17.04.2023

№ 461/5200/21

Постанова

Іменем України

10 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 461/5200/21

провадження № 61-5696св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року у складі судді Зубачик Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про передачу на виховання малолітньої дитини.

Позов обґрунтовано тим, що вона разом із сином ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_2 та внучкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрано від її матері та влаштовано у Центр підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради.

05 березня 2020 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування звернулася до суду з позовом про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав.

ЇЇ дочка ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, а тому з дня народження ОСОБА_5 її вихованням займалася вона (позивачка).

Дитина зростала здоровою, її фізичний і розумовий розвиток відповідав її віку, ОСОБА_5 не хворіла, завжди була чисто одягнена, нагодована і зростала в любові, їй приділялася належна увага в сім`ї.

Посилаючись на те, що вилучення дитини, яка зростала в домашньому середовищі, отримувала увагу, любов та піклування членів сім`ї, негативно вплине на її психічний стан, позивачка просила передати їй на виховання внучку ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідно до частини другої статті 151 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Оскільки малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, норми статті 151 СК Україні до спірних правовідносин не застосовуються.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували частину другу статті 151 СК України, згідно з якою батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Зміст суб`єктивного права батьків на виховання має включати в себе: 1) право батьків забороняти іншим особам певну поведінку; 2) право батьків на захист права на виховання в разі його порушення.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не врахував,що пріоритетність батьківського виховання забезпечується наявністю у батьків цілого комплексу інших немайнових прав, які покликані забезпечити ефективне виконання батьками їхніх прав та обов`язків щодо виховання дитини. Так, батьки мають право на безперешкодне спілкування з дитиною; визначення місця проживання дитини; вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду.

Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони приживали з ними.

Крім того, згідно з частиною першою статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Суди не звернули уваги, що реалізація ОСОБА_2 права на передачу її дитини на виховання своїй матері ОСОБА_1 , відповідає нормам чинного законодавства, що відповідач не враховує її ( ОСОБА_2 ) думку та відмовляється передати дитину на виховання бабі.

ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, тому має право користуватися всіма правами, передбаченим СК України. Передача дитини на виховання бабі забезпечить збереження сімейних стосунків, які охороняються національним та міжнародним законодавством.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини другої статті 151 СК України щодо права батьків залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Відомості про батька в актовий запис про народження дитини внесено зі слів матері.

Відповідно до розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 26 лютого 2020 року № 73, з урахуванням змін внесених розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 березня 2020 року № 79, малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрано від її матері ОСОБА_2 та влаштовано до центру підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради, за адресою: вул. Просвіти, 2 - 4, м. Львів на повне державне забезпечення.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30 березня 2020 року № 105, з урахуванням змін внесених розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2020 року № 336, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Мати дитини ОСОБА_2 у зв`язку з тривалою хворобою не може виконувати свої батьківські обов`язки (висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків від 17 березня 2009 року № 701).

Відповідно до довідки від 13 квітня 2020 року № 518, ОСОБА_1 на обліку у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» не перебуває.

Згідно з висновком про стан здоров`я від 24 квітня 2020 року, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Львівська 1-А міська клінічна лікарня ім. Князя Лева», ОСОБА_1 може бути опікуном.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства Львівської Обласної ради «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» від 20 листопада 2020 року № 1861 ОСОБА_1 на диспансерному обліку у лікаря нарколога не перебуває.

Згідно з довідкою Львівського комунального підприємства «Старий Львів» від 07 грудня 2020 року № 4997 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

Зазначена квартира є однокімнатною та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року у справі № 461/10261/20 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпоряджень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 26 лютого 2020 року № 73 від 03 березня 2020 року № 79, від 20 березня 2020 року № 105, від 07 липня 2020 року № 189 відмовлено.

ОСОБА_1 зверталася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, про призначення опіки над малолітньою дитиною

ОСОБА_5 (справа № 461/6487/20).

Під час розгляду зазначеної справи неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , висловила думку, що не бажає, щоб її опікуном була ОСОБА_1 , та хоче й надалі перебувати у центрі підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок надання статусу дитини позбавленої батьківського піклування визначений в Законі України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV).

Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти (абзац третій статті 1 Закону

№ 2342-IV).

Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 2342-IVстатус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідна служба у справах дітей зобов`язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування (стаття 5 Закону).

Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад (частини перша, друга статті 11 Закону).

Органи опіки та піклування забезпечують, серед іншого, вирішення питань щодо: встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей (частина перша статті 12 Закону).

Згідно із Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866), надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування та взяття її на відповідний облік передує низка заходів уповноважених органів, пов`язаних із встановлених певних фактів: проведення обстеження умов перебування дитини, стану здоров`я та з`ясування обставин, за яких дитина залишилась без батьківського піклування.

Згідно з підпунктом 2 пункту 24 Порядку № 866 статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям, які відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав, що підтверджується рішенням суду.

Після встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини вживає вичерпних заходів до влаштування її в сім`ю громадян України (усиновлення, під опіку, піклування, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу).

До закладів охорони здоров`я, загальної середньої освіти (у тому числі спеціальної та спеціалізованої), іншого закладу або установи (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитина може бути зарахована у разі, коли з певних причин відсутня можливість влаштування її на виховання в сім`ю (абзац перший, другий пункту 35 Порядку № 866).

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 27 Порядку № 866 дитина втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі поновлення піклування обох або одного з батьків на підставі: скасування рішення суду про відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав; рішення суду про повернення батькам дитини, яка в судовому порядку була відібрана у них; усиновлення дитини, що підтверджується рішенням суду.

Відповідно до пунктів 42, 43 Порядку № 866 опіка, піклування над дитиною встановлюється рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, або судом.

Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

У разі призначення опікуна, піклувальника враховується бажання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Бесіда з дитиною проводиться працівником служби у справах дітей з урахуванням її віку, обставин, за яких вона втратила батьківське піклування, не принижуючи гідність дитини та осіб, які виявили бажання взяти її під опіку, піклування. За результатами бесіди складається довідка.

Судами встановлено, що на час вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, не втратила.

Рішенням Галицького районного суду м. Києва від 04 квітня 2021 року у справі № 461/6487/20, зміненим в частині мотивів постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_5 , відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 461/6487/20 про призначення її опікуном малолітньої ОСОБА_5 , суди з`ясували думку дитини, яка повідомила, що не хоче, щоб її опікуном була ОСОБА_1 , вона має бажання й надалі проживати у центрі підтримки дітей при ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно частини першої, другої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), та в п. 100 рішення від 16 липня 2015 року «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини ( рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема, що відібрання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її матері ОСОБА_2 , відбулося у зв`язку з наявністю у неї тривалої хвороби та неможливості виконувати батьківські обов`язки, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що частина друга статті 151 СК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини позбавленої батьківського піклування.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про необхідність формування правового висновку щодо застосування частини другої статті 151 СК України у подібних правовідносинах.

Отже, із заявленої ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак