№ 463/1698/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 463/1698/21

провадження № 61-9237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 вересня 2022 року у складі судді Боровков Д. О.та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, який в подальшому уточнювала.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2008 року у справі № 2а-1041/08 Винниківську міську раду та Виконком Винниківської міської ради зобов`язано поновити її на посаді заступника міського голови м. Винники з соціально-економічних питань з 16 квітня 2005 року та виплатити середньомісячну заробітну плату та моральну шкоду, відновити знищену трудову книжку.

Однак вищезазначене рішення суду відповідачами не виконано, у зв`язку з чим в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено відомості про відповідні кримінальні правопорушення.

Першим слідчим відділом Територіального управління, розташованого у м. Львові, Державного бюро розслідувань, провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 квітня 2020 року за № 62020140000000434, за фактом можливих неправомірних дій працівників Личаківського ВП ГУНП у Львівській області та інших посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а саме, незаконне, на думку заявниці, звільнення з роботи, невиконання судових рішень та неналежне проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за заявами ОСОБА_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України.

28 квітня 2020 року з матеріалами кримінального провадження № 62020140000000434 були об`єднанні матеріали кримінальних проваджень №62020140000000435, 62020140000000436, 62020140000000437, 62020140000000438, 62020140000000439, 62020140000000440.

Вважає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними повноважень.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року у справі № 463/3926/22 за її скаргою скасована постанова старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року про закриття кримінального провадження №62020140000000434 від 23 квітня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України.

Зазначає, що слідчим безпідставно було відмовлено у задоволені клопотання про визнання її потерпілою у кримінальному проваджені № 62020140000000434.

На її думку, Прокуратура Львівської області не вжила жодних заходів реагування щодо неправомірного закриття кримінального провадження, не скасовувала неправомірні процесуальні постанови слідчого та не зобов`язала слідчого подати клопотання про продовження судового розслідування та подання обвинувального акту щодо винних осіб.

Звертає увагу, що внаслідок порушення її прав, не притягнення до відповідальності винних осіб, покривання злочинів та судову тяганину вона стала інвалідом 2 групи пожиттєво, а відтак, їй спричинено моральну шкоду, розмір якої вона оцінює в 5 000 000 грн.

З урахуванням викладених обставин просила суд:

- відшкодувати за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури в розмірі 5 000 000,00 грн;

- зобов`язати Державну казначейську службу України списати в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами завдання їй моральної шкоди відповідачами, зазначеними нею у позовній заяві, а також причинний зв`язок між шкодою і протиправними (незаконними), на думку позивачки, рішеннями, діями (бездіяльністю) ГУНП у Львівській області, Львівською обласною прокуратурою, Державною казначейською службою України.

При цьому, суд першої інстанції послався на неналежний склад учасників спору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 вересня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року.

В касаційній скарзі заявниця просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 17 липня 2023 року Львівська обласна прокуратура просить суд касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу від 19 липня 2023 року Міністерство внутрішніх справ України просить суд касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

20 липня 2023 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив Львівської обласної прокуратури від 17 липня 2023 року, в яких остання заперечила проти доводів Львівської обласної прокуратури та підтримала вимоги касаційної скарги.

01 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив Міністерства внутрішніх справ України від 19 липня 2023 року, в яких остання заперечила проти доводів Міністерства внутрішніх справ України та підтримала вимоги касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик № 957/0/226-23 від 09 серпня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 , на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., справу № 463/1698/21 призначено судді-доповідачеві ОСОБА_5. Судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Антоненко Н. О.

Згідно розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик № 584/0/226-24 від 24 квітня 2024 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 , на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., справу № 463/1698/21 призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В. Судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Тітов М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що Першим слідчим відділом Територіального управління, розташованого у м. Львові, Державного бюро розслідувань, провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 квітня 2020 року за № 62020140000000434, за фактом можливих неправомірних дій працівників Личаківського ВП ГУНП у Львівській області та інших посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а саме, незаконне, на думку заявниці, звільнення з роботи, невиконання судових рішень та неналежне проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за заявами ОСОБА_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України.

Також встановлено, що 28 квітня 2020 року з матеріалами кримінального провадження № 62020140000000434були об`єднанні матеріали кримінальних проваджень №62020140000000435, 62020140000000436, 62020140000000437, 62020140000000438, 62020140000000439, 62020140000000440.

Матеріалами справи підтверджується, що 10 січня 2022 року постановою старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_3 було відмовлено у задоволені клопотання ОСОБА_1 від 01 січня 2021 року про визнання її потерпілою у кримінальному проваджені № 62020140000000434.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року у справі № 463/1164/22 за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_3 від 10 січня 2022 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою та з інших питань у кримінальному провадженні № 62020140000000434 від 23 квітня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року кримінальне провадження № 62020140000000434 від 23 квітня 2020 року було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року у справі № 463/3926/22 постановлено задовольнити скаргу ОСОБА_1 ; скасувати постанову старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року про закриття кримінального провадження № 62020140000000434 від 23 квітня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 КК України, в задоволенні решти вимог скарги відмовлено за безпідставністю. Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , слідчий суддя зазначив, що жодного заперечення на скаргу слідчий не подав, що свідчить про його згоду з доводами заявника щодо неповноти та неправильності проведеного досудового розслідування.

З виписки медичної картки амбулаторно (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 консультативної поліклініки Львівського обласного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру від 01 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлений діагноз: стабільна стенокардія ІІІ ФК. Після інфарктний кардіосклероз. Гідроперікард. Недостатність метрального клапана (2+). Дегенеративні зміни аортального клапана (1+). Гіпертонічна хвороба ІІІ, ст. 3, ризик 4 (дуже високий) Гіпертензивне серце. СН ІІ Б, із зниженою систилогічною функцією лівого шлуночка.

З виписки медичної картки амбулаторно (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 . Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова від 10 листопада 2021 року вбачається, що позивачці встановлено аналогічний вищевказаному діагноз.

ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності, загальне захворювання, безтерміново, що підтверджується довідкою до акту МСЕК серія 12 ААБ № 361566 від 21 жовтня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Верховний Суд зауважує, що правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що незгода ОСОБА_1 з процесуальними рішеннями, прийнятими слідчим, які нею були оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування постанови старшого слідчого першого слідчого відділу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року про закриття кримінального провадження № 62020140000000434 від 23 квітня 2020 року в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди, оскільки не підтверджена систематична бездіяльність слідчих або інших посадових осіб відповідачів, надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинення у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт скасування судом постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій відповідачів та завдання моральної шкоди позивачці, ураховуючи, що її права та інтереси були поновлені.

Твердження позивачки про те, що слідчий протиправно не вручив їй постанову про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року у задоволені скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого від 10 січня 2022 року про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні № 62020140000000434 було відмовлено.

Посилання ОСОБА_1 на розгляд справи без участі позивачки, як на підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено належне повідомлення позивачки про дату, час і місце розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов