Постанова
Іменем України
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 464/3999/19
провадження № 61-17247св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 березня 2020 року в складі судді Дулебка Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері - ОСОБА_4 .
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його матері відкрилась спадщина, до складу якої входить право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
16 травня 2019 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Огоновської-Данильчук О. В. із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини у зв`язку із пропуском строку на прийняття спадщини, який сплив 10 травня 2019 року.
Також приватним нотаріусом повідомлено, що 08 травня 2019 року на підставі заяви онуки померлої ОСОБА_4 - відповідача ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 05/2019. Відповідач проігнорувала усні звернення позивача з приводу надання приватному нотаріусу згоди на прийняття позивачем спадщини після спливу шестимісячного строку, а письмове звернення не отримала, у зв`язку з чим і виникла необхідність звернення до суду з цим позовом.
Причиною пропуску строку на шість днів є тяжка хвороба сина позивача, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який понад півтора роки лікується, в тому числі - і стаціонарно. Стан здоров`я сина середньої важкості, супроводжується загальною слабкістю, задухою при ходьбі, утрудненням ходи, болем у хребті; лікування сина вимагає постійної уваги та піклування над ним. У травні 2019 року ОСОБА_5 перебував вдома та з 10 до 15 травня 2019 року позивач не мав змоги подати приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини, оскільки син мав досить погане самопочуття, що вимагало постійної присутності біля нього. 10 травня 2019 року - це п`ятниця, 11 та 12 травня 2019 року - вихідні дні, 13-15 травня 2019 року - робочі дні. Позивач вказував, що пропущений строк є незначним та вважав, що наявні підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судові рішення мотивовані тим, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід враховувати, що відповідний строк встановлюється у разі, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_4 у встановлений законом строк, у зв`язку з чим позивач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Оскільки пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у нього порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи, зокрема, що стан здоров`я його сина, який хворіє на важку хворобу і є особою з інвалідністю другої групи, не дозволяв йому подати заяву про прийняття спадщини до закінчення шести місяців після смерті його матері. Також позивач зазначав, що він лише на шість днів пропустив цей строк, тобто період прострочення є незначним, що також свідчить про наявність підстав для його продовження. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
18 січня 2021 року ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, який не підписаний особою, що його подала, а тому згідно статтей 183 395 ЦПК України відзив повертається заявнику без розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження виконкому Львівської міської ради від 05 грудня 1996 року № 894, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6
ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 та бабою відповідача ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою та актом від 12 грудня 2018 року львівського комунального підприємства «Житловик-С», ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 04 березня 1992 року. Померла ОСОБА_4 проживала і була зареєстрована за вказаною адресою до дня її смерті, вела спільне господарство разом з онукою ОСОБА_2 .
Згідно з матеріалами спадкової справи № 05/201, заведеної 08 травня 2019 року після смерті ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 08 травня 2019 року звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Огоновської-Данильчук О. В. із заявою при прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 у вищевказаній заяві серед іншого повідомила про те, що їй відомо, що є спадкоємцем п`ятої черги, а спадкоємцями першої черги є: дочка померлої - ОСОБА_3 та сини померлої: відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
У відповідь на звернення ОСОБА_1 від 16 травня 2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Огоновською-Данильчук О. В. листом від 16 травня 2019 року повідомлено, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини сплив 10 травня 2019 року та роз`яснено відповідні правові наслідки його пропуску.
Заявою від 20 серпня 2019 року ОСОБА_2 надала згоду на включення своєї матері ОСОБА_3 до спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4
ОСОБА_1 на підтвердження поважності причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини вказано у позовній заяві, що його син ОСОБА_5 хворіє тяжкою хворобою, а саме, раком лімфатичної системи, та є особою з інвалідністю другої групи, який з 01 лютого 2018 року постійно лікується, в тому числі стаціонарно, стан здоров`я останнього середньої тяжкості, супроводжується загальною слабкістю, задухою при ходьбі, утрудненням ходи, болем у хребті. Ці обставини позивач підтвердив медичними довідками та іншими документами, які долучені до матеріалів справи.
Відповідно до документа під назвою «Повідомлення» від 02 вересня 2019 року, підписаного керівником магазину «Фокстрот», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, будинок № 147 , та скріпленого печаткою ТОВ «Сав-Дістрибьюшн», працівнику ОСОБА_1 , у зв`язку з необхідністю догляду за сином ОСОБА_5 за станом здоров`я, було дозволено покинути робоче місце за адресою магазину « Фокстрот » на строк дві години до початку робочого дня, а також дві години після 14-00 год у період з 12 травня 2019 року до 16 травня 2019 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 був присутній при похованні своєї матері ОСОБА_4 , знав про відкриття спадщини та про встановлений законом шестимісячний строк для подання нотаріусу заяви про її прийняття, однак у відповідний строк заяву про прийняття спадщини після її смерті він до нотаріальної контори не подав. Ці обставини визнаються сторонами, а відтак згідно із частиною першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними причинами є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на час вчинення цих дій. Похилий вік та непрацездатність до таких причин не відносяться.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про смерть його матері ОСОБА_4 , оскільки він, зокрема, був присутній при її похованні.
Заяву про прийняття спадщини позивач протягом шести місяців після смерті матері не подав, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.
Заяву про прийняття спадщини ним було подано з порушенням встановленого законом шестимісячного строку та без наведення причин, які можна було б визнати об`єктивними труднощами для позивача, які не залежали від його волі, для вчинення ним відповідних дій для прийняття спадщини (подання відповідної заяви нотаріусу) протягом шести місяців після смерті його матері.
При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи позивача про неможливість вчасно подати відповідну заяву у зв`язку із важким захворюванням його сина, оскільки судами належним чином встановлено, що син не потребував постійного стороннього догляду у відповідний період часу.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем причини не є непереборними та істотними труднощами, які відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли належного та правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цілому є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і висновки суду є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук