№ 465/4571/17

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 465/4571/17

провадження № 61-9717св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова у складі судді

Ванівського Ю. М. від 18 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

Шандри М. М., від 30 серпня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у грудні 2016 року йому стало відомо, що право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2016 року.

Посилався на те, що зазначеного договору купівлі-продажу він не укладав, грошові кошти за продаж указаної квартири не отримував, зареєстрований та проживає в цій квартирі, оплачує житлово-комунальні послуги і іншого житла не має. ОСОБА_3 , який був товаришем його сина, та ОСОБА_2 , яка представилася племінницею його дружини, разом із приватним нотаріусом ввели його в оману, скориставшись вкрай важким станом його здоров`я, який погіршився після смерті сина та дружини. Вказані особи шахрайським способом, переконуючи своєю турботою, заволоділи його квартирою, яку він не мав наміру продавати. Позивач не заперечував, що він дійсно підписав якийсь документ у нотаріуса, який йому надав помічник нотаріуса, переконавши, що це довіреність, але стверджував, що особисто він цього документа не читав і його зміст нотаріус не роз`яснювала.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 липня 2016 року між ним

та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., та витяги про реєстрацію права власності за кожним із відповідачів на 1/2 частину вказаної квартири.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його ввели в оману під час підписання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, а також невідповідності оспорюваного договору вимогам закону. Суд відхилив посилання позивача на те, що він не міг повністю розуміти юридичних тонкощів та істотних умов укладеного договору купівлі-продажу квартири, невідповідність змісту правочину волевиявленню продавця, а також на те, що нотаріус не зачитала договір купівлі-продажу квартири, не роз`яснила зміст договору.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , зазначивши додатково, що підписавши оспорюваний договір, сторони підтвердили факт здійснення повного розрахунку між ними за придбане нерухоме майно, а такий договір було посвідчено нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення, умов вчиненого правочину та його правових наслідків, при відповідності цього договору дійсним намірам сторін, про що зазначено в самому договорі, чого позивачем не спростовано.

Постановою Верховного Суду від 04 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду

від 27 січня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив із наявності підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України, для обов`язкового скасування судового рішення з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив належним чином позивача про розгляд справи й розглянув справу без його участі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на те, що при підписанні договору сторони підтвердили факт здійснення повного розрахунку між ними за придбане нерухоме майно, договір було посвідчено нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення, умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановлено відповідність цього договору дійсним намірам сторін, про що зазначено в самому договорі, а позивач не довів невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та/або укладення його позивачем під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідачів.

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Додатково посилається на розгляд справи в суді апеляційної інстанції без його участі та участі його представника, а також необґрунтоване відхилення судом клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зміст заявлених ним позовних вимог, оскільки при зверненні до суду з позовом у цій справі він зазначав про те, що спірний договір купівлі-продажу вчинявся ним під впливом обману, посилаючись на положення статті 230 Цивільного кодексу України.

Зосереджує увагу на тому, що він має поганий зір, а тому не міг так чітко і каліграфічно написати прізвище, ім`я та по батькові, а також два рази проставити свій підпис у такому договорі. Крім того, оспорюваний договір посвідчувала стороння особа, а не сам нотаріус, про що повідомляли свідки, однак суди попередніх інстанцій не надали оцінки їх поясненням.

Посилається заявник і на позбавлення його права на участь у судовому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на те, що він належним чином повідомив суд про неможливість його явки (хвороба), а також явки його представника (медична консультація за межами України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Франківського районного суду

м. Львова від 18 червня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 465/4571/17, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

19 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2016 року між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (покупцями) укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 43,0 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. та зареєстрований у реєстрі за № 625.

Згідно з пунктом 3 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 198 600,00 грн, які покупці передали готівкою продавцю під час нотаріального оформлення договору, і підписи на цьому договорі свідчать про повний розрахунок між сторонами та відсутність фінансових, матеріальних та моральних претензій продавця до покупців.

Відповідно до пункту 8 договору вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено, сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, тобто не є таким, що передбачено статтями 234 235 ЦК України.

Допитана судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_4 , яка проживає разом з відповідачем, вказала, що позивач проживає у спірній квартирі, платить за комунальні послуги.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Спростування презумпції правомірності правочину є процесуальним обов`язком позивача.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.

Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Схожі правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24006/17, від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15.

Якщо ж особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши обставини укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, погодження сторонами його умов, у тому числі щодо порядку розрахунку

(пункт 3 договору), оцінки предмета продажу (пункт 4 договору), попередній огляд предмета продажу (пункт 7 договору), роз`яснення наслідків вчинення правочину (пункт 8 договору), порядок надання права користування предметом продажу (пункти 10, 11 договору), а також надавши правову оцінку доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

При цьому судами надано оцінку як доводам позивача щодо умисних дій відповідачів, які спонукали позивача укласти оспорюваний договір купівлі-продажу (стаття 230 ЦК України), так і його мотивів підписання такого правочину, з огляду на те, що в судах попередніх інстанцій ним не оспорювався факт проставлення продавцем підпису у тексті договору (стаття 229 ЦК України).

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, в основному зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Суди попередніх інстанцій на виконання вимог частини третьої статті 89 ЦПК України мотивували відхилення доводів ОСОБА_1 про те, що він не читав зміст договору, йому не було роз`яснено його наслідків, перебував у депресивному стані, пов`язаному зі смертю близьких осіб у вересні, жовтні 2015 року, та з урахуванням того, що оспорюваний договір укладено у липні

2016 року, сторонами погоджено його істотні умови, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення поданого позову.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Посилання касаційної скарги на не урахування судами попередніх інстанцій пояснень свідків, які повідомили обставини нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, є необґрунтованими, з огляду на те, що як на підставу для визнання недійсним такого договору позивач посилався на положення статті 230 ЦПК України (навмисне введення іншою стороною правочину його в оману).

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо відсутності у заявника фізичної можливості, з огляду на вади зору, чітко і каліграфічно написати прізвище, ім`я та по-батькові, а також два рази проставити свій підпис у оспорюваному договорі, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, позивач не заявляв указану обставину підставою недійсності правочину, більш того у касаційній скарзі стверджує, що єдиною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу є положення статті 230 ЦК України.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Не знайшли свого підтвердження також доводи заявника про позбавлення його права на участь у судовому розгляді справи у суді апеляційної інстанції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

В контексті забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що, зокрема підтверджується його заявою про відкладення розгляду справи, призначеного на 30 серпня 2022 року, у зв`язку із тим, що він шукає адвоката для надання йому правової допомоги. Мотивуючи підстави для відхилення клопотання, заявленого із зазначених позивачем підстав, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що з огляду на тривалість розгляду справи у ОСОБА_1 було достатньо часу для укладення договору про надання правової допомоги із адвокатом, врахував, що заява подана 16 серпня 2022 року щодо відкладення судового розгляду, призначеного на 30 серпня 2022 року, при відсутності доказів розірвання такого договору із адвокатом Мацієвською А. І., яка представляла його інтереси при розгляді справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, або ж доказів неможливості її явки у призначене судове засідання.

Апеляційним судом правильно враховано, що справа перебуває в провадженні суду з серпня 2017 року, була предметом перегляду у судах апеляційної та касаційної інстанцій за скаргами позивача, а тому ОСОБА_1 , належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав реальну можливість взяти участь у судовому засіданні особисто або через свого уповноваженого представника, завчасно оформивши з ним відповідні договірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги щодо надання суду апеляційної інстанції на підтвердження неможливості участі в судовому засіданні доказів хвороби ОСОБА_1 та перебування його адвоката Мацієвської А. І. за межами України спростовуються матеріалами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович