Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 463/1328/18
провадження № 61-11811св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та просили зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартироюАДРЕСА_1 та виселити відповідача з вказаної квартири без надання іншого жилового приміщення.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони та малолітній син ОСОБА_1 . ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі проживає та зареєстрований колишній чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який не сплачує комунальні послуги, не дає коштів для ведення домашнього господарства та покращення житлових умов, вчиняє безлад, не прибирає за собою, постійно провокує сварки, бійки з позивачем ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 . Добровільно виселятись відповідач відмовляється. Враховуючи наведене, просили на підставі статей 116 157 ЖК УРСР позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вселився у спірну квартиру як член сім`ї позивача ОСОБА_1 , продовжив у ній проживати після розірвання шлюбу з нею, добровільно відмовляється виселятися з квартири, систематично порушує правила співжиття, що унеможливлює проживання з ним в одній квартирі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2019 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач був членом сім`ї позивача до 2015 року та вважає себе таким, оскільки, крім позивачів, частка у праві власності на квартиру зареєстрована також за малолітнім ОСОБА_5 , який є його сином та проживає з ним в одній кімнаті. Іншого житла у відповідача ОСОБА_3 немає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд посилався на статтю 116 ЖК УРСР, відповідно до якої якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Проте суд не врахував, що конфліктні ситуації на побутовому рівні, які переходять у сварки, у сторін по справі виникають з вини кожного з них, має місце виживання відповідача, у якого немає іншого житла.
Заходи профілактичного характеру працівниками ВП ГУНП у Львівській області застосовувалися щодо позивача, відповідача та третьої особи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника на рівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суду були надані докази на підтвердження того, що спірна квартира належить позивачам на праві власності, відповідач є колишнім членом сім`ї позивача ОСОБА_1 та проживає у квартирі, порушуючи правила співжиття, вчиняє сварки, провокує бійки, не сплачує комунальні послуги, тому підлягає виселенню на підставі статті 16 ЖК УРСР.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду м. Львова.
03 жовтня 2019 року справа № 463/1328/18 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони у справі проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Власниками зазначеної квартири є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25 травня 2010 року.
У спірному житлі зареєстровані та проживають позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , спільний син ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_3 . Також в квартирі проживає третя особа ОСОБА_4 , який є чоловіком ОСОБА_1
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 2006 року по 13 березня 2015 року, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року.
ОСОБА_3 був вселений та зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї позивача.
Між співмешканцями квартири протягом 2017-2018 років часто виникають конфліктні ситуації на побутовому рівні, щодо яких вони неодноразово зверталися до правоохоронних органів.
29 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_3 звертався із письмовою заявою до ВП ГУНП у Львівській області про неправомірну поведінку третьої особи ОСОБА_4 щодо нього.
Згідно відповіді Личаківського ВП ГУНП у Львівській області № 15623/3917 від 11 грудня 2017 року проведеною перевіркою встановлено, що факти, викладені у зверненні ОСОБА_3 , частково знайшли своє підтвердження, з ОСОБА_4 проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення антигромадської поведінки у суспільстві.
З аналогічною заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_3 звертався до Личаківського ВП ГУНП у Львівській області у грудні 2017 року, внаслідок перевірки якої факти частково підтвердилися, проведено профілактичну бесіду про недопустимість насильства у сім`ї.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також неодноразово зверталися до Личаківського ВП ГУНП у Львівській області із заявами щодо неправомірних дії ОСОБА_3
07 грудня 2017 року ОСОБА_3 . Личаківським ВП ГУНП у Львівській області винесено офіційне попередження № 579 про недопустимість насильства у сім'ї.
З матеріалів висновку Личаківського ВП ГУНП у Львівській області ЄО № 8954 від 20 травня 2018 року вбачається, що з ОСОБА_3 було проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення насильства у сім`ї.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
На підставі статті 157 ЖК УРСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК Української РСР вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів Житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі вказували на те, що відповідач є колишнім членом сім'ї ОСОБА_1 та систематично порушує правила співжиття у спірній квартирі, що є підставою для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що між сторонами існує тривалий і стійкий конфлікт, позивачі не довели, що виключно відповідач систематично порушує правила співжиття у спірній квартирі, що робить неможливим для інших проживання із ним в ній, з урахуванням тієї обставини, що з позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_4 за наслідками звернень відповідача ОСОБА_3 працівниками поліції неодноразово проводилися профілактичні бесіди щодо неприпустимості вчинення насильства у сім`ї, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук