Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 461/7063/17
провадження № 61-47833св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова у складі судді Юрківа О. Р. від 14 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., від 31 жовтня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням та усунення перешкод у користуванні квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що з 20 січня 2006 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за згодою якої вселився у належну її матері ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Він оплачував комунальні послуги, надавав кошти на продукти харчування, брав участь у ремонті цієї квартири. У результаті виниклих між сторонами суперечок він з 09 вересня 2017 року у спірній квартирі не проживає, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у доступі до житла.
Оскільки він вселився у спірну квартиру як член сім`ї відповідача, просив суд визнати за ним право користування жилим приміщенням у вказаній квартирі, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою та вселити його у спірне житло.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не є членом сім'ї відповідача, оскільки шлюб між ними розірвано, він систематично порушує правила співжиття у квартирі, а тому відсутні правові підстави для його вселення у спірне житло.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для вселення позивача у належну відповідачу квартиру, оскільки він не є членом її сім'ї, не зареєстрований у спірній квартирі, порушує правила співжиття у ній. Крім того позивач не надав доказів на підтвердження перешкод його проживання у цій квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не довела порушення позивачем правил співжиття у спірній квартирі. Позивач як член сім'ї власника квартири був вселений у неї на законних підставах. Матеріалами справи підтверджений факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем вказаною квартирою.
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, який мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю висновків ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 20 січня 2006 року до 10 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до акту комунального підприємства «Цитадель-Центр» № 266 від 11 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 не зареєстрований, проте з 2006 року фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 15 липня 2009 року, а до цього часу належала її матері ОСОБА_3 . У цій квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_4 .
З вересня 2017 року ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі, його місце проживання зареєстровано у АДРЕСА_2 .
З вересня 2017 року між сторонами існують неприязні стосунки, пов'язані, в тому числі із правом користування спірною квартирою, про що свідчать численні звернення сторін до правоохоронних органів (а.с. 39-41, 57-58,185-186,189), зокрема відповідач звинувачувала позивача у нанесенні тілесних ушкоджень їй та дочці. За цими зверненнями порушувалися кримінальні провадження.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника квартири.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У пункті 4 частини першої статті 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Суди правильно встановили, що позивач з 2009 року проживає у спірній квартирі як член сім`ї (подружжя) власника квартири ОСОБА_2 , тобто набув право користування спірним житлом, яке по своїй суті є сервітутом. Належних і достатніх доказів того, що після розірвання шлюбу у листопаді 2017 року позивач веде спільне господарство, проживає однією сім`єю із власником квартири і продовжує бути членом її сім`ї суду не надано.
Навпаки, між сторонами існують вкрай неприязні стосунки, пов'язані із звинуваченням відповідача у застосуванні насильства до позивача.
Оскільки позивач користувався спірною квартирою під час дії сервітуту, а обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинилися, суди попередніх інстанцій підставно відмовили у задоволенні його позову про вселення у це приміщення.
Вирішуючи спір, суди, встановивши відсутність згоди ОСОБА_2 як власника спірного житлового приміщення на вселення у це приміщення її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , наявність у нього іншого зареєстрованого місця проживання, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для вселення позивача у вказане приміщення.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зав`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Колегія суддів, оцінивши вимоги ОСОБА_1 про вселення у спірну квартиру на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшла висновку, що відмова у вселенні позивача у спірне житло відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що позивач має постійне зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_2 .
Крім того, проживання позивача в одному житловому приміщенні із відповідачем , з огляду на вкрай неприязні стосунки між ними, становитиме невиправдане втручання у право відповідача на повагу до її приватного життя та житла.
У справі, що переглядається, інтереси відповідача, як власника житла, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, який вселився на умовах сервітуту, правові підстави якого припинилися.
Враховуючи викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо клопотання про виклик у судове засідання
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін слід відмовити, оскільки касаційний суд не знаходить для цього підстав і потреби у дачі пояснень немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян