№ 463/1178/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 463/1178/23

провадження № 61-11044св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Раффайзен Банк», Міністерство юстиції України, Господарський суд Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року, постановлену у складі судді Леньо С. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Раффайзен Банк» (далі - АТ «Раффайзен Банк»), Міністерства юстиції України, Господарського суду Львівської області, в якому просив суд визнати дії зазначених осіб щодо:

- ініціювання та порушення процедури банкрутства на основі договору споживчого кредитування, без згоди ОСОБА_1 ;

- здійснення банкрутства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) всупереч вимогам закону та врахуванням допущених в такій процедурі порушень;

- відсутності в діях АТ «Раффайзен Банк», Міністерства юстиції України наміру досягнення цілей процедури банкрутства;

- поширення інформації про ФОП ОСОБА_1 як банкрута;

- застосування до ОСОБА_1 нечесної підприємницької діяльності з боку АТ «Раффайзен Банк»;

- збільшення суми заборгованості ОСОБА_1 у процедурі банкрутства у результаті уступки прав вимог за кредитними договорами АТ «Раффайзен Банк», такими, що завдали шкоду порушенням та приниженням ділової репутації ОСОБА_1 , у тому числі як фізичної особи-підприємця в результаті ініціювання щодо нього та здійснення процедури банкрутства.

Короткий зміст рішень суддів попередніх інстанцій

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області про захист ділової репутації.

Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Раффайзен Банк», Міністерства юстиції України про захист ділової репутації передано на розгляд до Печерського районного суду міста Києва для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі у частині позовних вимог до Господарського суду Львівської області та направляючи справу в іншій частині за підсудністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством, оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Зважаючи на те, що залучення позивачем як відповідача Господарського суду Львівської області пов`язане з розглядом цим судом справи про банкрутство позивача як фізичної особи підприємця, тобто пов`язане виключно з здійсненням судочинства, суд прийшов висновку про те, що у відкритті провадження у частині вимог до відповідача - Господарського суду Львівської області необхідно відмовити.

З врахуванням відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Господарського суду Львівської області (знаходиться на території Личаківського районного суду м. Львова) та того, що інші відповідачі знаходяться у м. Київ, а відповідні адреси належать до території Печерського району м. Києва, суд зазначає, що справа не підсудна Личаківському районному суду м. Львова, а позов необхідно передати на розгляд до Печерського районного суду міста Києва для прийняття до свого провадження та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Блонський М. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського М. А. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач заявляє свій позов до Господарського суду Львівської області, саме як органу державної влади, який виконує функції держави і який заподіяв шкоду позивачу, здійснюючи такі функції. Тобто фактично позов поданий до держави Україна, яка в даному випадку бере участь в справі через свій орган державної влади. Тому ненадання можливості ОСОБА_1 захищати свої права в такий спосіб та відмова йому у відкритті провадження є фактичним уникненням відповідальності державним органом за свої дії.

Крім того, суд першої інстанції в своїй ухвалі не навів підстави для відмови у відкритті позовного провадження, тобто не вказав головного реквізиту свого рішення. Якщо припускати, що такою підставою є пункт 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), то відповідно до частини п`ятої статті 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Однак, такого обов`язку суд першої інстанції не виконав, зокрема не вказав в якому порядку тоді позивач має право заявити позовні вимоги та до якого суду звертатися.

Отже, безпідставно відмовивши у відкритті провадження у справі щодо відповідача - Господарського суду Львівської області, суд прийняв і неправильне рішення щодо передачі справи за підсудністю до іншого суду. При цьому, згідно частини четвертої статті 28 ЦПК України, позивач має право на альтернативну підсудність справи за межами його проживання, чого судом не враховано.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року АТ «Райффайзен Банк» та Міністерство юстиції України подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського М. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що Господарським судом Львівської області порушено справу про банкрутство ФОП ОСОБА_1 за заявою кредитора АТ «Райффайзен Банк». У результаті оголошення ФОП ОСОБА_1 банкрутом, тобто особою, яка не здатна виконувати свої зобов`язання по укладеним договорам, діловій репутації ОСОБА_1 була завдана значна та непоправна шкода, у зв`язку з тим, що всі контрагенти та суб`єкти, з яким він вступав у ділові відносини, оцінювали його як учасника, який потенційно не може виконувати свої договірні зобов`язання.

Таким чином, зміст позовних вимог ОСОБА_1 зводиться, у тому числі, до того, що їх предметом є процесуальні дії судді конкретного суду, вчинені при здійсненні правосуддя.

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» («Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine»), заява № 20347/03).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19), у чисельних судових рішеннях Верховного Суду України, Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» («Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine»), заяви № 17160/06 та № 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19), від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21).

Згідно з частиною першою статті 31 ЦПК країни суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Недопустимість спорів про підсудність чітко визначено статтею 32 ЦПК України, за змістом частини другої цієї норми, справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що в частині позовних вимог до Господарського суду Львівської області необхідно відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. За місцезнаходженням інших відповідачів справу правомірно передано до Печерського районного суду міста Києва.

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких справах з метою зробити судовий захист їх суб`єктивних прав більш зручним.

Поряд з цим, ні категорія справи (за пред`явленими вимогами), ні суб`єктний склад справи, що переглядається, не свідчить про наявність підстав для застосування у цій справі правил підсудності за вибором позивача.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 08 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник