05.08.2024

№ 464/12824/14-ц

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 464/12824/14-ц

провадження № 61-18996св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білана Андрія Михайловича на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2018 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , у якому, із урахуванням уточнень, просила:

- визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «… Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів. Щодо моєї справи відбувається необ`єктивне суддівство через те, що студентом юридичного факультету є син судді, який розглядає мою справу у Галицькому суді… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті. Словесно погрожує використанням своїх контактів у Прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку»;

- визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні до редактора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в Інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові»;

- зобов`язати ОСОБА_2 в межах місячного строку після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 поширену у зверненні (заяві) до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від 02 липня 2013 року, шляхом надіслання звернення (заяви) ректору Львівського національного університету ім. Івана Франка наступного змісту: «Інформація, поширена ОСОБА_2 у зверненні (заяві) до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1 є недостовірною в частині посилання на незаконні дії ОСОБА_1 , а саме: «… Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів. Щодо моєї справи відбувається необ`єктивне суддівство через те, що студентом юридичного факультету є син судді, який розглядає мою справу у Галицькому суді… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті. Словесно погрожує використанням своїх контактів у Прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку»;

- зобов`язати ОСОБА_2 в межах місячного строку після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 поширену у зверненні (заяві) до редактора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом надіслання звернення (заяви) редактору львівського правозахисного сайту «Правком» - журналісту ОСОБА_3 наступного змісту: «Інформація, поширена ОСОБА_2 у зверненні (заяві) до редактора львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 є недостовірною в частині посилання на незаконні дії ОСОБА_1 , а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в Інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові»;

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн та 30 427,37 грн майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працює у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на посаді завідувача кафедри теорії та філософії права юридичного факультету. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . 28 вересня 2012 року між відповідачем та ОСОБА_5 , який придбав квартиру АДРЕСА_3 у позивача, з приводу неналежного виконання відповідачем вимог робочого проекту по реконструкції квартири АДРЕСА_2 виник спір, у зв`язку із чим ОСОБА_5 був змушений звернутися до суду. Вона вступила в даний процес як представник позивача ОСОБА_6 . Розуміючи неминучість цивільної відповідальності, яка рано чи пізно настане у вигляді зобов`язання до приведення реконструкції квартири у відповідність до вимог проекту, відповідач намагалась чинити тиск на позивачів у справі та їхніх представників. Одним із способів такого тиску відповідачем було обрано її дискредитацію перед керівництвом та співробітниками Львівського національного університету ім. Івана Франка. Зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем було скеровано до ректора університету листа, в якому остання поширює наклепницькі та неправдиві відомості відносно неї, зокрема у листі зазначено, що «…Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів. Щодо моєї справи відбувається необ`єктивне суддівство через те, що студентом юридичного факультету є син судді, який розглядає мою справу у Галицькому суді… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті. Словесно погрожує використанням своїх контактів у Прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку ».

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачка звернулась до редактора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 із листом в якому також було поширено недостовірну інформацію, а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в Інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові».

Інформація зазначена у даних звернення не відповідає дійсності з огляду на наступне. У зверненнях відповідач просила вжити заходів та припинити дії позивача, які пов`язані із чиненням їй перешкод у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_2 , в тому числі і щодо проведення реконструкції вказаної квартири. На думку відповідача, чинення перешкод полягає у тому, що вона у 2012 році звернулась до суду щодо неправомірності дій відповідача при проведенні реконструкції вказаної квартири. При цьому, відповідач у 2013 році та 2014 році (відповідно до дати звернень) неодноразово наголошувала на тому, що нею у 2012 році проведено реконструкцію належної їй квартири відповідно до затвердженої у встановленому законодавством порядку проектної документації, з дотриманням вимог ДБН України і з виконанням робіт по врятуванню будинку АДРЕСА_1 та усуненню аварійності даху цього будинку. Крім того, у вказаних звернення відповідач не зазначала жодних доказів, які би надавали їй право поширювати про позивача зазначену інформацію та, що викладена нею інформація є перевіреною та достовірною. Враховуючи недостовірність цієї інформації просить зобов`язати відповідача спростувати її в аналогічний поширенню спосіб. Крім того, зазначає, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної та майнової шкоди. Оскільки вище вказані дії відповідача призвели до погіршення стану здоров?я позивача ОСОБА_1 , нею були понесені витрати на купівлю ліків в розмірі 30 427,37 грн. Також такими діями будо завдано і моральну шкоду, яку оцінює у 60 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «Словесно погрожує використанням своїх контактів у прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку».

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію стосовно

ОСОБА_1 у зверненні до ректора Львівського національного університету

ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом надіслання звернення ректору Львівського національного університету ім. Івана Франка наступного змісту «Інформація, поширена ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1 є недостовірною в частині посилання на наступні дії ОСОБА_1 «Словесно погрожує використанням своїх контактів у прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 121,80 грн сплаченого судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимов відмовлено.

Визнаючи недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «Словесно погрожує використанням своїх контактів у прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку» та зобов?язуючи

ОСОБА_2 її спростувати, місцевий суд виходив із того, що вказана інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби таке містить фактичні дані, негативну інформацію, певний і однозначний зміст, носить стверджувальний характер. Зазначена інформація може бути перевірена і встановлена.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недостовірною інформації, викладеної у листі відповідача до ректора Львівського Національного університету ім. Івана Франка, а саме: «….Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів. Щодо моєї справи відбувається необ`єктивне суддівство через те, що студентом юридичного факультету є син судді, який розглядає мою справу у Галицькому суді… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті.», а також у листі до редактора правозахисного сайту «Правком» наступну інформацію «…Вона без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в Інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові», суд першої інстанції виходив з того, що така інформація є власною суб`єктивною оцінкою відповідачем ситуації, що склалась через неприязні відносинами між нею та позивачем, які виникли у зв`язку із судовим спором між ними. Вказана інформація також є припущенням, не містить конкретних фактів, є узагальненою критичною оцінкою відповідача та вираженням її суб`єктивної думки, яку не можна перевірити на предмет її відповідності та дійсності, тому така інформація є її оціночним судженням, а відтак не підлягає спростуванню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2018 року змінено, викладено другий та третій абзаци резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка від ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті… Словесно погрожує використанням своїх контактів у прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку».

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію стосовно

ОСОБА_1 у зверненні до ректора Львівського національного університету

2013 року є недостовірною в частині посилання на наступні дії ОСОБА_1 «Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті… Словесно погрожує використанням своїх контактів у прокуратурі та СБУ… Розповсюджує розміщену в Інтернеті брудну анонімну інформацію про мене, мого чоловіка та мою доньку».

В іншій частині рішення Сихівського районного суду міста Львова

від 12 лютого 2018 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що інформація, викладена у зверненні до ректора Львівського Національного університету ім. Івана Франка, а саме: «….Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів,… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті.» є оціночними судженнями, адже такі твердження можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, а також можливо встановити, чи наведені обставини існували взагалі, з урахуванням того, що відповідачем на їх підтвердження жодних доказів не подано.

Що стосується позовних вимог про спростування інформації, поданої

ОСОБА_2 у листі до редактора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2, апеляційний суд виходив із положень Розділу ІІІ Закону України «Про інформацію», статті 33 Закону України «Про інформаційні агентства» та статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», оскільки така інформація не набула статусу масової інформації, так як не була доведена до необмеженого кола осіб шляхом її поширення журналістом ОСОБА_7 , адже не була ним опублікована (розповсюджена) через засоби масової інформації, тому не підлягає спростуванню. Інша інформація була предметом перевірки під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Агенція регіональної інформації та аналітика «Гал-Інфо», ОСОБА_3 , ТзОВ «Агенція інформації та аналітики «Гал-Інфо», ОСОБА_8 про захист честі, гідності та ділової репутації і стягнення моральної шкоди і по такій судом зроблено висновок в рішенні від 25 листопада 2016 року. Тому така інформація, в силу преюдиційності даного судового рішення не може бути предметом перевірки в межах даної цивільної справи.

У зв`язку із цим апеляційний суд дійшов висновку про те, що мотиви суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги є неправильними і такі підлягають зміні. Проте, враховуючи, що судом першої інстанції спір в цій частині по суті вирішено правильно, колегія суддів дійшла висновку про залишення в цій частині рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням мотивувальної частині постанови апеляційного суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білан А. М. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова

від 12 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 04 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недостовірною інформації, поширеної ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста

ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під?їзді і на сходовій клітці будинку на улиці АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові» та в цій частині прийняти нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити та зобов?язати ОСОБА_2 спростувати вказану поширену інформацію у такий самий спосіб, у який вона поширювалась.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Судами не взято до уваги висновок судової експертизи виконаний ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз» Національної академії наук України. Посилання на судові рішення у цивільній справі № 466/4/15-ц, є помилковим, оскільки обставини цієї справи та обставини справи № 466/4/15-ц є різними, також є різним і предмет розгляду та доказування у цих справах.

Доводи інших учасників справи

23 листопада 2019 рокуОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Додаткові аргументи заявника

04 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білан А. М. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду письмові пояснення на відзив ОСОБА_2 , які мотивовані тим, що відзив ОСОБА_2 не спростовують доводів касаційної скарги, а вимоги заявлені у касаційній скарзі слід задовольнити у повному обсязі.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Білану А. М. строк на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 серпня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сихівського районного суду міста Львова.

У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Білана А. М. на рішення Сихівського районного суду міста Львова

від 12 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 04 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у письмових поясненнях на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 серпня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недостовірною інформації, поширеної ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від 15 вересня 2014 року, а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під?їзді і на сходовій клітці будинку на улиці АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові» та її спростування.

В іншій частині рішення Сихівського районного суду міста Львова

від 12 серпня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду

від 04 вересня 2019 року в касаційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в неоскаржуваних частинах не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 02 липня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до ректора Львівського Національного університету ім. Івана Франка з листом, в якому серед іншого, міститься наступна інформація щодо позивачки «….Без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Використовує в особистих цілях студентів. Щодо моєї справи відбувається необ`єктивне суддівство через те, що студентом юридичного факультету є син судді, який розглядає мою справу у Галицькому суді… Використовує в особистих цілях з метою нашкодити мені випускників юридичного факультету, які працюють у судах різного рівня та інших установах, що мають відношення до моєї справи, та посадових осіб, чиї діти навчаються на юридичному факультеті.».

15 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до редактора правозахисного сайту «Правком» із листом в якому просила його, як журналіста та правозахисника, посприяти у захисті її порушених прав та законних інтересів, провести журналістське розслідування стосовно фактів, викладених у даному зверненні, з тим щоб у подальшому його результати було якомога швидше висвітлено у засобах масової інформації.

Із змісту даного листа ОСОБА_2 серед іншого зазначила наступну інформацію «…Вона без мого дозволу встановила камери у під`їзді і на сходовій клітці будинку на АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в Інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів сім?ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

За положеннями статей 270 297 ЦК України окремим видом особистих немайнових прав є право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Статтями 15 275 ЦК України передбачено право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Частиною другою статті 302 ЦК України на особу, яка поширює інформацію, покладено обов`язок переконатися в її достовірності.

За практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня

2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

У справі, що переглядається, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, встановив, що інформація, подана ОСОБА_2 у листі до редактора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста ОСОБА_3 від 15 вересня 2014 року, не набула статусу масової інформації, оскільки не була доведена до необмеженого кола осіб шляхом її поширення журналістом ОСОБА_7 , адже не була ним опублікована (розповсюджена) через засоби масової інформації. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо не прийняття до уваги висновок судової експертизи, виконаний ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз» Національної академії наук України, є безпідставними, оскільки ОСОБА_10 , який склав та підписав висновок судово-лінгвістичної експертизи не внесений до Державного реєстру атестованих судових експертів, що не відповідає правилам Закону України «Про судову експертизу».

За правилами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, то суд мотивував підстави відхилення не прийняття експертного висновку, а в силу правил частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів погоджується з аргументами касаційної скарги щодо посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення у цивільній справі № 466/4/15-ц, як преюдиційність, оскільки обставини цієї справи та обставини справи

№ 466/4/15-ц є різними. Також є різним і предмет розгляду та доказування у цих справах. Проте, такий висновок апеляційного суду не вплинув на результат розгляду справи, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга стаття 410 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова

від 12 серпня 2018 року, в незміненій його частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недостовірною інформації, поширеної ОСОБА_2 у зверненні до ректора Львівського правозахисного сайту «Правком» - журналіста

ОСОБА_3 від 15 вересня 2014 року, а саме: «… Вона без мого дозволу встановила камери у під?їзді і на сходовій клітці будинку на улиці АДРЕСА_1 націлені на мою квартиру і збирає інформацію про моє приватне життя… Одночасно з поданням судового позову на адресу адміністрації, де працює моя дочка «кимось» була надіслана брудна анонімна інформація про мене, мого чоловіка та мою доньку, яка «кимось» була розміщена в інтернеті. Саме з цього часу таку інформацію почали поширювати серед моїх знайомих, а потім пані ОСОБА_1 давала її читати моєму адвокатові» та її спростування - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білана Андрія Михайловичазалишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 серпня 2018 року, в незміненій його частині, та постанову Львівського апеляційного суду

від 04 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко