24.01.2023

№ 461/9982/19

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 461/9982/19

провадження № 61-4162св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державна казначейська служба України,

третя особа - Тимчишин Ігор Ярославович ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року у складі судді Радченка В. Є., додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 рокуу складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа - Тимчишин І. Я. , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування.

Позов мотивований тим, що 08 грудня 2017 року позивач звернулась до слідчого Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою про злочин, передбачений частиною першою статті 172 КК України.

На наступний день старшим слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишиним І. Я. було внесено відомості в ЄРДР на підставі вищевказаної заяви та розпочато досудове розслідування.

09 січня 2018 року постановою слідчого Тимчишина І. Я. позивача визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні.

Крім того, 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 366 КК України, який вчинений керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_5 працівниками відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими. Після чого на підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості щодо даної заяви в ЄРДР та розпочато досудове розслідування.

В подальшому вищевказані кримінальні провадження були об`єднані в одне провадження за № 12017140110002572.

На неодноразові звернення позивача та її представника з клопотаннями, слідчим Тимчишиним І. Я. в порушення вимог КПК України не було їх розглянуто і вирішено.

Злочини, які розслідуються у кримінальному провадженні № 12017140110002572, передбачені частиною першою статті 172, статтею 356 КК України, віднесено до злочинів невеликої тяжкості. Дванадцятимісячний строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру за частиною першою статті 172 КК України закінчився 09 грудня 2017 року, а за статтею 356 КК України - 06 лютого 2018 року. Дворічний строк давності, визначений статтею 49 КК України для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин невеликої тяжкості, закінчився. Внаслідок протиправної бездіяльності слідчого Тимчишина І. Я. не проведено у кримінальному провадженні № 12017140110002572 жодних слідчих дій, необхідних для доведення обставин, визначених частиною першою статті 91 КПК України.

На думку позивача, незаконною бездіяльністю слідчого Тимчишина І. Я., яка призвела до неефективного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140110002572, їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у її сильних душевних хвилюваннях, викликаних зухвалою бездіяльністю цього слідчого з ігнорування ним як своїх службових обов`язків і норм чинного законодавства, так і ухвал слідчих суддів.

Позивач просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на її користь 1 000 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Тимчишина І. Я. , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати з оплати судового збору віднесено за рахунок держави.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області майором поліції Тимчишиним І. Я. порушено вимоги статей 2 9 28 38 40 КПК України та підпункту 2 пункту 3 розділу 6 Положення про орган досудового розслідування Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06 липня 2017 року № 570, щодо швидкого, повного і неупередженого розслідування кримінального провадження, порушення розумних строків, допущено безпричинну тяганину. Згідно висновку експерта № 6992 від 29 червня 2021 року наявність у ОСОБА_1 на час психологічного освідчення наслідків масивної психотравми встановлене судово-психологічним дослідженням. Можливий розмір відшкодування за завданні страждання ОСОБА_1 становить 140 456,00 грн. Суд першої інстанції не погодився з вищевказаним розміром відшкодування моральної шкоди за завдані страждання ОСОБА_1 , вважав його завищеним та необґрунтованим. З урахуванням конкретних обставин справи, характеру порушення прав позивача, глибини її душевних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що на користь ОСОБА_1 слід стягнути моральну шкоду в меншому розмірі, який повинен становити 8 000,00 грн.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Тимчишина І. Я. , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 216,00 гривень та витрати на проведення експертизи в розмірі 91,53 грн. Суд першої інстанції вирішив клопотання про відшкодування судових витрат, виходячи із співмірності задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме: пункт 2 частини першої статті 264, пункт 1 частини четвертої статті 265 ЦПК, пункт 4 частини третьої статті 2, стаття 12 ЦПК, підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК. Суд першої інстанції не погоджуючись з розміром відшкодування моральної шкоди за завдані страждання ОСОБА_1 , визначеним висновком експерта № 6992 від 29 червня 2021 року у розмірі 140 456,00 грн, вважаючи його завищеним та необґрунтованим і зменшуючи до 8 000,00 грн, не зазначив для цього фактичних обставин, встановлених ним, та змісту спірних правовідносин, не послався на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 21 липня 2021 року у справі № 205/2519/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 395/332/19, від 30 червня 2021 у справі № 202/939/18, від 16 червня 2021 року у справі № 359/1654/15-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 388/1285/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 750/9209/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16-ц, від 05 серпня 2020 року у справі №369/6771/15-ц. Суд першої інстанції порушив принцип змагальності при зменшенні ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди за завдані страждання до 8 000,00 грн. Відповідачі та третя особа не надали суду жодних доказів для спростування того, що розмір моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , є меншим аніж 140 456,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року, додаткового рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 461/9982/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали цивільної справи № 461/9982/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий Головним управління Національної поліції у Львівській області, повернуто без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 205/2519/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 395/332/19, від 30 червня 2021 року у справі № 202/939/18, від 16 червня 2021 року у справі № 359/1654/15-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 388/1285/17, від 14 липня 2021 року у справі № 447/1479/16-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 753/10817/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 340/76/16-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 361/2647/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 361/6001/18-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 750/9209/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 369/6771/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до слідчого Дрогобицього ВП ГУНП у Львівській області із заявою про злочин, передбачений частиною першою статті 172 КК України, який вчинений керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушком П. Я.

09 грудня 2017 року старшим слідчим 1-го відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП Тимчишиним І. Я. на підставі заяви від 08 грудня 2017 року внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017140110002572 відомості щодо вчиненого відносно ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України та розпочато у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування.

Згідно постанови старшого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишина І. Я. від 09 січня 2017 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12017140110002572.

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 356 КК України, вчиненого керівником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області ОСОБА_5 , працівниками відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими.

Ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2018 року зобов`язано слідчого Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області внести відомості в ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 12 грудня 2017 року.

Постановою прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Матолич О. М. від 23 жовтня 2018 року вищевказані кримінальні провадження об`єднані в одне провадження та присвоєно номер 12017140110002572.

Постановою старого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишиним І. Я. від 31 жовтня 2018 року закрито кримінальне провадження № 12017140110002573 від 09 грудня 2017 року у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172 та статтею 356 України.

Ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року скасовано постанову старого слідчого 1 відділення СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області Тимчишина І. Я. від 31 жовтня 2018 року, якою закрито кримінальне провадження № 12017140110002572 від 09 грудня 2017 року.

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась із скаргою до начальника ГУ НП у Львівській області, у якій просила призначити службове розслідування щодо невиконання слідчим Тимчишиним І. Я. у кримінальному провадженні № 12017140110002572 своїх службових обов`язків.

Згідно довідки про результати проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 28 жовтня 2019 року, слідчим СВ Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області майором поліції Тимчишин І. Я. допущено порушення службової дисципліни, що виразилось в недотриманні вимог статей 2 9 28 38 40 КПК України та підпункту 2 пункту 3 розділу 6 Положення про органи досудового розслідування національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06 липня 2017 року № 570 щодо швидкого, повного і неупередженого розслідування кримінального провадження, порушення розумних строків, безпричинної тяганини.

Заступником начальника Дрогобицького ВП - начальником СВ ГУНП капітаном поліції Яцурою Л. С. допущено порушення службової дисципліни, що виразилась в недотриманні вимог підпунктів 1, 12 пункту 4 розділу 5 Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України затвердженого наказом МВС України від 06 липня 2017 року №570 в частині незабезпечення належного контролю за роботою підлеглих працівників, що призвело до порушення ним вимог кримінального процесуального законодавства України.

Згідно висновок експерта № 6992 від 29 червня 2021 року у поєднанні з пережитим стресовим випадком (звільнення з роботи, кримінальне переслідування) у житті ОСОБА_1 та накопичення численних судових тяжб, які стали необхідним інструментом для відновлення порушених прав на доступ до правосуддя (через ігнорування слідством вимог процесуального законодавства), безумовно відбулися значні зміни у емоційному стані та усталеному ритмі життя останньої.

Ситуація, що полягає у тривалому відстоюванні справедливості та боротьбі за свої права у суді, через діяння чи бездіяння слідства стосовно досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017140110002572 та у цивільній справі № 461/9982/19 є психотравмувальною для ОСОБА_1 .

Наявність у ОСОБА_1 на час психологічного освідчення наслідків масивної психотравми встановлене судово-психологічним дослідженням (експертизою).

Можливий розмір відшкодування за завданні страждання ОСОБА_1 становить 140 456 грн.

Станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач була визнана потерпілою, тривало.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року у справі № 753/10817/16-ц (провадження № 61-9656св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16-ц (провадження № 61-4521св20), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору…

…Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати моральну шкоду необхідно наявність незаконних дій чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статті 1167 ЦК України».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається,

звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на тривалу бездіяльність органів досудового розслідування під час розгляду кримінального провадження № 12017140110002572;

суди встановили надмірну тривалість досудового розслідуваннякримінального провадження № 12017140110002572, внаслідок чого ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку з протиправною поведінкою відносно неї як потерпілої. Тому суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь у розмірі 8 000 грн, який визначено з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок експерта щодо розміру моральної шкоди необґрунтовані.

У справі, що переглядається, суди обґрунтовано, виходячи із обставин справи і зібраних у справі доказів, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань та виходячи із засад розумності і справедливості, вважали за необхідне визначити розмір відшкодування та стягнути з відповідача на користь позивача 8 000 грн.

В той же час у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

Але суди не звернули уваги, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України та помилково стягнули моральну шкоду з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди належить змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21, та меж касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, абзац другий резолютивної частини суду першої інстанції викласти в новій редакції, в іншій частині рішення суд першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000,00 грн».

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 серпня 2021 року, постанова Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року в зміненій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук