожному гарантовано право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Частиною першої статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Частиною першої статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року (пункти 4.2-4.5 статті 4 ПК України).
Згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
За правилами підпунктів 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Пунктом 12.5 статті 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Частина перша статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
За правилами частин першої, п`ятої, абзацу першого частини одинадцятої, частини дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею 73 цього Закону встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Крім того, судами було встановлено, що згідно зі статтею 61 Регламенту міської ради 7-го скликання рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено інший термін введення цих рішень у дію.
Рішення ради нормативно-правового характеру та правові акти індивідуальної дії оприлюднюються не пізніше як у 14-денний термін після їх прийняття на офіційному веб-порталі ради або в інший визначений спосіб.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (абзац другий цієї статті).
Абзацами 3-7 статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
Згідно з статтею 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», і мають ознаки регуляторного акта; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за винятком тих, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 6, 7, 9, 11 - 13, 14, 16, 17, 21, 22, 24 - 26, 30, 30 1, 34 та 37 8 частини другої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», та мають ознаки регуляторного акта; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 4, 6, 8, 16, 18, 19, 21 та 22 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та мають ознаки регуляторного акта; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Дія цього Закону також не поширюється на порядок укладання, виконання, опублікування, реєстрації та денонсації міжнародних договорів України.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.
Частини перша - четверта статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачають, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання (частина 5 статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).
За правилами частин 2-5 статті 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.
Кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону (частина 1 статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).
Статтями 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові.
За рішенням сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради або відповідальної постійної комісії відповідної ради: оприлюднюються проекти регуляторних актів, які не оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради; можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради.
У разі оприлюднення проектів регуляторних актів за рішенням відповідної ради або відповідальної постійної комісії цієї ради функцію розробника проекту виконує орган, особа чи група осіб, які внесли цей проект на розгляд сесії відповідної ради, якщо інше не встановлено у рішенні ради чи відповідальної постійної комісії.
Зауваження і пропозиції щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, внесеного на розгляд сесії ради, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями розробникові цього проекту та головній постійній комісії ради.
Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
Згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Пунктом 2 частини першої, частини друга, третя статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації (стаття 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»).
За визначенням статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
При цьому, приналежність спірного рішення міської ради про встановлення місцевих податків та зборів до нормативно-правових актів з питань оподаткування місцевими податками та зборами прямо передбачена підпунктом 12.5 пункту 12 статті 12 ПК України.
Водночас, однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.
Колегія суддів відзначає, що оскаржувана ухвала міської ради, як це випливає з її змісту, виконують, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінюють порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначають елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Навіть у разі неприйняття рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, про що вказано у підпункті 12.3.5 пінку 12.3 статті 12 ПК України.
Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у ПК України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.
У будь-якому разі, незалежно від виконання відповідною радою свого обов`язку щодо прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, правовідносини стосовно їх справляння та порядку адміністрування не залишаються неврегульованими і регламентуються відповідними положеннями Податкового кодексу України, які можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до «тіла» цього Кодексу й застосовуються безпосередньо та без здійснення аналізу їх регуляторного впливу.
До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (статті 8, 9 цього Закону).
Водночас відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб`єктів господарювання) зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
За визначенням пункту 6.1 статті 6 ПК України податком (у тому числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.
Верховний Суд звертає увагу й нате, що виходячи із наведеного у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначення поняття регуляторного акту, останній має свої власні, специфічні й притаманні лише йому ознаки, зокрема, такий акт або його окремі положення спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання шляхом встановлення, зміни чи скасування норм права саме у цих правовідносинах
Спірні ж у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
При цьому, за змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Колегія суддів враховує, що до складу податкового законодавства України віднесено й рішення, зокрема, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, як це визначено пунктом 3.1 статті 3 ПК України), однак підкреслює, що у будь-якому випадку такі рішення повинні бути прийняті за правилами, встановленими цим Кодексом і це прямо передбачено вказаною вище нормою.
Такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 Податкового Кодекс України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять як ПК України, так і Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Податкові правовідносини, як окремий і самостійний вид відносин, унормовуються, насамперед Податковим кодексом України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.
Жодних бланкетних або відсильних норм права, які б встановлювали обов`язок застосування у податкових правовідносинах спеціальних правових процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковий кодекс України не містить.
ПК України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів (статті 4, 7 цього Кодексу), якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Таким чином податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Аналіз змісту оскаржуваного у цій справі рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, свідчить, що таке рішення прийняте з метою упорядкування податкових відносин і виконує функцію наповнення місцевого бюджету, а тому не врегульовує жодних господарсько - виробничих, організаційно - господарських та/або внутрішньогосподарських відносин за участю позивача у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а отже господарських відносин загалом.
Оскільки процедура прийняття органами місцевого самоврядування рішень з питань оподаткування місцевими податками та зборами регламентується виключно спеціальними нормативними актами у сфері оподаткування й не охоплюється сферою регулювання актів адміністративного законодавства, то у такому випадку відсутнє регулювання і адміністративних відносин.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оспорюване позивачем рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є протиправними у зв`язку з недотримання при його розробленні, розгляді та прийнятті вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки цей закон не поширює свою дію на спірні у цій справі правовідносини, а оскаржуване позивачем рішення не врегульовує жодних господарських відносин за його участю, а також адміністративних відносин між міською радою та позивачем, як суб`єктом господарювання.
Є помилковими й аргументи касаційної скарги про те, що спірне рішення міської ради не було доведене до відома позивача у встановленому законом порядку, а отже є нечинними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що терміни «оприлюднення» та «опублікування» не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження.
Такий висновок підтверджує й аналіз приписів частини п`ятої статті 94 Конституції України, яка передбачає, що закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Тобто термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно із терміном «опублікування» та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо.
Що ж стосується рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у ПК України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
Водночас Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою як це закріплено у статті 1 Конституції України.
Основний Закон України у частині першій статті 8 проголошує й те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституційний Суд України у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) від 02.11.2004 №15-рп/2004 охарактеризував верховенство права як панування права в суспільстві.
Тобто в Україні як у правовій державі, де на конституційному рівні визнається і діє принцип верховенства права, не може бути неврегульованих правом суспільних відносин, тим більше у такій важливій сфері як оподаткування.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу).
За змістом статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов`язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Наведена правова позиція також узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18.
Таким чином, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана ухвала відповідає вимогам підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 ПК України, оскільки офіційно оприлюднена міською радою на її офіційному веб-сайті.
Обраний відповідачем порядок офіційного оприлюднення оскаржуваного позивачем рішення та набрання ним чинності узгоджується з правовою регламентацією спірних правовідносин, чинною станом на час їх виникнення, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, викладеними у оскаржуваних судових рішеннях, стосовно необґрунтованості доводів позивача про недотримання міською радою передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедури офіційного оприлюднення цього рішення, оскільки вимоги цього Закону не поширювались на рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.
Позивач не вказував, що доступ до тексту і змісту оскаржуваного ним рішень органу місцевого самоврядування було ускладнено або ж він, з яких-небудь причин, взагалі не мав можливості ознайомитись з цим документом і не був обізнаний про його наявність.
Це переконує в тому, що позивач не мав жодних перешкод у тому, щоб дізнатись про наявність такого рішення, і його змісту, суті урегульованих ним питань і сферу дії цього акту, врахувати викладені у ньому приписи під час провадження своєї господарської діяльності у наступному податковому (бюджетному) періоді.
Обставина, що оспорювана позивачем ухвала міської ради з питань оподаткування місцевими податками та зборами була опубліковані у мережі Інтернет з використанням офіційного веб ресурсу міської ради, за наявності при цьому в національному законодавстві правової основи для можливості офіційного оприлюднення прийнятих органом місцевого самоврядування рішень у такий спосіб, не дає підстав стверджувати, що це рішення не було належним чином доведено до відома позивача і з цих підстав є нечинними, порушує його права як платника податків та учасника регламентованих такими рішеннями відносин.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спірна ухвала міської ради відповідає критеріям, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а дії відповідача щодо прийняття і офіційного оприлюднення такого акту повністю узгоджуються з положеннями частини другої статті 19 Основного Закону України і прав позивача не порушують.
Ураховуючи наведені правові норми та установлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваної ухвали міської ради.
Позивач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Позивач у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іскра" залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду міста Львова від 13.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова