№ 463/2979/21

Постанова

Іменем України

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 463/2979/21

провадження № 61-10071св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі -Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк), ОСОБА_2 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що 06 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № LVH9G100000226, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000 доларів США для придбання квартири, а також 5 625 доларів США на сплату страхових платежів строком до 05 серпня 2032 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором, 28 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки № LVH9G100000226/2.

У подальшому між ОСОБА_2 та банком було укладено декілька додаткових угод, внаслідок яких істотні умови кредитного договору було змінено, зокрема збільшено процентну ставку за кредитним договором з 12 % до 14,04 %.

Позивачка вважає, що зобов`язання за договором поруки є припиненими, оскільки зміни щодо відсоткової ставки по кредитному договору були внесені без її згоди. При цьому мало місце збільшення обсягу відповідальності позичальника за кредитним договором № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати зобов`язання за договором поруки № LVH9G100000226/2, укладеним 28 листопада 2011 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року, припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року позов задоволено.

Визнано зобов`язання за договором поруки № LVH9G100000226/2, укладеним 28 листопада 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 за кредитним договором №LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року, припиненим.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності факту збільшення обсягу відповідальності позичальника за кредитним договором № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року на підставі додаткових угод від 23 квітня 2012 року та 29 жовтня 2013 року, яке відбулося без згоди та без відома поручителя ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11 жовтня 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію оскаржених судових рішень.

03 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 06 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № LVH9G100000226, відповідно до умов якого (пункт 7.1) банк надав позичальнику кредит шляхом видачі готівки через касу на строк з 06 серпня 2007 року по 05 серпня 2032 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 20 000 доларів США для купівлі квартири, а також у розмірі 5 625 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.

Згідно з Графіком погашення кредиту, який є додатком до вказаного вище договору, сума кредиту становить 20 000 доларів США, процентна ставка 12% річних, місячний платіж - 66,67 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 листопада 2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № LVH9G100000226/2, відповідно до умов якого, поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати за виконання позичальником зобов`язань за умовами Кредитного договору № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року.

Згідно з пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки сторони домовилися, що якщо під час виконання кредитного договору зобов`язання позичальника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібно.

23 квітня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до Кредитного договору № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року, відповідно до якої сторонами досягнуто домовленості що у разі порушення Позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 652,38 доларів США. А також викладено пункт 7.1 кредитного договору у новій редакції, а саме, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 06 серпня 2007 року по 05 серпня 2032 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 25 860,73 доларів США для купівлі квартири, а також у розмірі 10 229,14 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.

Згідно з додатком до вказаної угоди, щомісячний платіж зріс до 370,35 доларів США.

29 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено ще одну додаткову угоду до кредитного договору № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року, відповідно до умов якої, як і в додатковій угоді від 23 квітня 2012 року визначено, що у разі порушення Позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 652,38 доларів США. А також викладено пункт 7.1 кредитного договору аналогічно як і в додаткові угоді від 23 квітня 2012 року із зазначенням, що надається кредит у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 25 860,73 доларів США для купівлі квартири, а також у розмірі 10 229,14 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця.

Згідно з додатком до вказаної угоди, розмір щомісячного платежу вказано 400,19 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Разом із тим, приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Аналогічні висновки містяться у пунктах 6.21, 6.22 та 6.27. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20).

У справі, яка переглядається, встановлено, що після укладення договору поруки від 28 листопада 2011 року, між банком та позичальником було укладено дві додаткові угоди, за умовами яких зобов`язання боржника за кредитним договором змінились, а саме збільшилась сума позики з 20 000 доларів США (для купівлі квартири) та 5 625 доларів США (на сплату страхових платежів) до 25 860,73 доларів США (для купівлі квартири) та 10 229,14 доларів США (на сплату страхових платежів).

При цьому відсоткова ставка за користування кредитними коштами зросла з 1 % до 1,17 % на місяць, а також було встановлено штраф в розмірі 652,38 доларів США за порушення будь яких зобов`язань, визначених додатками до додаткових угод. Місячний платіж боржника зріс з 66,67 доларів США до 400,19 доларів США.

Встановлено, що ОСОБА_1 , як поручитель, письмової згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності не надавала і про такі зміни повідомлена не була.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, установивши, що додатковими угодами від 23 квітня 2012 року та від 29 жовтня 2012 року до кредитного договору № LVH9G100000226 від 06 серпня 2007 року збільшено обсяг відповідальності позичальника, ОСОБА_1 , як поручитель, письмової згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності не надавала і про такі зміни повідомлена не була, дійшли правильного висновку про припинення поруки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що пунктом 1.2 договору поруки, в якому зазначено, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін, є необґрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають необхідності узгодження певних змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, була зупинена ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року, тому необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов