ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 461/584/24
провадження № 61-12430св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року у складі судді Зубачик Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня
2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 06 травня 2021 року ОСОБА_1 на адресу Генерального прокурора направив заяву про кримінальне правопорушення.
22 травня 2024 року з Офісу Генерального прокурора він отримав листа від
17 травня 2024 року № 31/3/1-40412-21 про те, що його заяву надіслано для розгляду до Львівської обласної прокуратури. Листом Львівської обласної прокуратури від 26 травня 2021 року позивача повідомлено про направлення його заяви до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові.
Позивач стверджував, що дії посадових осіб Львівської обласної прокуратури щодо нерозгляду його заяви про кримінальне правопорушення від 06 травня
2021 року є незаконними, такими, що порушили його права та спричинили моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, що призвело до моральних страждань.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди посадовими (службовими) особами Львівської обласної прокуратури, наявності причинного зв?язку між протиправною дією та негативними наслідками, яких згідно з його доводами він зазнав, а також розміру завданої йому моральної шкоди.
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій не застосували норми Конституції України як норми прямої дії та не задовольнили позов. Також у разі відсутності порушеного права суди в рішенні не вказали про це. В судових рішеннях не вказано, які докази надав позивач на обґрунтування позовних вимог. Суди не взяли до уваги увалу Галицького районного суду
м. Львова від 27 травня 2021 року у справі № 461/4380/21, якою встановлено вину та незаконність дій Львівської обласної прокуратури.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
18 жовтня 2024 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач не надав обґрунтованих, об?єктивних, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова.
12 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
06 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора
з повідомленням про вчинення службовими (посадовими) особами Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, кримінального правопорушення.
Прокурор першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних підрозділів Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 листом від 17 травня 2021 року № 31/3/1-40412-21 заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2021 року надіслав на адресу Львівської обласної прокуратури, про що повідомив заявника.
Начальник управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури Марушій О. листом від 26 травня 2021 року № 31/1-р-21 заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2021 року надіслав на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, для розгляду в порядку статті 214 КПК України, про що повідомив заявника.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27 травня
2021 року у справі № 461/4380/21 зобов`язано уповноважених на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення посадових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 06 травня
2021 року про вчинення кримінального правопорушення, подану заявником
в порядку статті 214 КПК України, та повідомити заявника про прийняте рішення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
У статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так
і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами Львівської обласної прокуратури його заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб Львівської обласної прокуратури, про які вказано у позові
ОСОБА_1 , та настанням шкоди.
Сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено шляхом постановлення слідчим суддею ухвали про зобов`язання уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2021 року про вчинення кримінального правопорушення, подану заявником в порядку статті 214 КПК України, та повідомити заявника про прийняте рішення.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України не свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06 червня 2024 року у справі № 454/4858/22, від 24 липня 2024 року у справі № 454/2285/23.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово робив подібні за змістом висновки.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо заявлених клопотань
У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України та щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що це клопотання слід залишити без розгляду з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.
Аналіз положень цього Закону свідчить про те, що окремі колегії суддів судових палат Верховного Суду не наділені повноваженнями щодо вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним поданням.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Оскільки окрема колегія суддів судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду не має повноважень вирішувати питання про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів, зазначене клопотання ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України залишити без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська