№ 461/6138/18

Постанова

іменем України

14 червня 2022 року

м. Київ

справа № 461/6138/18

провадження № 51-1065км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140050000363 від 20 січня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 358 та частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК, та виправдано.

Цим вироком ОСОБА_6 засуджено за частиною 4 статті 358 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 510 грн.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК, та виправдано.

Цим вироком ОСОБА_6 засуджено за частиною 4 статті 358 КК та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 510 грн.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Згідно зі встановленими судом обставинами ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 19 червня 2015 року приблизно о 12:00, перебуваючи у приміщенні Галицького відділу реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, розташованого на вул. Грушевського, 16 у м. Львові, з метою пришвидшення державної реєстрації шлюбу з громадянином Латвії ОСОБА_8 використала завідомо підроблений документ, подавши органу РАЦС підроблену довідку Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні від 12 травня 2015 року, яка містила завідомо неправдиву інформацію про факт її перебування на 22 тижні вагітності.

Крім того, ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК, та виправдано, однак у цій частині судові рішення не оскаржуються.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник та засуджена вказують на незаконність судових рішень, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, та просять призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вони просять скасувати судові рішення в повному обсязі, однак зміст касаційної скарги не стосується виправдання ОСОБА_6 за частиною 1 статті 358 КК.

Обґрунтовуючи незаконність судових рішень, скаржники зазначають, що суд першої інстанції не перевірив у судовому засіданні доводів, викладених в апеляційних скаргах захисника, обвинуваченого та прокурора, як вказав у своєму рішенні апеляційний суд, скасовуючи попередній вирок, тобто не виконав вказівки суду вищої інстанції.

Крім того, захисник та засуджена зазначають, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи захисника в частині порушеного права на захист ОСОБА_6 , а на обґрунтування таких доводів суд послався на практику Верховного Суду, яка жодним чином не стосується цієї справи і не має аналогії в подібних правовідносинах, що вказує на невмотивованість судового рішення.

Одночасно скаржники наполягають на тому, що на стадії досудового розслідування ОСОБА_7 був захисником ОСОБА_6 , яка мала статус свідка, а органами досудового розслідування всупереч конституційному праву особи та нормам кримінального процесуального кодексу його не було запрошено для проведення слідчих дій, що вказує на порушення права на захист засудженої.

Також захисник та засуджена, посилаючись на вимоги статті 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) вважають, що захисника ОСОБА_6 незаконно позбавили можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, крім того, не знайомив його з матеріалами і місцевий суд, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час постановлення вироку.

Разом із цим захисник та засуджена не погоджуються з пред`явленим ОСОБА_6 обвинуваченням, оскільки, довідку про вагітність засудженої в органи РАЦСу вона не подавала, така довідка не міститься в додатках до поданої заяви про прискорення реєстрації шлюбу, а отже винуватість ОСОБА_6 сторона обвинувачення не довела.

Також у касаційній скарзі скаржники звертають увагу Суду, що прокурор, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, в судовому засіданні долучив до матеріалів справи протокол доступу до речей і документів, який не було відкрито стороні захисту та який слід вважати недопустимим доказом, при цьому такий доказ, на їх думку, не можна класти в основу обвинувального вироку.

Обґрунтовуючи незаконність ухвали апеляційного суду, захисник та засуджена зазначають, що всупереч частині 2 статті 419 КПК суд апеляційної інстанції не вказав підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, не зіставив наведені в ній аргументи зі встановленими судом даними та не дав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти касаційної скарги захисника та засудженої, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що спільна касаційна скаргизасудженої та її захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду.

Як убачається зі спільної касаційної скарги, скаржники оспорюють винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статі 358 КК, просять скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції після скасування попереднього вироку у справі апеляційним судом провів судове слідство та належним чином дослідив докази, надані прокурором, при цьому встановив факт використання ОСОБА_6 завідомо підробного документа, який підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка зазначила, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 звернулись до Галицького ВДРАЦС 19 червня 2015 року з приводу подання заяви на реєстрацію шлюбу, таку заяву вона розписала спеціалісту ОСОБА_11 , яка на підставі представлених паспортів та з урахуванням наданої ОСОБА_10 довідки про її вагітність від 12 травня 2015 року, виданої Комунальною 3-ї міською клінічною лікарнею, і заяви про перенесення реєстрації шлюбу на 20 червня 2015 року зареєструвала ці документи. 20 червня 2015 року Галицьким ВДРАЦС була оформлена реєстрація шлюбу.

Також в основу обвинувального вироку суд поклав письмові докази, а саме: заяву, подану ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до Галицького районного у м.Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19 червня 2015 року, відповідно до якої державна реєстрація шлюбу була призначена на 21 липня 2015 року на 15:30; заяву від ОСОБА_10 та ОСОБА_8 від 19 червня 2015 року, в якій засуджена просила прискорити реєстрацію шлюбу та провести її 20 червня 2015 року, до заяви додано довідку Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні від 12 травня 2015 року, що містить інформацію про факт перебування ОСОБА_10 на 22 тижні вагітності; відповіді Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні від 12 січня 2018 року та 3 липня 2018 року, які підтверджують, що протягом 2014 2016 років громадянка ОСОБА_10 на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації лікарні не перебувала, довідка про її перебування на стаціонарному лікуванні у відділенні патології в період з 1 по 11 травня 2015 року не видавалась, лікар ОСОБА_12 , підпис і печатка якої наявні на довідці, звільнена з роботи у 2003 році, підпис завідувача підроблений.

Таким чином, суд установив, що ОСОБА_6 надала в органи ВДРАЦСу довідку про вагітність, хоча знала, що не була вагітною, а така довідка була надана з метою прискорення реєстрації шлюбу. Тобто суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів установив винуватість ОСОБА_6 , оскільки вона використала завідомо підроблений документ, а саме вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 358 КК.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги захисника в частині належності та допустимості доказів, які покладено в основу обвинувального вироку, перевірив правильність кваліфікації дій засудженої та проаналізував докази, зіставивши їх між собою, надав вичерпні відповіді на доводи скаржника і погодився з висновками місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Колегія суддів поділяє висновки попередніх судів щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 , правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність та не вбачає сумнівів щодо її винуватості, як на те посилаються скаржники в касаційній скарзі.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника в частині недотримання органами досудового розслідування вимог статті 290 КПК.

Зі змісту частини 12 статті 290 КПК убачається, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті,суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 16 березня 2017 року № 5-364кс16 та від 12 жовтня 2017 року № 5-237кс(15)17, чиннийКПКне містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборона адресована суду, який згідно з частиною 12статті 290 КПК не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Надання стороною обвинувачення у суді матеріалів, до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх як доказів на стадіях судового розгляду порушує право обвинуваченого на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування.

Проте, як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржники посилаються на протокол доступу до речей і документів від 25 травня 2018 року, які прокурор надав під час судового розгляду, при цьому скаржники у своїй касаційній скарзі вважають, що такий доказ не відкривався стороні захисту і не може бути використаний судом, як допустимий доказ.

Однак встановлюючи обставини вчиненого кримінального правопорушення та обґрунтовуючи винуватість особи доказами, місцевий суд не посилався на такий доказ та не брав його до уваги під час постановлення вироку.

Крім того, призначаючи справу до розгляду 15 січня 2020 року після скасування попереднього вироку судом апеляційної інстанції, суддя надала право захиснику ознайомитись з матеріалами кримінального провадження (журнал судового засідання, а.п. 232), що також не вказує на порушення вимог статті 290 КПК та доступу до матеріалів захисника, який згідно з ордером № 127873 серія ЛВ розпочав захищати інтереси ОСОБА_13 в усіх судових інстанціях з 18 жовтня 2018 року.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції також Суд вважає прийнятними, оскільки в ході перевірки матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції не встановив порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме статті 290 КПК. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що під час досудового розслідування підозрювана ОСОБА_6 не просила долучити до участі у справі захисника, хоча була належним чином ознайомлена зі своїми правами та обов`язками, а захисник став учасником кримінального провадження після надання ордера в суді, а отже ознайомлювати його з матеріалами кримінального провадження без клопотання про його залучення як захисника, органи досудового розслідування не мали права.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення вимог статті 290 КПК під час кримінального провадження та погоджується в цій частині з мотивованими висновками попередніх судів.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення права на захист засудженої ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог статті 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

За вимогамистатті 42 КПК, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Обґрунтовуючи доводи захисника в частині порушеного права на захист, місцевий суд проаналізував їх та у своїх висновках зазначив, що ОСОБА_6 одночасно із повідомленням про підозру 15 серпня 2018 року було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, де зокрема, підозрювану ознайомлено з правом на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату, що передбачено пунктом 3 частиною 3статті 42 КПК.

Крім того, ОСОБА_6 , ознайомившись зі своїми процесуальними правами та обов`язками в процесуальному статусі підозрюваної, написала на ім`я слідчого СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області заяву, відповідно до змісту якої вона, перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваної, висловила бажання самостійно захищати свої права та інтереси, послуг адвоката (захисника) не потребувала (а.с.92).

Після проведеного допиту підозрюваної ОСОБА_6 та перед його проведенням ще раз вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, де також роз`яснено право мати захисника, передбачене пунктом 3 частини 3статті 42 КПК. Однак право на першу вимогу мати захисника ОСОБА_6 реалізовано не було. Більше того, те, що ОСОБА_6 не потребує послуг захисника, підтверджено її підписом у протоколі допиту.

Таким чином, як установив суд першої інстанції, після набуття процесуального статусу підозрюваної ОСОБА_6 захисника не залучала та реалізувала своє право на здійснення свого захисту самостійно, будь-яких клопотань органу досудового розслідування про залучення захисника не подавала.

У касаційній скарзі, крім іншого, захисник та засуджена, вказуючи на порушене право на захист, не погоджуються з посиланням суду першої інстанції на практику Верховного Суду та вважають, що вона не є аналогією в таких правовідносинах, які мають місце в цьому кримінальному провадженні.

Однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки перегляд судових рішень у порядку касаційного оскарження як одна із самостійних стадій процесу має за мету усунення помилок, що містяться в судових рішеннях, які набрали законної сили, та забезпечення єдності судової практики.

При цьому жодна справа за своєю фабулою, встановленими обставинами і процесуальними документами не може бути ідентичною. При цьому, перебуваючи поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує конкретну справу, ґрунтуючись виключно на чинному законодавстві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону і законодавства в цілому в рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.

Питання забезпечення права на захист у цьому кримінальному провадженні в повному обсязі було перевірено судом першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, вказавши, що не вбачає підстав вважати, що право на захист ОСОБА_6 було порушено.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанціями погоджується і колегія суддів, а отже доводи захисника і засудженої в частині порушення права на захист останньої є неспроможними.

Стосовно доводів захисника та засудженої про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в частині невиконання вказівок апеляційного під час перегляду кримінального провадження, а також невмотивованості ухвали апеляційного суду.

Суд першої інстанції належним чином вмотивував своє рішення, виклав позицію сторони захисту, послався на належні та допустимі докази, які були безпосередньо отриманні під час судового розгляду. При цьому суд зважив на ті аспекти, які залишились поза увагою в ході першого розгляду у суді першої інстанції. Належним чином обґрунтував позицію сторони захисту в частині порушень, які, на думку захисника, мали місце під час досудового розслідування, та спростував ті доводи сторони захисту, які стали підставою для скасування попереднього вироку.

Суд апеляційної інстанції виклав усі доводи, які містила апеляційна скарга захисника, та надав всі відповіді на кожен із посиланням на норми закону, тобто в частині невмотивованості рішення апеляційного суду доводи скаржників не знайшли підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 , Судомневстановлено.

Таким чином, судові рішення постановлені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованими та вмотивованими, підстав для їх скасування або призначення нового розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

З огляду на це спільна касаційна скарга захисника та засудженої задоволенню не підлягає, а судові рішення слід залишити без зміни.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року щодо засудженої ОСОБА_6 залишити без зміни, а спільну касаційну скаргу засудженої та її захисника - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3