Постанова
Іменем України
07 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 461/982/18
провадження № 61-9499 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер»,
третя особа - Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 червня 2018 року у складі судді Волоско І.Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі суддів Копняк С.М., Бойко С.М., Ніткевича А.В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 вернувся до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» про визнання незаконним та скасування наказів та поновлення на посаді та просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» від 09 січня 2018 року № 8-к «Про переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення № 1», визнати незаконним та скасувати наказ Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру від 21 вересня 2017 року № 16-ос «Про скорочення штату працівників» в частині щодо виведення зі штатного розпису посади заступника головного лікаря з медичної частини, визнати незаконним та скасувати наказ Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру від 21 вересня 2017 року № 15-ос «Про затвердження нового штатного розпису та попередження працівників про майбутнє можливе вивільнення або зміну істотних умов праці»; поновити його на посаді заступника головного лікаря з медичної частини Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» та виплатити компенсацію середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, поновити його на посаді 0,25 ставки лікаря дерматовенеролога диспансерного (поліклінічного № 1) відділення Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» та виплатити компенсацію середнього заробітку на вказаній посаді за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилався на те, що він працював на посаді заступника головного лікаря медичної частини Обласного шкірно-венеричного диспансеру понад 9 років, у тому числі з квітня 2012 року по квітень 2015 року виконував обов`язки головного лікаря Диспансеру.
Всупереч чинному статуту (в редакції від 1999 року) Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру, 21 вересня 2017 року головним лікарем Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» видано наказ № 15-ос «Про затвердження нового штатного розпису та попередження працівників про майбутнє можливе вивільнення або зміну істотних умов праці», згідно з яким передбачено штат установи в кількості 356 штатних одиниць, серед яких посада заступника головного лікаря відсутня.
21 вересня 2017 року видано наказ № 16-ос «Про скорочення штату працівників», згідно з яким безпідставно вилучено штатну одиницю заступника головного лікаря з медичної частини.
Зазначив, що штатний розпис Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» затверджений 21 вересня 2017 року суперечить і новій редакції Статуту від 2017 року.
Вважає, що затвердивши, в порушення встановленого порядку, штатний розпис, ще до затвердження нової редакції статуту установи, головний лікар Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» перевищив свої повноваження, допустив порушення встановленого порядку реорганізації установи, невідповідність штатних одиниць установи вимогам, передбаченим Статутом, що в результаті призвело до протиправного скорочення (ліквідації) окремих штатних одиниць, наявність яких вимагається Статутом, серед яких посада заступника головного лікаря з медичної частини.
Також зазначив, що вищезазначені неправомірні накази головного лікаря Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» прийняті з метою незаконного звільнення із займаної посади позивача.
09 січня 2018 року відповідач прийняв наказ № 8-к «Про переведення», за яким ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря дерматовенеролога клінічного відділення № 1 з визначенням робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що на пропозицію переведення на вищевказану посаду він погодився вимушено, для того, щоб не втратити робоче місце, оскільки робота лікаря є його єдиним джерелом доходів.
Незважаючи на факт переведення, вважає звільнення з посади заступника головного лікаря та переведення на нижчу посаду неправомірним, про що зазначив у своїй заяві про згоду на переведення від 09 січня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 26 червня 2018 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що оскаржувані накази видані з дотриманням норм трудового законодавства, скорочення чисельності штату працівників відбулось на виконання рішення Львівської обласної ради №360 «Про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у Львівській області», на підставі якого Управлінню майном спільної власності за попереднім погодженням із Департаментом охорони здоров`я доручено затвердити нову редакцію статуту Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер»; нова редакція Статуту затверджена, затверджені штати; позивачу запропоновано роботу, на яку він погодився.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року та просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано з районного суду справу № 461/982/18.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково прийшли до висновку про законність прийняття оскаржуваних наказів та відповідність їх рішенню Львівської обласної ради від 14 лютого 2017 року, оскільки рада вирішила провести реорганізацію двох медичних закладів проте не приймала рішення про проведення змін в організації виробництва та праці цих закладів шляхом скорочення чисельності працівників.
Також зазначає, що наказ головного лікаря Департаменту від 21 вересня 2017 року № 15-ос суперечив чинному на момент видачі Статуту медичного закладу та статтям 81 та 92 Цивільного Кодексу України (Далі - ЦК України), оскільки зазначеним статутом передбачалась посада заступника головного лікаря.
Вказує на те, що суди не врахували що відповідачем порушено переважне право позивача на залишення на роботі при вивільненні через зміни в організації виробництва та праці.
Крім того зазначив, що прийняття наказу від 09 січня 2018 року «Про переведення» спричинило погіршення умов праці, про переведення не повідомлено профспілковий орган членом якого є позивач.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
21 червня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому заявник посилаючись на законність та обґрунтованість рішення судів просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» це юридична особа публічного права, створена розпорядчим актом органу місцевого самоврядування який представляє інтереси територіальної громади - частина 2 статті 169 ЦК України.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника головного лікаря з медичної частини Обласного шкірно - венеричного диспансеру.
03 січня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я Головного лікаря ОСОБА_2 про надання дозволу вести роботи за спеціальністю лікаря дерматовенеролога в основний робочий час з оплатою 25% посадового окладу у 2017 року.
14 лютого 2017 року Львівська обласна рада прийняла рішення № 360 «Про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у Львівській області», на підставі якого Управлінню майном спільної власності за попереднім погодженням із Департаментом охорони здоров`я доручено затвердити нову редакцію статуту комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер».
21 вересня 2017 року головним лікарем Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру на виконання рішення Львівської обласної ради прийнято наказ № 15-ос «Про затвердження нового штатного розпису та попередження працівників про майбутнє можливе вивільнення або зміну істотних умов праці».
21 вересня 2017 року головним лікарем Обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру було прийнято наказ № 16-ос «Про скорочення штату працівників».
26 грудня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я Головного лікаря ОСОБА_2 про обрання ним посади лікаря дерматолога стаціонарного відділення №1(м.Львів, вул. Коновальця, 5) та про готовність приступити до роботи після закриття листка непрацездатності.
27 грудня 2017 року наказом № 112-с затверджено нову редакцію статуту Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер».
09 січня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я Головного лікаря ОСОБА_2 про переведення його на посаду лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення №1.
09 січня 2018 року головним лікарем Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» прийнято наказ № 8-к «Про переведення», на підставі якого ОСОБА_1 переведено на вакантну посаду лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення №1.
Відповідно до пункту 6.2 рішення ЛОР № 360 «Про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у Львівській області» Управлінню майном спільної власності за попереднім погодженням із Департаментом охорони здоров`я ЛОДА доручено затвердити нову редакцію статуту комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер».
На виконання вказаного рішення, Управління майном спільної власності ЛОР 27 грудня 2017 року своїм наказом № 112-с затвердило нову редакцію статуту Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер».
Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 928 від 02 вересня 2016 року визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ № 33 від 23 лютого 2000 року «Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров`я» та надано право керівникам закладів самостійно визначати структуру, чисельність та штат працівників медичного закладу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу Законів про Працю (Далі - КЗпП України)передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно частини 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) 2-5 7 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
За статтею 49-2 Кодексу КЗпП України при вивільненні працівників у випадках і в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Статтею 105 КЗпП передбачено суміщення професій (посад) тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов`язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.
Доводи касаційної скарги, що його переведено на іншу посаду без згоди профспілкового органу не можуть прийняті судом до уваги, оскільки позивач надав згоду на переведення відповідно до поданої ним заяви та був переведений на посаду лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення № 1, у зв`язку із чим, згода профспілки у даному випадку не передбачена.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про законність та обґрунтованість оскаржуваних наказів від 21 вересня 2017 року № 16-ос «Про скорочення штату працівників» в частині щодо виведення зі штатного розпису посади заступника головного лікаря з медичної частини, від 21 вересня 2017 року № 15-ос «Про затвердження нового штатного розпису та попередження працівників про майбутнє можливе вивільнення або зміну істотних умов праці», оскільки відповідно до пункту 12.2 Статуту, затвердженого наказом Управління майном комунальної власності ЛОДА № 38 від 23 березня 1999 року «головний лікар визначає структуру та штати, призначає на посади і звільняє з посади заступників головного лікаря, завідувачів відділеннями, всіх інших працівників.
Судами вірно встановлено, що Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 928 від 02 вересня 2016 року визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ № 33 від 23 лютого 2000 року «Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров`я» та надано право керівникам закладів самостійно визначати структуру, чисельність та штат працівників медичного закладу.
На підставі пункту 12.2 Статуту, головний лікар визначив структуру та штат, а Департамент охорони здоров`я 321 вересня 2017 року затвердив штат в кількості 356 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати з посадовими окладами. Розпис був введений в дію 11 грудня 2017 року, тобто не раніше, ніж через 2 місяці з моменту його затвердження.
Таким чином зазначені накази прийняті з дотриманням норм чинного законодавства на підставі Статуту з урахуванням Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 928 від 02 вересня 2016 року.
Також колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що Статутом відповідача затвердженим наказом Управління майном спільної власності ЛОР № 112-С від 27 грудня 2017 року не передбачено посаду заступника головного лікаря по лікувальній роботі.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду та не спростовують висновків судів, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді В. М. Сімоненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров