№ 461/5931/19

Постанова

іменем України

21 березня 2023року

м. Київ

справа № 461/5931/19

провадження № 51-2226км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

в режимі відеоконференції

захисники ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

виправдані ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

прокурора ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на вирок Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140000000406 від 03 липня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого в м. Львів, такого, що судимості не має,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Львів-Винники, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої м. Львів, такої, що судимості, -

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК, -

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, та виправдано на підставі пункту 1 частиною 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу україни (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення; ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК, та виправдано на підставі пункту 1 частини 1 статті 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Згідно вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням свого службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК.

Зокрема в тому, що, обіймаючи відповідно до Наказу Західного офісу Державної аудиторської служби України від 10.10.2016 №7-0 «Про переведення начальників» посаду начальника відділу контролю у галузі культури, спорту та інформації, будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а згідно примітки до статті 368 КК, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, перебуваючи 15 січня 2019 року близько 11:46 у своєму службовому кабінеті №213, який знаходиться на вул. Січових Стрільців, 13, у м. Львові під час розмови з ОСОБА_8 , яка звернулася до нього в особистих інтересах, як головний бухгалтер ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької», щодо часткового невідображення в планових контрольних заходах стану фінансової, господарської та бюджетної діяльності Театру, достовірності фінансової звітності витрат спрямованих на оплату праці працівників Театру, а також невідображення фактів неефективного використання комунального майна, що встановлені за результатами державного фінансового аудиту та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Національний академічний український драматичний театр ім.Марії Заньковецької» за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2018 р., діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та незаконного збагачення, прийняв протиправну пропозицію ОСОБА_8 про надання йому неправомірної вигоди в сумі 30 000 гривень, та цього ж дня, продовжуючи вчинення злочину, близько 11:55, знаходячись у вказаному приміщенні, за вказаною адресою, діючи умисно, з корисливих мотивів, в порушення вимог Положення про відділ контролю у сфері культури, спорту та інформації Західного офісу Держаудитслужби, затвердженого Наказом Західного офісу Держаудитслужби від 14.05.2018 р. №138, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та незаконного збагачення, протиправно одержав неправомірну вигоду у розмірі 30000 гривень від ОСОБА_8 за часткове не відображення в планових контрольних заходах стану фінансової, господарської і бюджетної діяльності Театру, достовірності фінансової звітності витрат, спрямованих на оплату праці працівників Театру, а також за не відображення фактів неефективного використання комунального майна, що встановлені за результатами Державного фінансового аудиту та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» за період 30.01.2015 р. по 31.12.2018 р.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалася у вчиненні пропозиції службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати їй неправомірну вигоду за вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, та надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК.

Зокрема, в тому, що перебуваючи на посаді головного бухгалтера ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької», маючи умисел на надання неправомірної вигоди начальникові відділу контролю у галузі культури, спорту та інформації Західного офісу Державної аудиторської служби України ОСОБА_7 , який обіймає вказану посаду відповідно до Наказу Західного офісу Державної аудиторської служби України від 10.10.2016 р. №7-0 «Про переведення начальників», за не вчинення ним в її інтересах дій з використанням свого службового становища, з метою часткового не відображення в планових контрольних заходах стану фінансової, господарської і бюджетної діяльності Театру, достовірності фінансової звітності витрат, спрямованих на оплату праці працівників Театру, а також не відображення фактів неефективного використання комунального майна, що встановлені за результатами державного фінансового аудиту та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2018 р., перебуваючи 15.01.2019 р. близько 11:46 у службовому кабінеті ОСОБА_7 №213, який знаходиться за адресою: Львів, вул. Січових Стрільців, 13, під час зустрічі з ОСОБА_7 , який є службовою особою, що займає відповідальне становище, висловила пропозицію про надання останньому неправомірної вигоди в сумі 30 000 гривень, та цього ж дня, знаходячись у вказаному приміщенні за вказаною адресою, продовжуючи вчинення злочину, близько 11.55 год. надала ОСОБА_7 неправомірну вигоду в сумі 30 000 гривень за часткове не відображення в планових контрольних заходах стану фінансової, господарської і бюджетної діяльності Театру, достовірності фінансової звітності витрат, спрямованих на оплату праці працівників Театру, а також за не відображення фактів неефективного використання комунального майна, що встановлені за результатами державного фінансового аудиту та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року вказаний вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не забезпечив законності та об`єктивності при оцінці доказів, наданих сторонами, та допустив вибіркове ставлення до них, зокрема, не проаналізувавши в повній мірі усі докази сторони обвинувачення та не давши їм відповідної оцінки.

Зокрема, прокурор вказує на те, що на час винесення першим заступником прокурора Львівської області постанови від 4 липня 2018 року про доручення здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні СУ ГУ НП у Львівській області, слідчі в прокуратурі вже не працювали, що й було підставою для передачі кримінального провадження до органів національної поліції. При цьому, на думку прокурора, суд першої інстанції всупереч вимогам статті 23 КПК, не досліджуючи ухвал слідчих судів безпосередньо у ході судового слідства та не долучаючи їх до матеріалів кримінального провадження, дав їм оцінку у мотивувальній частині вироку.

Також, прокурор зазначає, що апеляційний суд не виконав вимоги статті 419 КПК, оскільки обґрунтування своєї правової позиції звів до загальних формулювань про правильність висновків суду першої інстанції, фактично продублювавши більшість цих висновків без надання їм оцінки з врахуванням доводів апелянта. Вважає, що незважаючи на те, що прокурор у своїй апеляційній скарзі чітко та конкретно виклав, чому він не згоден з рішенням суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги прокурора апеляційним судом не проаналізовано і конкретної відповіді на жоден з них не надано.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу, думки захисників та виправданих, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на наступних підставах.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування пред`явив:

- ОСОБА_7 обвинувачення в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням свого службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК.

- ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні пропозиції службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати їй неправомірну вигоду за вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, та надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК.

Суд першої інстанції виправдав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за вказаними обвинуваченнями у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

До такого висновку місцевий суд дійшов з огляду на те, що:

- досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось органами національної поліції шляхом реалізації не передбачених Кримінальним процесуальним кодексом повноважень.

- необґрунтоване внесення відомостей до ЄРДР за частиною 1 статті 14, частиною 3 статті 368 КК у кримінальному провадженні, що було, на думку суду, направлене на штучне створення умов для проведення негласних слідчих розшукових дій. Рапорт ОСОБА_10 не містив вагомих обставин, що могли свідчити про вчинення та готування до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомили, що з ними не проводилися слідчі дії;

- конкретний та однозначний зміст розмов у протоколах НСРД висновками експертиз не підтверджується, а безпосередньо досліджені в судовому засіданні аудіозаписи свідчать про те, що протоколи за результатами проведення НСРД складені не коректно та не точно;

- обшук службового приміщення 15 січня 2019 року визнано недопустимим доказом, так як проведений, як невідкладний, за відсутності ухвали слідчого судді, а лише ухвалою слідчого судді від 16 січня 2019 року про узаконення проведення 15 січня 2019 року обшуку.

- порушення права ОСОБА_7 на захист під час проведення обшуку;

- обшук проведено оперативними працівниками в порушення вимог статті 236 КПК;

- констатовано, що відеозапис проведеного обшуку був проведений не в повному обсязі. З відеозапису встановлено як присутні під час обшуку оперативні працівники час від часу відлучаються з місця, де проводиться фіксація, переміщуються по приміщеннях. Предмет, який передавала ОСОБА_8 15 січня 2019 року ОСОБА_7 є іншим, ніж той, що знайдений оперуповноваженим ОСОБА_13

- визнано недопустимим доказом висновок комісійної судово-економічної експертизи №5914 від 17 червня 2020 року, який проведено в іншому кримінальному провадженні, де і повинен бути використаний як доказ;

- платіжні доручення підтверджують доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не могли домовлятись про невідображення в актах за результатами проведення контрольних заходів порушень фінансово-господарської діяльності театру, оскільки підконтрольне підприємство визнало порушення та розпочало відшкодування збитків ще до завершення аудиту;

- визнав достовірними показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з яких вбачалося, що вони не містять даних щодо надання та прийняття пропозиції неправомірної вигоди обвинуваченими, а також не підтверджують обставин втручання ОСОБА_7 в проведення аудиту із наданням незаконних вказівок, перевіряючи щодо невідображення фактів порушення театром фінансово-господарської діяльності підприємства.

Апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги прокурора та вважав, що суд першої інстанції повно й всебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів - із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, про недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, та про недоведеність наявності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК.

Усупереч посиланням прокурора у поданій скарзі при оцінці доказів суд першої інстанції дотримався положень статей 84-86 94 КПК та, виконуючи завдання кримінального провадження, суд з`ясував передбачені статтею 91 КПК обставини й ретельно перевірив докази, якими орган досудового розслідування підтверджувало предявлене обвинувачення. Безпосередньо дослідивши із додержанням засади змагальності всі зібрані докази, суд установив недоведеність вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що законодавчі норми не передбачають втрати прокуратурою повноважень з розслідування підслідних ДБР злочинів до початку діяльності Державного бюро розслідувань України. А п`ятирічний термін стосується не втрати повноважень органами прокуратури з розслідування підслідних ДБР злочинів, а стосується введення в дію положення частини 4 статті 216 цього кодексу, тобто, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні з моменту внесення відомостей до ЄРДР 03 липня 2018 року повинні були здійснювати слідчі органів прокуратури.

Таке твердження суду апеляційної інстанції не в повній мірі узгоджується з процесуальним Законом, однак, як убачається з аналізу законодавчих актів, слід зазначите таке.

Згідно з частиною 4 статті 216 КПК слідчі органи державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу.

Абзацом 2 пункту 1 розділу X «Прикінцеві положення» КПК визначено, що положення частини 4 статті 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності ДБР, але не пізніше 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК до дня введення в дію положень частини 4 статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною 4 статті 216 цього Кодексу.

19 листопада 2012 року КПК набрав чинності, тому з 20 листопада 2017 року, тобто після спливу 5 років, які встановлені вищезазначеними положеннями кримінального процесуального закону, слідчі органи прокуратури втратили повноваження щодо здійснення досудового розслідування злочинів, підслідних ДБР.

Відповідно до офіційного оголошення, розміщеного в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 листопада 2018 року № 221 (6337), ДБР почало здійснювати свою правоохоронну діяльність 27 листопада 2018 року.

Таким чином, на час внесення відомостей у ЄРДР, а саме станом на 3 липня 2017 року, під час визначення органу досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, слідчі органи прокуратури вже не мали повноважень проводити досудове розслідування кримінальних проваджень, підслідних ДБР, а слідчі органи ДБР ще не розпочали свою діяльність та не могли ефективно здійснювати досудове розслідування.

Заступником прокурора Львівської області 4 липня 2018 року правомірно доручено проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні СУ ГУНП у Львівської області.

Проте органом досудового розслідування не виконано імперативних вимог розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до яких матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні ДБР, у тримісячний строк після початку здійснення ДБР функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після закінчення граничного тримісячного строку, визначеного розділом VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» кримінальне провадження не було передано для продовження досудового розслідування слідчим ДБР. Натомість, слідчим Національної поліції було проведено низку процесуальних дій, у тому числі слідчих (розшукових), та закінчено досудове розслідування шляхом складання обвинувального акта, який затверджено 8 серпня 2019 року, та цього ж числа направлено до суду неуповноваженим органом.

Оскільки днем початку роботи Державного бюро розслідувань є 27 листопада 2018 року, а тому, матеріали даного кримінального провадження повинні були бути передані до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження не пізніше 27 лютого 2019 року.

З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду в цілому є правильний та вказує на те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось неналежним органом.

Крім того, неспроможними є доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, п. 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора та в цілому надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою.

Так, суд апеляційної інстанції навів належні мотиви, що стосується доводів апеляційної скарги прокурора в частині визнання недопустимим протоколу обшуку та відеозапису події від 15 січня 2019 року.

При цьому, суд дослідив вказаний доказ та у своїх висновках погодився з судом першої інстанції про те, що були відсутні підстави, передбачені частиною 3 статті 233 КПК, для проникнення у службове приміщення та проведення обшуку оскільки не існувало загрози для знищення майна і таке майно не потрібно було рятувати. Крім того під час проведення обшуку ОСОБА_7 не було роз`яснено права та обов`язки, а також право мати захисника, а з відеозапису такої слідчої дії судом встановлено, що ОСОБА_7 не надали можливості зателефонувати та зупиняли його намагання зателефонувати.

До того ж, суд апеляційної інстанції вказав на те, що всупереч частини 1 статті 236 КПК обшук у службовому приміщенні Західного офісу Держаудитслужби проводився оперативним працівником Управління захисту економіки ДЗЕ НП України, якому слідчий ОСОБА_17 надав усне розпорядження провести такий обшук.

Водночас, суд апеляційної інстанції поставив під сумнів проведення самої слідчої дії, оскільки оперативні працівники постійно пересувались по приміщенню, частина місць не фіксується на відеозапис, а шафу де знайшли гроші працівники обшукують 4 рази, при цьому ОСОБА_7 , під час відеозапису вказує, що цього конверта там не могло бути і його підкинули працівники правоохоронних органів. При цьому був знайдений не конверт, а листок папіру в який було загорнуті гроші.

Разом із цим, суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_18 в судовому засіданні вказала, що в цей день заносила ОСОБА_7 квитки на виставу і вони були саме у конверті, при цьому на відеозапису видно саме конверт, а гроші оперативні працівники знайшли загорнуті у білий папір.

Як встановив суд першої інстанції, з висновку експерта № 10/242 від 08 липня 2019 року за результатами проведеної під час досудового розслідування судової молекулярно-генетичної експертизи, предметом дослідження якої були сліди ДНК ОСОБА_7 та ОСОБА_19 на паперовому згортку, в який були загорнуті грошові кошти і для проведення такої експертизи ОСОБА_7 та ОСОБА_19 добровільно надали слідчому зразки їх ДНК. Однак, генетичні ознаки клітин на паперовому згортку встановлено, проте вони є змішаними, містять генетичні ознаки трьох або більше осіб, для порівняльного дослідження не придатні, тому висловитись про їх походження не вбачається можливим.

А відтак суд дійшов переконання, що даний висновок експертизи жодним чином не підтверджує, що паперовий згорток з грошовими коштами будь-коли знаходився в руках ОСОБА_19 , а пізніше в руках ОСОБА_7 .

Спростовані судом апеляційної інстанції були і доводи апеляційної скарги прокурора про незрозумілість мотивації суду першої інстанції про недопустимість як доказу висновку комісійної судово-економічної експертизи №5914 від 17.06.2020 р. Як встановив місцевий суд експертизу проведено в кримінальному провадженні №12019140000000619, а тому висновок комісійної судово-економічної експертизи №5914 від 17.06.2020, є доказом лише у зазначеному кримінальному провадженні та без дотримання відповідних процесуальних процедур не може бути використаний у кримінальному провадженні №12018140000000406.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що даним експертним висновком, а також актом ревізії, проведеної Західним офісом Держаудитслужби, від 08.02.2019 р. № 04-23/1 підтверджується, що визначені в ході проведення ревізії ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» збитки становили 365 279,00 грн. Однак з платіжних доручень № 30 від 11 січня 2019 року про сплату 100 000 грн. та № 31 від 14 січня 2019 року про сплату 100 000 грн. вбачається, що до завершення ревізії театру, тобто, до подій 15 січня 2019 року, ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької» сплатило на рахунок Державного казначейства України більшу частину виявлених в ході проведення ревізії збитків.

Відтак місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_19 не могли домовлятись про невідображення в актах за результатами проведення контрольних заходів порушень фінансово-господарської діяльності театру, оскільки підконтрольне підприємство визнало порушення та розпочало відшкодування збитків ще до завершення аудиту.

Надав суд апеляційної інстанції і відповіді прокурору щодо змісту розмов під час проведення НСРД, а саме висновку судової експертизи відео- звукозапису експертиз № 1688/1689 від 22 квітня 2019 року та висновку судової експертизи відео- звукозапису № 1690/1691 від 23 квітня 2019 року.

У своїх висновках зазначив, що відповідно до висновку № 1688/1689 від 22 квітня 2019 року судової експертизи відео- звукозапису, до якого на електронному носії інформації інв. № 3202 зафіксоване усне мовлення ОСОБА_7 та ОСОБА_19 та, експерт не відтворив у даному висновку зміст зафіксованих розмов, а лише зазначив, що висловлювання зазначених осіб в основному відповідають наведеним в копіях протоколів.

Також, відповідно до висновку експерта № 1690/1691 від 23 квітня 2019 року судової експертизи відео- звукозапису, на представленому оптичному диску DVD-R інв. № 3455 зафіксоване усне мовлення ОСОБА_7 та ОСОБА_19 . Разом із цим, зміст розмов у висновку не відтворений, натомість зазначено, що висловлювання зазначених осіб в текстовому змісті в основному відповідають наведеним в копіях протоколів.

Відтак суди дійшли висновку, що аудіозаписи свідчать про те, що протоколи за результатами проведення НСРД складені не коректно та не точно.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали кожному доказу оцінки з дотриманням вимог статей 86 87 94 КПК на предмет належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, та ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 369 КК.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду законними і обґрунтованими. Підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не знайшла.

На підставі наведеного, керуючись статтями 433 434 436 438 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2022 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3