Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
місто Київ
справа № 463/5308/22
провадження № 61-876св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України,
третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року,постановлену колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позицій позивачки та третьої особи із самостійними вимогами
ОСОБА_1 у липні 2022 року звернулася до суду із позовом до Російської Федерації, у якому з урахуванням уточнень просила відшкодувати завдану їй майнову шкоду у розмірі 577 500, 00 грн та компенсувати моральну шкоду в розмірі 1 430 000, 00 грн.
У листопаді 2022 року позивачка подала до суду клопотання, у якому просила замінити зазначеного як неналежного відповідача на іншого - державу Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.
Інша особа ОСОБА_2 у листопаді 2022 року звернувся до суду із заявою про вступ у справу як третя особа з позовом до Російської Федерації, у якому просив відшкодувати завдану йому майнову шкоду у розмірі 2 782 500, 00 грн та компенсувати моральну шкоду в розмірі 1 430 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 01 листопада 2022 року Личаківський районний суд м. Львова відкрив провадження у справі № 463/5308/22 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, ухвалою від 29 листопада 2022 року - замінив первісного відповідача на іншого - державу Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.
Ухвалою від 29 листопада 2022 року Личаківський районний суд м. Львова закрив провадження у справі № 463/5308/22 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди; відмовив у прийнятті позову ОСОБА_2 як третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, до Російської Федерації про відшкодування шкоди.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки в іншій судовій справі є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому провадження за цим позовом ОСОБА_1 підлягає закриттю. Відтак відповідно до статті 52 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) припинили існувати також і підстави для прийняття до спільного розгляду разом із первісним позовом у цьому провадженні й позову третьої особи ОСОБА_2 .
Ухвалою від 23 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд визнав неподаною та повернув ОСОБА_1 її апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що оскільки відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, а не держава-агресор, тому немає підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору за пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою від 08 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд визнав неподаною та повернув ОСОБА_2 його апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки держава-агресор не є відповідачем у справі, тому немає підстав для звільнення від обов`язку зі сплати судового збору третьої особи із самостійними вимогами за пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Також апеляційний суд виснував, що не є підставою для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору посилання на пункт 13 частини другої статті 3 та пункт 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки держава Україна не завдала йому шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій, бездіяльності чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення відносно нього; позов фактично подано з підстав військової агресії зі сторони Російської Федерації, яка триває до теперішнього часу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Позивачка ОСОБА_1 18 січня 2023 року із використанням засобів електронного зв`язку та системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Особа, яка не є учасником справи, ОСОБА_2 , 15 лютого 2023 року із використанням засобів електронного зв`язку та системи «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, у обох скаргах аналогічними підставами їх касаційного оскарження визначили те, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 частини другої статті 3 та пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц
(провадження № 14-17цс19), в якій Суд визнав належним відповідачем в аналогічній справі державу Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 22 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою від 08 серпня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Норми права, що застосовані до спірних правовідносин
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення ЄСПЛ у справі «Podbielski and PPU Polpure v. Poland» від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).
ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі«De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої та частини п`ятої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
За приписами частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені
статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, передбачені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення судом питання про звільнення осіб від сплати судового збору у випадках, визначених у статтях 3, 5 цього Закону.
Щодо повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до матеріалів справи, що переглядається, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначала, що звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції керувався тим, що приписи пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не підлягають застосуванню, оскільки позивачка не заявляла вимог до держави-агресора, тому має сплатити судовий збір.
На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 надіслала до суду заяву, в якій звернула увагу на те, що звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 та пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд апеляційної інстанції, вважаючи, що заявниця не усунула недоліки поданої нею апеляційної скарги, визнав цю скаргу неподаною та повернув її, виснувавши, що підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору за пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» немає, оскільки відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, а не держава-агресор.
Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності достатніх підстав для повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 з таких міркувань.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 первісно звернулася до суду з позовом до держави-агресора про відшкодування шкоди та в подальшому за її ж клопотанням суд замінив первісного відповідача на державу Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, а потім закрив провадження у справі за позовом до держави Україна про відшкодування шкоди, й саме це судове рішення оскаржене заявницею в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без руху апеляційну скаргу, а згодом її повертаючи, не врахував правил пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» та не навів будь-яких аргументів щодо незастосування саме цього пункту, на який посилалася заявниця як на підставу її звільнення від сплати судового збору.
Апеляційний суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, тому позивачка на підставі закону, пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору.
Щодо повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Згідно з матеріалами справи, що переглядається, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначав, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначив, що заявник звертався до суду із позовом про відшкодування шкоди до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, вимог до держави-агресора не заявляв, тому підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору згідно з пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» немає, отже скаржник має сплатити судовий збір.
На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_2 надіслав до суду заяву, в якій звернув увагу на те, що він подав позов про відшкодування шкоди саме до держави-агресора та наголосив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 та пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд апеляційної інстанції, вважаючи, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, визнав її неподаною та повернув, виснувавши, що немає підстав для звільнення від сплати судового збору за пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки держава-агресор не є відповідачем у справі за позовом ОСОБА_2 . Також апеляційний суд зазначив, що не є підставою для звільненняОСОБА_2 від сплати судового збору посилання на пункт 13 частини другої статті 3 та пункт 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки держава Україна не завдала заявнику шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій, бездіяльності чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення стосовно нього, тоді як позов фактично подано з приводу військової агресії з боку Російської Федерації, яка триває до теперішнього часу.
Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 з таких підстав.
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позов в суді першої інстанції не уточнював, клопотання про заміну відповідача не заявляв. Суд першої інстанції відмовив у прийнятті та повернув заявнику саме поданий ним позов до держави-агресора про відшкодування шкоди, й ця ухвала оскаржена ОСОБА_2 в апеляційному порядку.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За приписами частини третьої статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача.
Апеляційний суд, залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а згодом її повертаючи, помилково не врахував приписи пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд апеляційної інстанції належно не врахував те, що ОСОБА_2 як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору звернувся до суду із позовом до держави-агресора про відшкодування шкоди, тому за законом, а саме відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що не є підставою для звільненняОСОБА_2 від сплати судового збору посилання на пункт 13 частини другої статті 3 та пункт 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки держава Україна не завдала заявнику шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій, бездіяльності чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення відносно нього. Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_2 не заявляв позову до держави Україна. Наявність чи відсутність факту заподіяння шкоди встановлюється судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження при вирішенні питання, чи звільнений заявник від сплати судового збору.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди мають з`ясовувати питання про наявність підстав для звільнення заявника від сплати судового збору, враховуючи відомості про суб`єкта, який подав заяву чи скаргу, суб`єкта, який визначений відповідачем, а також категорію справи та вимоги, заявлені в ній, оскільки Закон України «Про судовий збір» чітко визначає випадки, за яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону) та пільги щодо сплати судового збору (частина перша статті 5 наведеного Закону).
Згадані приписи Закону України «Про судовий збір», на відміну від правил статті 8 цього Закону, не дають судам дискреції у вирішенні питання про звільнення заявників від сплати судового збору, оскільки безумовно визначають перелік випадків, за яких судовий збір не справляється, та суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору.
Отже, в будь-якому випадку суди мають належно перевірити усі підстави звільнення від сплати судового збору та зробити висновок про залишення заяви/скарги без руху, якщо підстав для звільнення від сплати судового збору немає, і заявник не сплатив судовий збір чи сплатив його в меншому розмірі, аніж визначено чинним законодавством, або ж відкрити провадження у справі в разі, якщо заявник звільнений від сплати судового збору.
Також суди мають враховувати, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарги), який є єдиним і завданням якого є справедливий розгляд та вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Позивачі, які згідно із статтями 3, 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і у разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/770/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 383/1271/21 (провадження № 61-3752св22), від 09 листопада 2022 року у справі № 552/3929/20 (провадження № 61-1383св21). Також такими ж правами, як позивачі, за безпосередньою вказівкою закону - частини третьої статті 52 ЦПК України - користуються треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на заявників обов`язки зі сплати судового збору та повернув апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Верховний Суд відхиляє інші аналогічні доводи касаційних скарг, зокрема про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 частини другої статті 3 та пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки Верховний Суд неодноразово формулював.
Безпідставними є і доводи касаційних скарг про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц
(провадження № 14-17цс19), оскільки в наведеній постанові питання про звільнення заявника від сплати судового збору не вирішувалося, висновки щодо застосування Закону України «Про судовий збір» не формулювалися.
Інші доводи касаційних скарг стосуються незгоди заявників з висновками суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та щодо відмови у прийнятті та поверненні позову ОСОБА_2 як третьої особи із самостійними вимогами. Також у касаційних скаргах викладено позиції заявників по суті спору. Проте Верховний Суд не надає оцінки наведеним доводам, оскільки предметом касаційного перегляду є виключно ухвали апеляційного суду про повернення заявникам апеляційних скарг з підстав несплати судового збору.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Верховний Суд встановив, що висновки апеляційного суду про повернення апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не ґрунтуються на положеннях цивільного процесуального законодавства, що обмежило права заявників на доступ до правосуддя.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потрібно задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційних проваджень за апеляційними скаргами заявників.
Розподіл судових витрат
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням цих приписів підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді О. В. Білоконь
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
В. В. Яремко