21.02.2023

№ 461/2891/21

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 461/2891/21

провадження № 61-5206св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Львівська обласна прокуратура,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 24 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12015140230000630 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

У межах зазначеного кримінального провадження, 12 травня 2016 року старшим слідчим СВ Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України. Ухвалою слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

21 липня 2016 року старшим слідчим СВ Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області повідомлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України.

29 вересня 2016 року прокурором Городоцької місцевої прокуратури Львівської області Демчук Г. В. затверджено обвинувальний акт, який 28 жовтня 2016 року направлено до Городоцького районного суду Львівської області (справа № 448/1307/16-к).

Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано невинними у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 185 КК України та виправдано за відсутністю в їх діях складу злочину.Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вирок Городоцького районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року залишено без змін.

Таким чином, позивачі перебували під слідством та судом:

- ОСОБА_1 у період з 12 травня 2016 року до 11 грудня 2020 року, тобто 54 місяці та 29 днів;

- ОСОБА_2 у період з 21 липня 2016 року до 11 грудня 2020 року, тобто 52 місяці та 20 днів;

- ОСОБА_3 у період з 21 липня 2016 року до 11 грудня 2020 року, тобто 52 місяці та 20 днів.

Посилаючись на те, що незаконними рішеннями та діями посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури, їм завдано майнової шкоди, що полягає в необхідності отримання правничої допомоги у зв`язку із залученням адвоката, та моральної шкоди, що полягає в психічних стражданнях, знаходження у стресовому стані внаслідок невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення, особливо, ураховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент притягнення до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокуратури були неповнолітніми, а тому їх страждання були особливо відчутними, позивачі просили:

- стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 329 612,00 грн, а також відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 28 241,00 грн;

- стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 315 870,00 грн, а також відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 23 554,50 грн;

- стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 315 870,00 грн, а також відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 28 454,50 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2021 року залучено до участі у справі Державну казначейську службу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 - 329 612,00 грн; на користь ОСОБА_2 - 315 870,00 грн; на користь ОСОБА_3 - 315 870,00 грн.

Стягнуто за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні на користь ОСОБА_1 - 17 000,00 грн; на користь ОСОБА_2 -23 054,50 грн; на користь ОСОБА_3 -27 954,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок протиправних дій органу досудового слідства та прокуратури ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 54 місяці та 29 днів, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - 52 місяці та 20 днів, що завдало їм істотної моральної шкоди у вигляді психологічних страждань, знаходження у стресовому стані внаслідок невизначеності, що підсилювався розумінням власної невинуватості у зв`язку з надуманістю обвинувачення. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент притягнення їх до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокуратури були неповнолітніми, а тому їх страждання були особливо сильними. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати на день пред`явлення позову (відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня - 6000,00 грн), розмір відшкодування моральної шкоди становить: ОСОБА_1 - 329 612,00 грн (324 000,00 грн (54 місяці х 6 000,00 грн) + 5612 грн (29 днів х6000,00 грн. ? 31 день)); ОСОБА_2 - 315 870,00 грн (312 000,00 грн (52 місяці х 6 000,00 грн)+ 3870,00 грн (20 днів х6000,00 грн ? 31 день)); ОСОБА_3 315 870,00 грн (312 000,00 грн (52 місяці х 6 000,00 грн)+ 3870,00 грн (20 днів х 6000,00 грн ? 31 день)). Зазначена моральна шкода визначена у мінімальному розмірі, а тому в будь-якому випадку підлягає відшкодованню позивачам у зв`язку з незаконним притягненням їх до кримінальної відповідальності

Суд також вважав частково обґрунтованими вимоги позивачів про відшкодування їм витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні: ОСОБА_1 у розмірі17 000,00 грн, ОСОБА_2 - 23 054,50 грн, ОСОБА_3 - 27 954,50 грн, оскільки такі витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2021 року змінено шляхом зміни способу стягнення з держави на користь позивачів, присуджених судом першої інстанції грошових коштів. Визначено, що вони підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог про відшкодування позивачам моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством і судом, а саме: ОСОБА_1 у розмірі 329 612,00 грн, ОСОБА_2 - 315 870,00 грн; ОСОБА_3 - 315 870,00 грн є обґрунтованим, оскільки такі вимоги ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені належними і допустимими доказами. Суд також погодилася з висновками суду першої інстанції в частині вимог позивачів про відшкодування понесених ними витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та у цій справі, розмір яких, відповідно до вимог статті 137 ЦПК України вони належним чином обґрунтували.

Зважаючи на те, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким у спірних правовідносинах є прокуратура Львівської області, кошти на відшкодування заподіяної шкоди державою, підлягають стягненню з Державного бюджету України. У постанові від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що утаких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково зазначив про стягнення з держави грошових коштів на відшкодування завданої позивачам моральної шкоди через Державну казначейську службу України.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської обласної прокуратури, у якій заявник просив скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року і постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 149/1091/17, від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18, від 20 берез6ня 2019 року у справі № 161/15362/16, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19; пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів на підтвердження належного повідомлення Державної казначейської служби України про час та місце розгляду справи; пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України - рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки вирок стосовно позивачів винесено Городоцьким районним судом Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 5, 6 частини першої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діють адвокати Мицик О. В. та Ставрук Н. З., у якому вони просили залишити касаційну скаргу керівника Львівської прокуратури без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та витрат на правничу (професійну) допомогу.

У липні 2022 року до Верховного Суду також надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу від Львівської обласної прокуратури, у яких заявник виклав додаткові міркування щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги, а від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діють адвокати Мицик О. В. та Ставрук Н. З., надійшли письмові заперечення на пояснення до касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 24 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12015140230000630 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

29 вересня 2016 року прокурором Городоцької місцевої прокуратури Львівської області Демчук Г. В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015140230000630 від 24 вересня 2015 року.

Згідно з обвинувальним актом, 23 вересня 2015 року близько 23:30 год., ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за попередньою змовою між собою, що була направлена на таємне викрадення чужого майна, на автомобілі марки «Фольцваген ЛТ 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у користуванні ОСОБА_1 приїхали на територію новобудови ОСОБА_4 , що знаходиться на АДРЕСА_1 , звідки таємно, шляхом вільного доступу, викрали 10 дерев`яних крокв розміром 7?14 см та довжиною 5 м кожна, загальною вартістю 1 000,00 грн, чим завдали потерпілому майнової шкоди на вказану суму. Таким чиною, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , своїми діями, що полягали у таємному викрадені чужого майна, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 185 КК України, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Обвинувальний акт направлено до Городоцького районного суду Львівської області 28 жовтня 2016 року (справа №448/1307/16-к).

Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано невинними у пред`явленому їм обвинуваченні за частиною другою статті 185 КК України, та виправдано за відсутністю в їх діях складу злочину. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року вирок Городоцького районного суду Львівської області від 28 вересня 2018 року залишено без змін.

Судами встановлено, що

- ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 54 місяці та 29 днів;

- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконно перебували під слідством і судом 52 місяці та 20 днів, що сторонами не оспорюєьться.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Львівської обласної прокуратури висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Межі розгляду справи Верховним Судом

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку рішення суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Оскільки письмові пояснення Львівської обласної прокуратуриза касаційною скаргою, у яких заявник навів додаткові доводи щодо наявності підстав для її задоволення, подані до Верховного Суду, 08 липня 2022 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження, тому Верховний Суд залишає їх без розгляду. З таких же підстав Верховний Суд залишає без розгляду також письмові заперечення на пояснення до касаційної скарги, подані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діють адвокати Мицик О. В. та Ставрук Н. З., поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу.

Щодо оцінки аргументів учасників справи, викладених у касаційній скарзі та відзиві, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР)

Відповідно до статті 1 Закону України № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВРу наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження

№ 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тож суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

У справі, що переглядається, суди правильно керувалися тим, що на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення кожному з них про підозру і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду.

Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування позивачів під слідством та судом, що не перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2021 рік, і саме в такому розмірі позивачі просили відшкодувати її.

Висновки судів щодо визначеного розміру моральної шкоди є правильними, законними та обґрунтованими, а також узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19); Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 7643св20) про те, що «законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Вимоги касаційної скарги Львівської обласної прокуратури в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачам, фактично зводяться до переоцінки касаційним судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, та не дають підстав для висновку про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19); Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 7643св20) щодо порядку визначення розміру моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом.

Обставини справи в цій частині встановлені судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд першої інстанції дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги Львівської обласної прокуратури про неврахування судами наданих прокурором доказів на підтвердження завищення представниками позивачів гонорару за надання професійної правничої допомоги та не підтвердження у належно визначений спосіб надання такої допомоги відповідно до сум, задекларованих у позовній заяві, оскільки такі доводи відповідача були предметом перевірки у судах попередніх інстанцій та їм надано належну оцінку, з урахуванням якої зменшено розмір заявлених до стягнення позивачами сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні.

У цьому аспекті, Верховний Суд зазначає, що якщо порушень порядку надання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, їх оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Щодо доводів про ухвалення судами рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) та вирішення судом першої інстанції справи за відсутності Державної казначейської служби України, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України № 266/94-ВР, розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, визначено, що у разі винесення виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку, для визначення розміру шкоди, передбаченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглянув справу по першій інстанції.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством (частини перша, друга статті тринадцятої Законувід 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).

Отже, вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті дванадцятої Закону України № 266/94-ВР.

Відповідний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2019 року у справі № 752/19717/15-ц (провадження

№ 61-30345св18).

Наведене дає підстави для висновку, що розгляд справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у зв`язку з винесенням судом виправдувального вироку Законом України № 266/94-ВР віднесено до виключної юрисдикції того суду, який розглядав кримінальну справу у суді першої інстанції.

Зважаючи на викладене, обґрунтованими є доводи Львівської обласної прокуратури про те, що справа за заявою позивачів про відшкодування їм моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, підсудна Городоцькому районному суду Львівської області, тобто справу розглянуто з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Наведене, відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Водночас, згідно з частиною другої статті 411 ЦПК України у редакції Закону України від 07 грудня 2017 року № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції Львівська обласна прокуратура не заявляла про непідсудність справи Галицькому районному суду м. Львова, а тому посилання заявника в касаційній скарзі на порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Не заслуговують на увагу також і посилання Львівської обласної прокуратури на наявність обов`язкових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з неналежним повідомлення Державної казначейської служби України про дату та час судового розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки Львівська обласна прокуратура не має повноважень діяти в інтересах Державної казначейської служби України, яка не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скаргиЛьвівської обласної прокуратури.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Щодо клопотання Львівської обласної прокуратури про розгляд справи із викликом сторін

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки до повноважень касаційної інстанції не належить встановлення обставин справи, надання оцінки новим доказам чи переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання заявника про виклик сторін в судове засідання для надання пояснень у справі.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Львівській обласній прокуратурі у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко