07.02.2023

№ 462/3625/15-ц

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 462/3625/15-ц

провадження № 61-3226св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») в особі Уповноваженої особи гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтувало тим, що 30 листопада 2007 року Акціонерний комерційний банк «Форум» (далі - АКБ «Форум») та відповідач уклали кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 79 000 дол. США до 29 листопада 2017 року для споживчих потреб під 13 % річних.

Відповідачка належним чином умови договору не виконувала, внаслідок чого станом на 24 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка складає:- 52 930 дол. США простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів; 26 070 дол. США поточної заборгованості з повернення кредитних коштів; 64 202,28 дол. США з простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 656,14 дол. США поточної заборгованості за нарахованими процентами; 2 200 200,63 грн пені за несвоєчасну сплату тіла та відсотків; 5 000 грн штрафу за порушення умов пункту 3.3.7 кредитного договору.

Просило стягнути з відповідача на свою користь 143 858,42 дол. США і 2 205 200,63 грн штрафних санкцій за порушення умов договору.

За договором від 26 березня 2019 року право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10-CL перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Веста», яке надалі перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») (т. 1 а. с. 105-106).

Отже, правонаступником ПАТ «Банк Форум» є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Залізничний районний суд м. Львоварішенням від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності отримання відповідачем 79 000 дол. США.

На думку місцевого суду розрахунок заборгованості не містить підтвердження отримання такої суми відповідачем.

За відсутності первинних бухгалтерських документів, а саме платіжного доручення про перерахування валюти відповідачу, заяви за підписом відповідача про отримання готівкових валютних коштів, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало апеляційну скаргу.

Львівський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задовольнив частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 листопада 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10-CL у сумі 133 445 дол. США та 2 013 223,80 грн.

В решті позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що допустивши до участі в справі правонаступника позивача, місцевий суд, в порушення вимог статті 12 ЦПК України, не роз`яснив новому учаснику судового процесу його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а, відтак, не запобіг зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та не вжив заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Зважаючи на викладене, дійшов до висновку, що подані позивачем в процесі апеляційного розгляду нові докази, які мають виключне значення для правильного вирішення справи, не досліджені судом першої інстанції унаслідок встановлених вище процесуальних порушень, а відтак підлягають прийняттю та оцінці на стадії апеляційного розгляду.

На спростування обставин, підтверджених цими доказами, відповідач мав можливість подати свої зауваження, проте таким правом не скористався.

Наявність підписаного сторонами кредитного договору свідчить про бажання його учасників укласти договір та розуміння його змісту, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не примушена до укладення такого договору.

Відтак, волевиявлення відповідача було вільним і відповідало її внутрішній волі. При укладенні договору відповідачу були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили її прийняти умови договору.

Отже, наведені докази у їх сукупності спростовують доводи відповідача про неотримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2007 року не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Наведений банком розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, альтернативний розрахунок не надано.

Між тим, банк після цього продовжував нараховувати проценти, а також штрафні санкції, передбачені договором.

Із змісту розрахунку заборгованості станом на 24 лютого 2015 року, тобто після закінчення строку виконання основного зобов`язання, банк продовжував нараховувати відсотки та пеню.

Апеляційний суд вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафу і часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованість за відсотками за користування кредитом та пенею, а саме за період до 20 березня 2014 року в сумі 133 445 дол. США та 2 013 223,80 грн, яка складається з: 79 000 дол. США заборгованості за кредитом; 54 445 дол. США заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 008 223,82 грн пені та 5 000 грн штрафу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колянковський Т. М.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 24 травня 2021 року зупинив виконання постанови Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 77, частини другої статті 78 ЦПК України, статей 526 527 530 1049 1050 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку, викладеного у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц; Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: статей 12, 13, частини другої статті 55, частин другої, п`ятої, шостої статті 95, частин першої-третьої статті 229, частини восьмої статті 279, частин першої другої статті 365, частин першої-третьої статті 367, частин першої, четвертої, шостої статті 368 ЦПК України, у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала не дослідженням в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи жодного із нових, доданих до апеляційної скарги позивачем, доказів у відповідності до вимог статті 229 ЦПК України.

Через неналежне дослідження додаткових доказів, ненадання їм належної оцінки, нездійснення перевірки їх достовірності з огляду на заперечення відповідача, ненадання оцінки аргументам відповідача щодо належності цих доказів, апеляційний суд допустив грубі порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що єдиним доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.

Вважає, що у справі відсутні докази про отримання відповідачем вимоги про дострокове погашення кредиту. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку, не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просило суд залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначає те, що представник відповідача, посилаючись на те, що єдиним доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки, ігнорує те, що в матеріалах справи міститься 32 заяви позичальника про видачу готівки.

Факт часткового повернення кредитних коштів свідчить про те, що відповідач визнала умови кредитного договору та зобов`язання, що випливають з нього прийнятими на себе, зокрема щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом.

Посилається, що ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» з поважних причин було обмежено в можливості подати докази до суду першої інстанції.

Вважає, що апеляційний суд правильно зазначив, що подані позивачем в ході апеляційного розгляду нові докази, які мають виключне значення для правильного вирішення справи, не досліджені судом першої інстанції внаслідок процесуальних порушень.

Надані позивачем докази про надання кредитних коштів ОСОБА_1 , що прийняті апеляційним судом, узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/168/15-ц, Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Крім того, у справі № 465/6630/17 рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Веста» про визнання недійсними кредитного договору від 30 листопада 2007 року та іпотечного договору від 30 листопада 2007 року відмовлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що 30 листопада 2007 року Акціонерний комерційний банк «Форум» (далі - АКБ «Форум») та відповідач уклали кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 79 000 дол. США до 29 листопада 2017 року для споживчих потреб під 13 % річних.

На забезпечення виконання кредитного договору АКБ «Банк Форум», ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали іпотечний договір від 30 листопада 2007 року.

ОСОБА_1 видала довіреність на представництво її інтересів в АКБ «Форум» з питань розпорядження кредитними коштами за цим кредитним договором на ім`я свого чоловіка ОСОБА_3 , який уклав договір страхування іпотечного майна.

03 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою про надання їй коштів у розмірі 79 000 дол. США із позичкового рахунку в готівковій формі і згідно меморіального ордеру від цієї ж дати такі були їй видані, що засвідчено підписом отримувача. (т. 1 а. с.179-180).

Протягом 2008-2009 років, починаючи з 15 серпня 2008 року і по 12 березня 2009 року ОСОБА_1 15 разів зверталась до банку із заявами про надання їй з позичкового рахунку в готівковій формі коштів згідно кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10-CL і такі їй видані: 15 серпня 2008 року - 1 167,17 дол. США; 20 серпня 2008 року - 2 075,21 дол. США; 22 серпня 2008 року - 1 000 дол. США; 27 серпня 2008 року - 8 000 дол. США; 04 вересня 2008 року - 1 000 дол. США; 09 вересня 2008 року - 2 000 дол. США; 18 вересня 2008 року - 1 000 дол. США; 19 вересня 2008 року - 500 дол. США; 19 вересня 2008 року - 1 579,43 дол. США; 26 вересня 2008 року - 5 500 дол. США; 04 вересня 2008 року - 1 000 дол. США; 30 вересня 2008 року - 400 дол. США; 02 жовтня 2008 року - 556 дол. США; 07 жовтня 2008 року - 700 дол. США; 09 жовтня 2008 року 1 975 дол. США; 12 березня 2009 року - 3 547,19 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 77, частини другої статті 78 ЦПК України, статей 526 527 530 1049 1050 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку, викладеного у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц; Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, а також відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: статей 12, 13, частини другої статті 55, частин другої, п`ятої, шостої статті 95, частин першої-третьої статті 229, частини восьмої статті 279, частин першої другої статті 365, частин першої-третьої статті 367, частин першої, четвертої, шостої статті 368 ЦПК України, у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що допустивши до участі в справі представника правонаступника позивача, суд першої інстанції в порушення вимог статті 12 ЦПК України не роз`яснив новому учаснику судового процесу його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, тобто не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а відтак і не запобіг зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами і не вжив заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що подані позивачем в процесі апеляційного розгляду нові докази, які мають виключне значення для правильного вирішення справи, не досліджені судом першої інстанції унаслідок встановлених вище процесуальних порушень, а відтак підлягають прийняттю та оцінці на стадії апеляційного розгляду. На спростування обставин, підтверджених цими доказами, відповідач мав можливість подати свої зауваження, однак таким правом не скористався.

Наявність підписаного сторонами кредитного договору свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти договір та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не примушена до укладення такого договору, а відтак, волевиявлення відповідача було вільним і відповідало її внутрішній волі.

При укладенні договору відповідачці були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили її прийняти умови договору.

Крім того, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10-CL не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Апеляційний суд зазначив, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у лютому 2014 року до боржника з вимогою, а отже змінив строк виконання основного зобов`язання, який з урахуванням пункту 5.3 кредитного договору слід рахувати до 20 березня 2014 року. Однак після цього продовжував нараховувати проценти, а також штрафні санкції, передбачені договором. Як вбачається зі змісту розрахунку заборгованості, такий складено станом на 24 лютого 2015 року, тобто після закінчення строку виконання основного зобов`язання банк продовжував нараховувати відсотки та пеню.

Апеляційний суд вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафу і часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованість за відсотками за користування кредитом та пенею, а саме за період до 20 березня 2014 року в сумі 133 445 доларів США та 2 013 223,80 грн, яка складається з: 79 000 доларів США заборгованості за кредитом; 54 445 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 008 223,82 грн пені та 5 000 грн штрафу.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Щодо прийняття нових доказів у суді апеляційної інстанції

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав суду докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведеної норми свідчить, що учасник справи, який подає нові докази до суду апеляційної інстанції, має належним чином обґрунтувати наявність причин, що об`єктивно не залежали від нього, що унеможливили подання цього доказу до суду першої інстанції. Приймаючи новий доказ апеляційний суд має належним чином обґрунтувати своє рішення та встановити, що такі докази сторона не могла подати до місцевого суду з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 192/875/17, зазначено, що «апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку».

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 554/920/19 зазначено, що «Апеляційний суд не врахував: суд першої інстанції прийняв письмові пояснення осіб, не обговорював питання про необхідність допиту цих осіб як свідків у судовому засіданні і не роз`яснював позивачу право заявити таке клопотання; пояснення позивача про вичерпання всіх можливостей щодо одержання належних письмових доказів (документу, який підтверджує факт родинних відносин між позивачем і особою), відповідно, виключність пояснень свідків на підтвердження родинних відносин осіб; очевидно суперечливу процесуальну поведінку відповідача.

За таких обставин апеляційний суд не мотивував належним чином відхилення аргументів представника позивача щодо обставин неподання заяви про виклик свідків в суді першої інстанції, не врахував вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання учасників справи добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Тому висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову за недоведеністю є передчасним».

У справі, що переглядається, під час апеляційного розгляду позивач, на спростування доводів відповідача та висновків місцевого суду, подав нові докази, що мають значення для справи, які існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, проте, за твердженням позивача, не були подані до суду першої інстанції з поважних причин.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у травні 2015 року з позовом звернулося ПАТ «Банк Форум» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум».

За договором від 26 березня 2019 року, право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 0085/07/6.10-CL від 30 листопада 2007 року перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Веста».

24 квітня 2019 року ТОВ «ФК «Веста» звернулося до суду з клопотанням про залучення до участі у справі, як правонаступника позивача ( т. 1 а. с. 107).

З протоколів судових засідань від 25 квітня 2019 року, 12 червня 2019 року, 30 липня 2019 року, 02 жовтня 2019 року, 12 листопада 2019 року вбачається, що представник ТОВ «ФК «Веста» (яке в подальшому перейменовано на ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») був присутній в судових засіданнях, питання про залучення процесуального правонаступника до участі в справі судом вирішувалось 30 липня 2019 року.

Між тим, у справі відсутня процесуальна ухвала з цього питання, яка за приписами пункту 8 статті 353 ЦПК України могла бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

За змістом частини п`ятої стаття 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допустивши до участі в справі представника правонаступника позивача, місцевий суд, в порушення вимог статті 12 ЦПК України, не роз`яснив новому учаснику судового процесу його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, тобто не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а відтак і не запобіг зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами і не вжив заходів для виконання ними їхніх обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку, що подані позивачем в процесі апеляційного розгляду нові докази, які мають виключне значення для правильного вирішення справи, не досліджені судом першої інстанції унаслідок встановлених вище процесуальних порушень, а тому підлягають прийняттю та оцінці на стадії апеляційного розгляду.

При цьому, на спростування обставин, підтверджених цими доказами, відповідач мав можливість подати свої зауваження, проте таким правом не скористався.

Щодо стягнення кредитної заборгованості

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (стаття 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог статей 638 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10-CL позичальник гарантує, що на момент укладення цього договору він має право на укладення цього договору і виконання своїх зобов`язань по ньому і відсутні будь-які обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір; не існує ніяких виконавчих документів, рішень суду, будь-яких інших органів, що можуть призвести до невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань по цьому договору.

У пункті 7.2 спірного договору сторони визначили, що сторони у ньому фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов`язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених у цьому договорі. Всі попередні заяви, домовленості чи угоди між сторонами з предмету цього договору анулюються з моменту набрання чинності цим договором в частині, що не суперечать умовам цього договору. Умови кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником отримано до укладення цього договору. Пунктом 7.7 зазначеного договору передбачено, що умови кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником отримано до укладення цього договору.

Із справи убачається, що позивач підписала кожну сторінку цього договору, що є підтвердженням факту ознайомлення її з усіма істотними умовами цього договору.

У судовому порядку договір недійсним не визнаний.

Наявність підписаного обома сторонами кредитного договору свідчить про те, що його учасники бажали укласти договір та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не була примушена до укладення такого договору, а відтак, волевиявлення відповідача було вільним і відповідало її внутрішній волі.

При укладенні договору відповідачці були відомі всі умови договору та не існувало жодних інших обставин, які б примусили її прийняти умови договору.

Крім того, 03 грудня 2007 року позивач звернулась до банку із заявою про надання їй коштів у розмірі 79 000 доларів США із позичкового рахунку в готівковій формі і згідно меморіального ордеру від цієї ж дати такі були їй видані, що засвідчено підписом отримувача. (т. 1 а. с. 179-180).

Отже, апеляційний суд правильно дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що відповідач не отримувала кредитних коштів.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, в якій зазначено, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України визначено, що невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) визначає як порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На підставі статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язань або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу приписів статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на частину першу статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У розумінні частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 2.3 кредитного договору визначено, що позичальник повертає кредитні кошти шляхом перерахування їх на відкритий йому позичковий рахунок № НОМЕР_1 в Львівській філії АКБ «Форум».

У пункті 2.5 укладеного договору сторони передбачили, що проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником за фактичний строк користування кредитними коштами.

Як убачається із пункту 3.2.2 кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником (відповідачем) своїх зобов`язань за цим договором.

У розумінні пункту 3.2.5 кредитного договору, банк має право стягувати з позичальника неустойку, штраф, пеню за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору.

Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється із суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів.

Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Пунктом 4.4 зазначеного правочину встановлена за кожний випадок невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених пунктом 3.3 (крім пункту 3.3.2) цього договору, сплата позичальником5 000 грн штрафу, як виду цивільно-правової відповідальності, за кожен випадок невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань.

У пункті 5.3 кредитного договору сторони домовилися, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов`язань по повернення суми кредиту, сплаті процентів та інших зобов`язань, передбачених пунктом 3.3 цього договору є умовами, при яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює повернення отриманих кредитних коштів банку, сплачує банку проценти за користування кредитними коштами.

Для цього, банк надає під розписку уповноваженій особі, або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення позичальником кредитних коштів, сплату ним процентів за користування кредитними коштами з можливим нарахуванням штрафних санкцій та пені. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми, банк по закінченню 15-ти денного строку з дати надіслання такої вимоги, звертає стягнення на заставлене майно у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів, неустойки, збитків та інших витрат банку, у порядку визначеному цим договором, договором застави та чинним законодавством України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 0085/07/6.10.CL не здійснювала, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість.

Станом на 24 лютого 2015 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 143 858,42 дол. США, а саме: 52 930 дол. США простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів; 26 070 дол. США поточної заборгованості з повернення кредитних коштів; 64 202,28 дол. США простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 656,14 дол. США поточної заборгованості за нарахованими процентами, що в еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 24 лютого 2015 року становить 4 069 929,92 грн та 2 205 200,63 грн, а саме: 2 200 200,63 грн пені за несвоєчасну сплату тіла та відсотків; 5 000 грн штрафу за порушення умов пункту 3.3.7 кредитного договору.

17 лютого 2014 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 банк надіслав вимогу щодо дострокового виконання зобов`язань за № 240/2400, яка від ОСОБА_4 повернулась на адресу відправника за закінченням терміну зберігання.

Докази вручення такої ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до даної вимоги банк вимагав у 30-ти денний строк виконати зобов`язання щодо дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, а саме повернути 132 789,66 дол. США, з яких 79 000 дол. США - заборгованість по основній сумі кредиту, 53 789,66 дол. США - заборгованість по нарахованих процентах користування кредитними коштами.

Також банк зазначив, що у разі невиконання вимоги, банк вимушений буде звернути стягнення на заставне майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 вимоги банку про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справі № 310/11534/13-ц, міститься правовий висновок, у якому зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Дострокова вимога датована 17 лютого 2014 року (т. 1 а. с. 269), надіслана 22 лютого 2014 року (т. 1 а. с. 270), представник позивача в суді апеляційної інстанції не заперечив, що надісланням цієї вимоги банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, яка залишилася несплаченою та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, і пені за порушення умов договору, звернувшись у лютому 2014 року до боржника з вимогою.

Отже банк змінив строк виконання основного зобов`язання, який з урахуванням пункту 5.3 кредитного договору розраховується до 20 березня 2014 року.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафу і часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованість за відсотками за користування кредитом та пенею, а саме за період до 20 березня 2014 року в сумі 133 445 дол. США та 2 013 223,80 грн, яка складається з: 79 000 дол. США - заборгованості за кредитом; 54 445 дол. США - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 008 223,82 грн - пені та 5 000 грн штрафу.

Відповідачка не надала доказів на спростування розміру заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 є необґрунтованими, оскільки в наведеній справі та справі, яка переглядається, встановлені фактичні обставини є різними.

Так, у справі № 6-16ц15 Верховний Суд України дійшов висновку, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач підписала кожну сторінку зазначеного кредитного договору, що є підтвердженням факту ознайомлення її з усіма істотними умовами цього договору.

Договір у судовому порядку недійсним не визнаний.

Само по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновку щодо прийняття апеляційним судом нових доказів у подібних правовідносинах є неприйнятними, оскільки висновки щодо можливості апеляційним судом встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, містяться у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 192/875/17 та від 17 листопада 2021 року у справі № 554/920/19.

Щодо аргументів касаційної скарги про недоведеність отримання відповідачкою вимоги про дострокове погашення кредиту і можливості захисту права, яким особа зловживає

З огляду на пункт шостий статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Положення частини третьої статті 13 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28 квітня 2021 року.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15 (провадження № 61-31599св18), дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» означає те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає за необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити позивачу у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі встановлення істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом».

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для дострокового стягнення заборгованості у зв`язку з не одержанням вимоги про дострокове погашення боргу є неприйнятними.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 17 лютого 2014 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 банк надіслав вимогу щодо дострокового виконання зобов`язань, яка від ОСОБА_4 повернулась на адресу відправника за закінченням терміну зберігання.

Дійсно, докази вручення такої вимоги ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Проте, із справи убачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 21 жовтня 2008 року систематично порушувала умови кредитного договору, не виконувала свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом протягом тривалого часу аж до 2014 року - часу направлення дострокової вимоги та звернення банку до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Отже, про наявність кредитної заборгованості за 7 років відповідачка не могла не знати.

Справа розглядалася в судах протягом 2015 - 2021 року, проте скористатися правом на усунення порушень умов договору, передбаченим частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинної на час звернення банку до суду), ОСОБА_1 не вважала за необхідне.

Строк дії договору кредитної лінії сторони визначили до 29 листопада 2017 року, отже часткове стягнення заборгованості постановою суду апеляційної інстанції від 21 січня 2021 року не є достроковим у розумінні частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинної на час звернення банку до суду.

Крім того, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, яка залишилася несплаченою та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, і пені за порушення умов договору, звернувшись у лютому 2014 року до боржника з вимогою.

Суд апеляційної інстанції вважав, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання, який з урахуванням пункту 5.3 кредитного договору розраховується до 20 березня 2014 року, тому стягнув заборгованість за відсотками за користування кредитом та пенею, лише за період до 20 березня 2014 року.

За таких обставин права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 у розумінні статті 4 ЦПК України не є порушеними, посилання на норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинної на час звернення банку до суду із засадами розумності, добросовісності і справедливості не узгоджуються та є неприйнятними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська