Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 464/4977/15-ц
провадження № 61-37331св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Укрінтеравтосервіс-Львів»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова у складі судді Рудакова І. П. від 15 червня 2017року та постанову Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів:
Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 08 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» (далі - УДП «Укрінтеравтосервіс») звернулосядо суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами на перевезення туристів у сумі 80 140 грн, пеню у розмірі 108 283,80 грн та інфляційні втрати у сумі 22 198,78 грн.
Позовна заява мотивована тим, що протягом 2013-2014 років між сторонами було укладено ряд договорів на перевезення пасажирів. На виконання умов договорів позивач надавав відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначались в заявках на надання транспортних послуг. Пунктом 1.2 договорів передбачено, що відповідач зобов`язаний оплатити надані йому послуги у відповідності з умовами договорів, однак починаючи з березня 2014 року відповідач належним чином умов договору щодо оплати послуг не виконував, у результаті чого станом на 01 січня 2015 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 80 140 грн, яку й просив стягнути у судовому порядку Крім основної суми заборгованості, позивач також просив стягнути відповідно до вимог статті 549 ЦПК України пеню у розмірі 108 283,80 грн, що передбачено пунктом 6.1 договорів, а також інфляційні втрати у розмірі
22 198,78 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» заборгованість за договором у розмірі 80 140 грн, пеню у розмірі 108 283,80 грн, інфляційні втрати у розмірі 22 198,78 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням відповідачем умов укладених між сторонами договорів про перевезення пасажирів щодо оплати наданих позивачем послуг, у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 15 жовтня 2014 року він уклав з третіми особами договори про відступлення права вимоги від 15 жовтня 2014 року, які останні мали до позивача, на загальну суму 80 140 грн та направив на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому вважав, що такі дії свідчать про відсутність правових підстав для стягнення з нього заборгованості. Зазначає, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 231 ГК України стягнули пеню у розмірі 0,5% вартості послуг за кожен день прострочення виконання зобов`язань, а не у розмірі 0,1%, як це передбачено законом. Вказує, що суди стягнули пеню поза межами позовної давності, встановленої статтею 258 ЦК України. Крім того, розмір пені значно перевищує розмір збитків, що є підставою для її зменшення в силу вимог частини третьої статті 551 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2018 року від УДП «Укрінтеравтосервіс» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Протягом 2013 - 2014 років між ОСОБА_1 та філією «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» було укладено договори на перевезення пасажирів (а. с. 7, 10, 13, 17, 21, 25, 29, 32, 35, 38, 43, 48 т. 1), а саме: договір від 15 березня 2014 року № 27/26-94, договір
від 21 березня 2014 року № 28/26-94, договір від 05 квітня 2014 року
№29/26-94, договір від 11 квітня 2014 року № 30/26-94, договір від 23 квітня 2014 року №31/26-94, договір від 30 квітня 2014 року №32/26-94, договір
від 14 червня 2014 року №33/26-94, договір від 25 червня 2014 року
№34/26-94, договір від 29 червня 2014 року №35/26-94, договір від 05 липня 2014 року №36/26-94, договір від 12 липня 2014 року №37/26-94, договір
від 25 липня 2014 року №38/26-94.
На виконання умов договору позивач надавав відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначались у заявках на надання транспортних послуг (а. с. 8, 11, 15, 19, 23, 27, 30, 33, 36, 40, 45, 50 т. 1), а саме: від 15 березня 2014 року №27, від 21 березня 2014 року №28, від 05 квітня 2014 року №29, від 11 квітня 2014 року №30, від 23 квітня 2014 року №31, від 30 квітня
2014 року № 32, від 14 червня 2014 року №33, від 25 червня 2014 року №34, від 29 червня 2014 року №35, від 05 липня 2014 року №36, від 12 липня
2014 року №37, від 25 липня 2014 року №38.
Пунктом 1.2 договорів передбачено, що відповідач зобов`язаний оплатити надані йому послуги у відповідності з умовами договорів.
Відповідно до пункту 2.1 договорів, розмір плати встановлюється сторонами перед поїздкою і зазначається в акті наданих послуг та заявці.
Плата за надання транспортних послуг здійснюється замовником після надання послуг (пункт 2.2 договорів).
Відповідно до пункту 6.1 договорів, у випадку прострочення виконання платежів відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5% суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Позивач свої зобов`язання за договорами перевезень виконав, що підтверджується актами про надання послуг (а. с. 9, 12, 16, 20, 24, 28, 31, 34, 3, 42, 47, 52 т. 1), а відповідач зобов`язання по оплаті послуг, не виконав, у зв`язку з чим станом на 01 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 80 140 грн.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до
08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди попередніх інстанцій, установивши невиконання відповідачем умов укладених між сторонами договорів на перевезення пасажирів щодо сплати наданих позивачем послуг, унаслідок чого станом на 01 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 80 140 грн, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього цієї заборгованості та інфляційних втрат у розмірі 22 198 грн, що передбачено статтею 625 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що не врахували направлені ним на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки таких вимог до суду відповідач не заявляв, а не врегулювання їх у досудовому порядку, без з`явлення відповідних вимог у судовому порядку, правового значення для вирішення цього спору не має.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення заборгованості за договорами у розмірі
80 140 грн та інфляційних втрат у розмірі 22 198 грн ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Разом із тим, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо розміру пені колегія суддів дійшла таких висновків.
За змістом статей 546 548 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України у постанові від 04 листопада
2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Установлено, що умовами укладених між сторонами договорів передбачено відповідальність замовника у випадку прострочення виконання платежів у вигляді сплати пені у розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 6.1 договорів). Сума заборгованості за договорами склала 80 140 грн, а нарахована позивачем пеня - 108 283,80 грн (за період
з 17 березня 2014 року до 28 лютого 2015 року).
Отже, висновок судів про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 108 283,80 грн, який перевищує розмір заборгованості за договорами на перевезення пасажирів, не можна вважати законним і обґрунтованим, тобто таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судові рішення в частині стягнення відповідача на користь позивача пені підлягають зміні зі зменшенням її розміру з 108 283,80 грн до 80 140 грн (що становить розмір невиконаного грошового зобов`язання).
Виходячи із зазначеного, змінюється загальний розмір заборгованості.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди помилково стягнули пеню більш ніж за один рік, що суперечить вимогам статті 258 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки пеня стягнута судами саме за один рік за період з 17 березня 2014 року до 28 лютого 2015 року. При цьому частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, однак матеріали справи такої заяви відповідача не містять.
Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» пені змінити, зменшивши її розмір з 108 283,80 грн до 80 140 грн.
В іншій частині рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович