ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 461/5075/23
провадження № 61-42 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвокат Цап Альона Романівна,
відповідач - Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цап Альони Романівни, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2024 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня
2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Львівської міської ради, в якому просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що вона з народження проживає у квартирі АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі, а також у квартирі АДРЕСА_3 за тією самою адресою проживали її батьки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також їх родичі, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які у червні 1951 були засуджені радянською владою, а належна їм вказана квартира АДРЕСА_3 конфіскована. Згідно із довідки № 4/5-Р 999 від 28 квітня 1998 року, виданою інформаційним бюро МВС України у Львівській області та довідкою представника Шевченківської ради народних депутатів № 104/50 від 24 серпня 1988 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 08 квітня 1951 року виселені з конфіскацією майна із АДРЕСА_4 , за рішенням особливої наради МДБ СРСР
від 16 червня 1951 року.
Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР
від 18 липня 1958 року постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 16 червня 1951 року відмінена, провадження у кримінальній справі припинено з поверненням конфіскованого майна. Усі особи реабілітовані, що також підтверджується довідкою Верховного Суду УРСР № 1443н58 від 21 листопада 1990 року.
Вказувала, що на час реабілітації родичів у конфісковану радянською владою квартиру була заселена ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Позивач зазначала, що реабілітовані родичі не стали наполягати на поверненні житлового приміщення, оскільки зі сім`єю ОСОБА_9 перебували у дружніх відносинах та проживали разом, користуючись однією кухнею. При цьому, вказувала, що після смерті батьків з 1995 року по 2012 рік вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 , допомагали один одному, разом оплачували комунальні послуги, користувалися спільними матеріальними благами, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Усі витрати, пов`язані із доглядом та лікуванням померлої, понесені нею, також вона організовувала поховання ОСОБА_7 та оплатила усі ритуальні послуги.
Згідно зі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконкомом Львівської міської ради народних депутатів від 07 лютого 1997 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_7 .
Фактично квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_5 є однією монолітною квартирою, оскільки квартира АДРЕСА_5 немає вигод, але має кухню, а квартира АДРЕСА_3 має вигоди, але немає кухні, що підтверджується виписками з домової книги та технічними паспортами на квартири.
Ураховуючи викладене, позивач зазначала, що проживає у спірній квартирі понад десять років безперервно, відкрито та добросовісно користується квартирою, підтримує її у належному стані, проводить ремонтні роботи та сплачує комунальні платежі, тому просила суд у порядку статті 344 ЦК України визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру
АДРЕСА_1 , яка раніше належала її родичам.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року,
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не є добросовісним набувачем спірної квартири, а сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Суд першої інстанції вказав, що Львівська міська рада прав ОСОБА_1 щодо предмета спору не порушила і не є відповідальною за вимогами позивачки, оскільки спірна квартира не перебувала і не перебуває у власності чи користуванні Львівської міської ради, тому підстави вважати Львівську міську раду належним відповідачем у цій справі, відсутні.
Суди вказали, що позивачка, як вона зазначає як володілець майна, знала, що на спірне майно претендують інші особи, зокрема ОСОБА_10 , щодо якої рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2016 року у справі
№ 466/9283/16-ц встановлено юридичний факт, а саме що вона є рідною сестрою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після смерті ОСОБА_10 її спадкоємці ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (цивільна справа № 461/5117/17) звернулися з позовом до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку щодо прийняття спадщини і ця справа перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Крім цього, на визнання спадщини відумерлою щодо оспорюваної квартири, претендує Львівська міська рада, звернувшись до суду із відповідним позовом
у справі № 461/2227/22, яка перебуває на розгляді у Галицькому районному суді
м. Львова і зупинена на підставі ухвали суду від 08 лютого 2023 року до вирішення справи № 461/5117/17 Верховним Судом.
Суди застосували відповідну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвоката Цап А. Р., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду
м. Львова від 20 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 10 грудня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 січня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цап А. Р., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвоката Цап А. Р.,
звернулася до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10 січня 2025 року й усунула недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2025 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 461/5075/23 із Галицького районного суду м. Львовата надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
24 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цап А. Р., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та без з`ясування обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 (провадження № 12-291 гс 18), у постановах Верховного Суду: від 20 березня
2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779 св 18), від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-12731 св 18), від 12 серпня
2020 року у справі № 522/21850/15-ц (провадження № 61-10018 св 18), від 05 квітня 2022 року у справі № 642/3930/20 (провадження № 61-14866 св 21).
Зазначає, що ОСОБА_1 добросовісно та безперервно володіє спірним майном, яке немає власника, більше 10 років користується та розпоряджається спірною квартирою, однак зареєструвати право власності у позасудовому порядку не має можливості.
Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено факт того, що остання володіє спірною квартирою добросовісно, оскільки добросовісне заволодіння чужим майном характеризується тим, що особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності володіння майном.
Вказує, що відповідачем не спростовано того факту, що спірна квартира відповідно до частини першої статті 335 ЦК України є безхазяйною річчю, яка немає власника й перебувала у користуванні родичів ОСОБА_1 .
Висновки судів про те, що позивачка користувалась майном з волі власника не підтверджується жодними доказами та не відповідає дійсним обставинам справи.
Також зазначає, що висновки судів про те, що ОСОБА_1 , як володілець майна, знала, що на спірне майно претендують інші особи, є помилковими, суди належним чином не оцінили всі докази у справі. Вказує, що всі потенційні спадкоємці
ОСОБА_7 усунені від спадщини останньої, так як вони через п`ять років після смерті ОСОБА_7 шляхом підроблення документів намагалися з пропуском строку для прийняття спадщини прийняти спадщину рідної сестри своєї баби. Зазначені обставини встановлені судами у інших справах, на які послалися суди у цій справі.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії- НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
у віці 72 роки померла громадянка ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 15).
ОСОБА_7 згідно з свідоцтва про право власності на квартиру (будинок)
№ НОМЕР_2 від 07 лютого 1997 року належала квартира
АДРЕСА_1 . Зазначена квартира розташована на третьому поверсі трьохповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 44,2 кв. м, у тому числі перша кімната - 17,1 кв. м, друга - 27,1 кв. м, кухні площею - 9,0 кв. м, ванної кімнати площею 2,8 кв. м. Загальна площа квартири становить 56,0 кв. м. (т. 1, а. с. 26).
Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї і прописку)
№ 9 та № 623 від 1981 та 1983 у квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані: власник квартири ? ОСОБА_2 , 1910 року народження, його дружина ОСОБА_3 , 1921 року народження, донька ОСОБА_1 , 1953 року народження (т. 1, а. с. 19-20).
Згідно з довідки від 28 квітня 1998 року № 4/5-Р 999, виданої інформаційним бюро МВС України у Львівській області, ОСОБА_4 , 1908 року народження,
ОСОБА_5 , 1901 року народження, та ОСОБА_6 , 1938 року народження,
08 квітня 1951 року із АДРЕСА_4 , за рішенням особливої наради МДБ СРСР від 16 червня 1951 року, виселені з конфіскацією майна. Відомості про вилучене та конфісковане майно в архівній справі відсутні
(т. 1, а. с. 23).
Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 18 липня 1958 року постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 16 червня 1951 року
у відношенні ОСОБА_4 , 1908 року народження, ОСОБА_5 , 1901 року народження, ОСОБА_6 , 1938 року народження скасована, а провадження
у кримінальній справі припинено з поверненням конфіскованого майна або його вартості (т. 1, а. с. 25).
Після смерті ОСОБА_7 залишилась спадщина на квартиру
АДРЕСА_1 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова (справа № 461/11165/15-ц)
від 08 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_13 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщинивідмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року, рішення Галицького районного суду від 08 серпня 2016 року залишено без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_13 - без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року ОСОБА_13 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду України від 08 вересня 2017 року ОСОБА_13 відмовлено у перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова (справа №461/9358/15-ц)
від 08 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_10 до Львівської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , про продовження строків прийняття спадщини задоволено. Визначено ОСОБА_10 додатковий строк для прийняття спадщини терміном два місяці.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 лютого 2017 року, рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_10 у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду Львівської області
від 06 лютого 2017 року залишено без змін (провадження № 61-20472св18).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова (справа № 461/5117/17)
від 22 грудня 2020 року правонаступникам покійної ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку щодо прийняття спадщини відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито. Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_12 , в інтересах якої діє адвокат Кецко В. Я. на постанову Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року (провадження № 61-3714ск22).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова (справа № 461/4689/15-ц)
від 12 липня 2017 року у позові ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , про визнання спадкоємцем 4-ої черги та такою, що постійно проживала зі спадкоємцем на час відкриття спадщини відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-43735св18).
Крім того, у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває цивільна справа № 461/2227/22 за позовом Львівської міської ради до Першої львівської нотаріальної контори про визнання спадщини відумерлою, провадження у якій ухвалою суду від 08 лютого 2023 року зупинено до вирішення цивільної справи
№ 461/5117/17.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цап А. Р., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у» касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.
При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
За твердженням ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 до передання її у власність ОСОБА_7 , належала ОСОБА_4 , 1908 року народження, ОСОБА_5 , 1901 року народження, ОСОБА_6 , 1938 року народження, які були її родичами.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на підставі 344 ЦК України позивачка стверджувала, що має право на визнання за нею права власності за набувальною давністю на квартиру
АДРЕСА_1 , яка раніше належала її родичам. Зазначала, що вказаною квартирою вона користувалася відкрито з 1995 року та протягом 10 років після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , сплачувала комунальні послуги, проводила ремонтні роботи.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій
статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження
№ 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22) та інших.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком судів про відсутність усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю.
Судами вірно встановлено, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на спадкове майно, зокрема спірну квартиру АДРЕСА_1 , на яку претендують інші особи, а саме спадкоємці ОСОБА_7 , про що було відомо позивачу, при цьому відповідні правовідносини між такими особами, у тому числі і позивачкою, були предметом розгляду в межах окремих цивільних справ, про які зазначено у цій постанові у фактичних обставинах справи.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачка, як вона зазначає, як володілець майна, знала що на це майно претендують інші особи, зокрема
ОСОБА_10 , щодо якої рішенням Шевченківського районного суду м. Львова
від 23 грудня 2016 року у справі № 466/9283/16-ц встановлено юридичний факт,
а саме що вона є рідною сестрою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
а після смерті ОСОБА_10 , її спадкоємці ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (цивільна справа № 461/5117/17) звернулися з позовом до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку щодо прийняття спадщини, і ця справа перебуває на розгляді у Верховному Суді. Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Крім цього, на визнання спадщини відумерлою щодо оспорюваної квартири, претендує Львівська міська рада, звернувшись до суду із відповідним позовом у справі № 461/2227/22, яка перебуває на розгляді у Галицькому районному суді
м. Львова.
Верховний Суд зазначає, що, по суті, доводи касаційної скарги позивачки, як і її позов, зводяться до того, що вона є спадкоємцем ОСОБА_7 у силу четвертої черги спадкування, так як згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Саме такими обставинами, зокрема, обґрунтовується позовна заява.
Зазначене унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю.
Таким чином, позивачка не є добросовісним набувачем квартири, право власності на яку просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Посилання касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, на висновки судів у цій справі не впливають. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, суди вірно застосували відповідну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження
№ 14-446 цс 18).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цап Альони Романівни, залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець