Постанова
Іменем України
05 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 462/3763/18
провадження № 61-1166св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Прокуратура Львівської області, правонаступником якої є Львівська обласна прокуратура, Залізничний відділ поліції Головного управління національної поліції у Львівській області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2019 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду
від 21 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Крайник Н. П.,
Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Львівської області, правонаступником якої є Львівська обласна прокуратура, Залізничного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області (далі - Залізничний ВП ГУНП
у Львівській області) про солідарне стягнення матеріальної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області проводить досудове розслідування кримінального провадження
від 23 листопада 2012 року № 12012150060000009 за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного захоплення майна з приміщення магазину представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Айпіє-Л» (далі - ТОВ «Айпіє-Л»).
На даний час досудове розслідування не завершене, відтак, має місце бездіяльність відповідачів, яка полягає у затягуванні проведення досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 неодноразово зверталася із скаргами на бездіяльність відповідачів, однак відповіді не отримала, у зв`язку з чим їй було завдано майнову шкоду у розмірі 1 500 000 грн.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд солідарно стягнути на її користь з Прокуратури Львівської області, Залізничного ВП ГУНП
у Львівській області матеріальну шкоду у розмірі 1 500 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2019 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури щодо розгляду кримінального провадження та матеріальною шкодою, на яку вказувала позивачка. Крім того, Залізничний ВП ГУНП у Львівській області не є належним відповідачем у справі, оскільки не має статусу юридичної особи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій не врахували наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів та заподіянням позивачці майнової шкоди. Разом з тим, Прокуратурою Львівської області та Залізничним ВП ГУНП
у Львівській області внаслідок своєї бездіяльності не здійснюється розслідування факту самовільного захоплення товару, грошей, торговельного обладнання позивачки із приміщення № НОМЕР_1 ринку «Південний», чим завдано останній матеріальну шкоду.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2021 року Львівська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 листопада 2012 року Слідчим відділом Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області
(далі - СВ Залізничного РВ Львівського МУ ГУ МВС України у Львівській області) розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 12012150060000009 за зверненням ОСОБА_1 щодо неправомірних дій адміністрації ТОВ «Айпіє-Л» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 356 КК України. У даному провадженні позивачка визнана потерпілою.
Відповідно до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) від 23 листопада 2012 року
№ 12012150060000009, постановами СВ Залізничного РВ Львівського
МУ ГУ МВС України у Львівській області кримінальне провадження неодноразово закривалося у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, однак такі, в подальшому, через неповноту проведення досудового розслідування за результатами розгляду скарг заявника скасовувались слідчим суддею.
Згідно з довідкою про результати розгляду рапорту управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області щодо перевірки стану досудового розслідування у кримінальному провадженні від 04 березня 2019 року № 12012150060000009 стан досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні неодноразово заслуховувався на оперативних нарадах при керівництві Львівської місцевої прокуратури № 2, в тому числі за участю потерпілої, зокрема
08 та 13 березня 2017 року, а також 04 червня 2018 року. У ході проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не здобуто достатньо доказів для повідомлення будь-яким особам про підозру та скерування обвинувального акта до суду для розгляду по суті. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває по даний час та перебуває на контролі Львівської місцевої прокуратури № 2.
Відповідно до копії листа від 01 квітня 2019 року за підписом начальника Залізничного ВП ГУНП у Львівській області, адресованого ОСОБА_1 , на даний час досудове розслідування кримінального провадження від 23 листопада 2012 року № 12012150060000009 триває, провадяться необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Щодо бездіяльності, яка, на думку ОСОБА_1 , прослідковується у діях працівників поліції та прокуратури під час проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, то відповідно до статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачені рішення, дії (бездіяльність) слідчого, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування та право на їх оскарження. Розгляд скарг на такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора відповідно до статті 306 КПК України здійснюється слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченого КПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції
та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послалася на те, що позивачці спричинено матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 1 500 000 грн, яка спричинена незаконними діями адміністрації ТОВ «Айпіє-Л», а саме: закриттям магазину, самовільним захопленням товару, грошей та торговельного обладнання.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність»,
«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України). Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обставин, які підтверджують факт заподіяння їй матеріальної шкоди працівниками органів дізнання та прокуратури.
Суди встановили, що матеріальна шкода у розмірі 1 500 000 грн складається із завданих позивачці збитків, спричинених незаконним закриттям магазину, самовільного захоплення товару, грошей та торговельного обладнання, а також інфляційних втрат та 3 % річних. Отже, вказані дії адміністрації ТОВ «Айпіє-Л» є предметом розгляду органом досудового слідства в межах кримінального провадження № 12012150060000009.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що матеріальна шкода спричинена позивачці фактично діями щодо закриття магазину, самовільного захоплення товару, грошей та торговельного обладнання, а, відтак, у даному випадку правовідносини виникли внаслідок завдання шкоди вказаними діями, та врахувавши, що позивачкою не доведено наявності
причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури щодо розгляду кримінального провадження (яке триває) та матеріальною шкодою, яку вказує позивачка, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання в касаційні сказі про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), колегія суддів відхиляє, оскільки вказана постанова була предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги щодо бездіяльності органів прокуратури та поліції, якою нібито завдано шкоду ОСОБА_1 , є необґрунтованими з огляду на таке.
Суди встановили, що предметом розгляду органом досудового слідства в межах кримінального провадження № 12012150060000009 є дії адміністрації ТОВ «Айпіє-Л», якими ОСОБА_1 завдано матеріальну шкоду у вигляді збитків, спричинених незаконним, на думку позивачки, закриттям магазину, самовільним захопленням товару, грошей та торговельного обладнання. Отже, як стверджує позивачка, матеріальна шкода спричинена їй фактично діями щодо закриття магазину, самовільного захоплення товару, грошей та торговельного обладнання.
Відтак, у даній справі правовідносини виникли внаслідок завдання шкоди вказаними діями.
Ухвалами слідчого судді Залізничного районного суду міста Львова за результатом розгляду скарг ОСОБА_1 скасовано постанови про закриття кримінального провадження № 12012150060000009, у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, однак такі, у подальшому, через неповноту проведення досудового розслідування за результатами розгляду скарг заявника скасовувались слідчим суддею. Це свідчить про реалізацію нею права на оскарження процесуальної діяльності слідчого в порядку статей 303-308 КПК України і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України.
Сам по собі факт скасування постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій слідчого органу досудового розслідування, які не є неправомірними в розумінні закону,
й причинний зв`язок між ними та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди у цій справі. Лише незгода позивачки з прийнятими слідчими процесуальними рішеннями, які були нею оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй матеріальної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що позивачкою не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури щодо розгляду кримінального провадження № 12012150060000009 та матеріальною шкодою, яку вказує позивачка.
Разом з тим, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833 належить юридичній
особі - ГУНП у Львівській області. Відтак, висновок суду першої інстанції,
з яким погодився й апеляційний суд, про те, що Залізничний ВП ГУНП
у Львівській області є неналежним відповідачем у справі є обґрунтованим.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк