Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 464/7923/16-ц
провадження № 61-11951св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду
м. Львова, у складі судді Теслюка Д. Ю., від 19 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойко С. М.,
Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 14 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житлом.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 17 грудня 1999 року № 17, йому на склад сім`ї з чотирьох осіб було видано ордер № 001571 на вселення в трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
В квартирі крім нього також зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 .
Стверджував, що відповідачі не проживають у вказаній квартирі тривалий час без поважних причин. ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 11 вересня 1993 року по
ІНФОРМАЦІЯ_1 . За останні шість років ОСОБА_2 в квартирі бувала рідко, а четвертий рік поспіль зовсім не з`являється. ОСОБА_2 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 та може і надалі проживати у даній квартирі. ОСОБА_2 не мала і не має наміру проживати у спірній квартирі.
ОСОБА_3 є його сином та з 17 жовтня 2015 року не проживає у вказаній квартирі у зв`язку з тим, що, будучи в змові з ОСОБА_2 завдав йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. З цього часу ОСОБА_3 у квартирі не проживає без поважних на те причин, фактичне його місце проживання невідоме.
Факт непроживання відповідачів у квартирі підтверджується актами, складеними комісією Львівського комунального підприємства «Під Зуброю».
Посилаючись на зазначені обставини, на підставі статей 71 72 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), позивач просив суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх із реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі понад встановлений законом строк збереження права користування, доказів поважності причин його не проживання чи наявності перешкод у користуванні квартирою суду не надано.
ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з поважних причин, оскільки офіційно працевлаштована за межами України та її відсутність є тимчасовою. Крім того, судом враховано існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неприязних (конфліктних) відносин і наявність спору щодо права ОСОБА_2 на користування спірною квартирою, який рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 липня 2015 року було вирішено на користь ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку суд виходив із того, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації даної особи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 464/7923/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.
ОСОБА_1 вважав, що в матеріалах відсутні належні та допустимі докази працевлаштування ОСОБА_2 закордоном, а суд безпідставно взяв до уваги довідку компанії «Юкрейн Експрес» від 04 січня 2017 року про роботу відповідача за межами України, оскільки вона не стосується спірного періоду і не містить апостилю.
Вказана квартира була йому не надана, а повернута, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_2 жодного разу не зверталася у встановленому законом порядку щодо усунення їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Особисті речі ОСОБА_2 були передані на зберігання сусідці за попередньою домовленістю з відповідачем. Ним було змінено лише серцевину одного замка по причині недостатньої кількості ключів.
Касаційна скарга не містить доводів щодо перегляду рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на склад сім`ї з чотирьох осіб: він, ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (син дружини) було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Крім вказаних осіб в квартирі була зареєстрована мати позивача
ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Квартира не приватизована та належить до державного житлового фонду.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15 липня 2015 року ОСОБА_4 визнано таким, що втратив право на користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Відповідно до актів, складених Львівським комунальним підприємством «Під Зуброю» 08 лютого 2016 року, 18 лютого 2016 року та 07 червня 2016 року
ОСОБА_2 на момент перевірки паспортного режиму була відсутня за адресою: АДРЕСА_1 , і за свідченнями мешканців будинку в квартирі не проживає.
Факт не проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі понад 6 місяців підтвердили також допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Судами встановлено, що сторони перебувають у неприязних (конфліктних) відносинах і між ними тривалий час існує спір щодо права на користування вказаною квартирою.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 липня 2015 року зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 користуватися квартирою АДРЕСА_1 . Цим же рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 мала перешкоди у користуванні спірною квартирою, оскільки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу виніс з квартири її особисті речі та змінив замки у вхідних дверях.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштована в США, та у зв`язку з роботою за кордоном була тимчасово відсутня на території України.
ОСОБА_2 на праві спільної власності належить квартира АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Рішення ЄСПЛ
від 02 грудня 2010 року у справі KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE,
№ 30856/03, § 41).
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі
№ 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).
Ураховуючи наведене, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі з поважних причин, пов`язаних із працевлаштуванням закордоном та не втрачала інтересу до квартири, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що втратив право користування спірним жилим приміщенням на підставі
статті 71 ЖК УРСР. Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців судам не надано.
Судами також обґрунтовано враховано наявність між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 спору щодо користування квартирою АДРЕСА_1 , який рішенням Сихівського районного суду
м. Львова від 15 липня 2015 року вирішено на користь ОСОБА_2 .
Наявність у ОСОБА_2 права спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 не є підставою для позбавлення її права на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира була йому не надана, а повернута, як потерпілому від аварії на ЧАЕС, на правильність вирішення судами позовних вимог заявлених з підстав передбачених статтями 71 72 ЖК УРСР не впливають.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 загалом аналогічні доводам викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки, та переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі. Натомість в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович