24.10.2024

№ 462/3540/17

Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 462/3540/17

провадження № 61-10927св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: Львівський професійний художній ліцей, Профспілковий комітет Львівського професійного художнього ліцею, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, регіональне відділення фонду державного майна України у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2018 року у складі судді Кирилюк А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та просили виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

В обґрунтування позову зазначали, що у спірній квартирі АДРЕСА_1 починаючи з 2007 року постійно проживає сім`я відповідачів.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у цивільній справі № 2-73/11 за їх позовом до Львівської міської ради, виконкому Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, визнання за ними переважного права на надання їм квартири та виселення визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року про виділення ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , а також визнано за ними переважне право на надання квартири АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду набрало законної сили, проте відповідачі продовжують проживати у спірній квартирі без будь-яких підстав та відмовляються у добровільному порядку звільнити її.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Знято з реєстрації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виконавчий комітет Львівської міської ради 24 жовтня 2014 року видав ордер на спірну квартиру черговику ОСОБА_1 за місцем проживання за контрольним списком Львівського професійного художнього ліцею, однак вона позбавлена можливості проживати у ній у зв`язку з самоправним заняттям її відповідачами, відтак порушені права позивачів підлягають захисту в обраний ними спосіб.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що він з родиною продовжує проживати у спірній квартирі, вселився в неї на законних підставах, позивачі не надали належні та допустимі докази на підтвердження отримання ними ордеру на неї.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року, яке було підставою для видачі ордера на спірну квартиру ОСОБА_1 , було в подальшому скасоване.

Відповідно до статті 117 ЖК УРСР він з родиною може бути виселений зі спірної квартири з наданням іншого жилого приміщення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Залізничного районного суду м. Львова.

26 липня 2019 року справа № 462/3540/17 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направили відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 6 серпня 2004 року № 765 про зарахування ОСОБА_3 на квартирний облік; визнано незаконним та скасовано спільне рішення адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 30 вересня 2005 року (протокол №12) в частині включення під №16 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в контрольний список працівників Львівського професійного художнього ліцею для отримання житла; визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року (протокол №2) про виділення черговику №3 ОСОБА_3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 29,4 кв. м на сім`ю з чотирьох осіб зі зняттям з квартирного обліку; визнано переважне право за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на надання їм спірної квартири; зобов`язано Виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер на цю квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року залишено без змін.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 мала переваги на отримання житла за місцем праці перед ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року видано ордер на спірну квартиру ОСОБА_1 , яка працювала у Львівському професійному художньому ліцеї з 1971 року по 2002 рік та була черговиком Львівської міської ради з 29 грудня 2004 року за № 21856, у контрольному списку за місцем праці (Львівському професійному художньому ліцеї) - № 5.

Відповідачі чинять перешкоди у проживанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі та відмовляються у добровільному порядку виселитися з неї.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Згідно зі статтею 117 ЖК УРСР у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2009 року залишено без змін рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2009 року, яким визнано недійсним ордер № 003293 на квартиру АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , оскільки його було видано внаслідок неправомірних дій службових осіб міськвиконкому всупереч забороні у зв`язку з накладенням судом арешту на спірну квартиру.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Залізничний районний суд м. Львова у рішенні від 31 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, визнання переважного права на надання квартири та виселення, встановив, що ОСОБА_3 при поданні заяви про взяття його на квартирний облік повідомив відомості, які не відповідають дійсності, за відсутності яких йому було би відмовлено у взятті на облік. Оскільки рішення про включення ОСОБА_3 до контрольного списку та зарахування на квартирний облік є незаконними, на квартирному обліку члени сім`ї ОСОБА_3 , на яких було також виділено спірну квартиру, не перебували, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року про виділення черговику ОСОБА_3 спірної квартири є незаконним.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ОСОБА_1 отримала ордер на спірну квартиру, однак вона позбавлена можливості проживати у ній у зв`язку з самоправним заняттям її відповідачами, відтак порушені права позивачів підлягають захисту в обраний ними спосіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року (в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом) позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не посилалися на норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні позовної вимоги про виселення відповідачів зі спірної квартири.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановивши обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, не вирішив питання, які правовідносини сторін випливають з цих встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, докази та їх підтвердження.

Суд апеляційної інстанції на вказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, надання правової кваліфікації спірним правовідносинам та визначення того, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 406, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов