13.06.2025

№ 465/4848/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 465/4848/20

провадження № 61-17533св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - виконуючий обов`язки керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2021 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року виконуючий обов`язки керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 19 вересня 2015 року між Львівською міською радою та Міністерством оборони України укладено меморандум про співпрацю щодо спільних дій стосовно прийняття у власність територіальної громади м. Львова житлового фонду Міністерства оборони України та будівництва для військовослужбовців. Відповідно до пункту 1 вказаного меморандуму Львівська міська рада на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року № 193 у термін до 31 жовтня 2015 року приймає у власність територіальної громади м. Львова житлові будинки та нерухоме військове майно згідно з додатком до зазначеного розпорядження.

Вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року № 193 «Про передачу нерухомого військового майна у м. Львові» вирішено прийняти пропозицію Міністерства оборони України та Львівської міської ради щодо передачі нерухомого військового майна (будівель та споруд, об`єктів житлового фонду і комунального призначення, інженерних мереж військових містечок) у АДРЕСА_1 згідно з додатком, яким визначено перелік майна, що передається у власність територіальної громади м. Львова, зокрема, зазначено військове містечко № НОМЕР_1 із житловими будинками № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 і НОМЕР_9 .

Відповідно до акта приймання-передачі військового майна № НОМЕР_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 жовтня 2015 року № 614, комісія, з урахуванням вищевказаних актів, керуючись розпорядженням Львівського міського голови від 22 вересня 2015 року № 342, провела обстеження об`єктів передачі, зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1 житловий будинок АДРЕСА_2 ) та здійснила прийом-передачу нерухомого військового майна по балансовій (залишковій) вартості у власність територіальної громади м. Львова.

Крім того, актом приймання-передачі житлового будинку, затвердженим наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 30 вересня 2015 року № 542, комісія 29 вересня 2015 року провела обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить до сфери управління Міністерства оборони України і передається від Будинкоуправління № 4 (Липники) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова) територіальній громаді м. Львова, та прийняла його у власність територіальної громади м. Львова.

У подальшому, згідно з розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 жовтня 2015 року № 498 житловий будинок по АДРЕСА_1 прийнятий на баланс та обслуговування Львівського комунального підприємства «Вулецьке» (далі - ЛКП «Вулецьке») в існуючому технічному стані від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова військ Західного оперативного командування (далі - КЕВ м. Львова військ Західного оперативного командування).

Таким чином, будинок АДРЕСА_1 переданий від БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова територіальній громаді м. Львова в цілому, у тому числі, з водопровідними та каналізаційними мережами, квартирами та нежитловими приміщеннями тощо.

При цьому, як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на вищевказаний будинок, на цокольному поверсі цього будинку в нежитлових приміщеннях під інд. № № з 86 по 105 розташовувалася контора, яка була в користуванні Будинкоуправління № 3 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - БУ № 3 КЕВ м. Львова), що підтверджується, крім цього, численними зверненнями цього користувача приміщень до обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») із заявами щодо виготовлення технічної документації від 03 березня 2000 року, від 08 серпня 2003 року та від 08 грудня 2009 року, а також інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про місцезнаходження БУ № 3 КЕВ м. Львова.

Вказані нежитлові приміщення під інд. № № з 86 по 105 за вищенаведеними актами приймання-передачі також були передані у власність територіальної громади м. Львова під час передачі будинку в цілому, оскільки винятки щодо одночасної передачі у комунальну власність нежитлових приміщень у будинках, які передавалися у власність територіальних громад, були передбачені додатковим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2015 року № 740-р і актом № 2 приймання-передачі військового майна, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 жовтня 2015 року № 615.

Таким чином, внаслідок прийняття у комунальну власність будинку АДРЕСА_1 в цілому, нежитлові приміщення колишньої контори БУ № 3 КЕВ м. Львова також стали власністю територіальної громади м. Львова.

Водночас, місцевою прокуратурою встановлено, що 08 червня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Живко М. О. прийнято рішення (індексний номер рішення: 29960965) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна, а саме щодо квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер: 878751146101) та долучення до неї приміщень на цокольному поверсі цього будинку під інд. №№ 9-1 (2,5 кв. м), 9-2 (1,6 кв. м), 9-3 (9,7 кв. м), 9-4 (13,4 кв. м), загальною площею 27,2 кв. м.

Квартира АДРЕСА_1 , до якої було приєднано спірні приміщення, належала на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 06 лютого 1997 року та свідоцтва про право на спадщину від 17 лютого 2009 року № 3-438 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказані зміни були внесені державним реєстратором прав на нерухоме майно на підставі технічного паспорта від 21 листопада 2015 року та довідки БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року № 703/2.

Зі змісту вказаної довідки слідує, що мешканці квартири АДРЕСА_3 використовують підсобні приміщення у цьому будинку на цокольному поверсі під інд. № № НОМЕР_20, загальною площею 27,2 кв. м, які помилково не внесено до документів при приватизації квартири.

З аналізу зазначеної довідки вбачається, що така не є правовстановлюючим документом з урахуванням положень частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким, зокрема, визначено перелік таких документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

При цьому, у матеріалах приватизаційної справи на квартиру АДРЕСА_3 відсутнє будь-яке посилання на підсобні приміщення під інд. № № 9-1 (2,5 кв. м), 9-2 (1,6 кв. м), 9-3 (9,7 кв. м), 9-4 (13,4 кв. м) на цокольному поверсі цього будинку та їх приналежність при здійсненні ОСОБА_3 приватизації цієї квартири.

Отже, державним реєстратором прав на нерухоме майно було протиправно внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна - квартири по АДРЕСА_4 та долучення до неї згаданих приміщень, загальною площею 27,2 кв. м, на підставі довідки БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року № 703/2, яка не є правовстановлюючим документом і не може слугувати підставою для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, згадані приміщення на цокольному поверсі, позначені в технічному паспорті від 23 листопада 2015 року під інд. № № 9-1 (2,5 кв. м), 9-2 (1,6 кв. м), 9-3 (9,7 кв. м) та 9-4 (13,4 кв. м), з огляду на площу та розташування, є тотожними приміщенням на цокольному поверсі під інд. № № 91 (2,5 кв. м), 92 (1,6 кв. м), 93 (9,7 кв. м) та 94 (13,4 кв. м), в яких розташовувалася контора, яка була у користуванні БУ № 3 КЕВ м. Львова (приміщення під інд. №№ 86-105), та які зазначені у поверховому плані від 11 грудня 1996 року, наявному у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, внаслідок співставлення та порівняння вищевказаного технічного паспорта та поверхового плану, слід зробити висновок, що спірні нежитлові приміщення під інд. № № 91 (2,5 кв. м), 92 (1,6 кв. м), 93 (9,7 кв. м) та 94 (13,4 кв. м), площею 27,1 кв. м, по АДРЕСА_1 є складовою частиною нежитлових приміщень, які перебували у власності Міністерства оборони України та у користуванні БУ № 3 КЕВ м. Львова (приміщення під інд. № № 86-105), і передані за вищезгаданими актами приймання-передачі від 30 вересня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року будинку по АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Львова в цілому.

Отже, за відсутності правових підстав, 08 червня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято незаконне рішення (індексний номер рішення: 29960965) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке призвело до протиправного вибуття з власності територіальної громади м. Львова нежитлових приміщень під інд. № № 9-1 (2,5 кв. м), 9-2 (1,6 кв. м), 9-3 (9,7 кв. м), 9-4 (13,4 кв. м), загальною площею 27,2 кв. м, які розташовані на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , оскільки останній був переданий у цілому на підставі актів приймання-передачі від 30 вересня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року у комунальну власність.

У подальшому, на підставі заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виділення в окреме користування спірних нежитлових приміщень, зареєстрованих 06 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. у реєстрі за № № 962, 963, державним реєстратором Труба О. М., 26 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нежитлові приміщення, загальною площею 27, 2 кв. м, по АДРЕСА_1 , як на окремий об`єкт нерухомого майна (із відкриттям розділу).

На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили нежитлові приміщення під інд. № № НОМЕР_20, загальною площею 27,2 кв. м, по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4

18 січня 2018 року за заявою ОСОБА_4 державним реєстратором прав на нерухоме майно Трубою О. М. прийнято рішення (індексний номер рішення: 39247226) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірних нежитлових приміщень (реєстраційний номер: 1039503646101), а саме: приміщення під № № НОМЕР_20 змінено на приміщення під № № НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 .

При цьому, державним реєстратором прав на нерухоме майно Тузяком П. Т. 19 лютого 2018 року прийнято рішення (індексний номер рішення: 39748492) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна, а саме щодо складу спірних приміщень, належних ОСОБА_4 , а саме: приміщення № № НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 змінено на приміщення № № НОМЕР_14 , НОМЕР_14 ', НОМЕР_18, НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_19, а загальну площу цих приміщень з 27,2 кв. м змінено на 81,7 кв. м.

Вказані зміни були внесені державним реєстратором прав на нерухоме майно на підставі технічного паспорта від 08 квітня 2016 року та довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 листопада 2017 року № 2/15729.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що під час проведених переобмірів та уточнення площ нежитлових приміщень ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 під інд. АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 було встановлено, що до вказаних існуючих приміщень належать допоміжні приміщення під інд. АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , які перебувають у його користуванні, у результаті чого загальна площа змінилася та становить 81,7 кв. м.

З аналізу зазначеної довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 листопада 2017 року № 2/15729 вбачається, що така також не є правовстановлюючим документом з урахуванням положень частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, державним реєстратором прав на нерухоме майно було протиправно внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 та долучення до наявних у ОСОБА_4 приміщень під інд. АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , загальною площею 27,2 кв. м, приміщень під інд. № № НОМЕР_14 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_14 , загальною площею 54,5 кв. м, на підставі довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 листопада 2017 року № 2/15729, яка не є правовстановлюючим документом і не може слугувати підставою для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, вищевказані приміщення на цокольному поверсі, позначені в технічному паспорті від 08 квітня 2016 під інд. № № 86 (2,9 кв. м), 86' (17,7 кв. м), 87 (17,8 кв. м), 88 (8,6 кв. м), 89 (1,0 кв. м) та 90 (6,5 кв. м), з огляду на площу та розташування, є тотожними приміщенням, розташованих на цокольному поверсі під інд. № № 86 (2,0 кв. м), 86' (0,9 кв. м), 86''(17,0 кв. м), 87 (17,8 кв. м), 88 (8,6 кв. м), 89 (2,0 кв. м) та 90 (6,5 кв. м), в яких розташовувалася контора, яка була в користуванні БУ № 3 КЕВ м. Львова (приміщення під інд. № № 86-105), та які зазначені у поверховому плані від 11 грудня 1996 року, наявному у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, внаслідок співставлення та порівняння вищевказаних технічного паспорта та поверхового плану, слід зробити висновок, що спірні нежитлові приміщення під інд. № № 86 (2,9 кв. м), 86' (17,7 кв. м), 87 (17,8 кв. м), 88 (8,6 кв. м), 89 (1,0 кв. м) та 90 (6,5 кв. м), площею 54,5 кв. м, по АДРЕСА_1 є складовою частиною нежитлових приміщень, які перебували власності Міністерства оборони України та у користуванні БУ № 3 КЕВ м. Львова (приміщення під інд. № № 86-105), та передані за вищезгаданими актами приймання-передачі від 30 вересня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року будинку по АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Львова в цілому.

Отже, за відсутності правових підстав, 19 лютого 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято незаконне рішення (індексний номер рішення: 29960965) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке призвело до протиправного вибуття з власності територіальної громади м. Львова нежитлових приміщень під інд. АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , НОМЕР_13, АДРЕСА_14 , загальною площею 54,5 кв. м, які розташовані на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , оскільки останній був переданий у цілому на підставі актів приймання-передачі від 30 вересня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року у комунальну власність.

У подальшому, на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 29 березня 2018 року ОСОБА_4 відчужив нежитлові приміщення під інд. АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , загальною площею 81,7 кв. м, по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .

Факт неможливості розпоряджатися належним територіальній громаді спірним нерухомим майном, яке незаконно вибуло з комунальної власності, підтверджується актом приймання-передачі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 з балансу ЛКП «Вулецьке» Франківської районної адміністрації в управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш Горіховий гай».

При цьому, будь-які правочини спрямовані на відчуження спірних нежитлових приміщень між Львівською міською радою чи Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та третіми особами не укладалися, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Львівська міська рада, як дійсний власник вищезгаданих об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, як орган уповноважений управляти майном громади, не відчужували вказане майно, а відтак, вказане нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що у свою чергу, є підставою, відповідно до статті 388 ЦК України, для витребування цього майна на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, виконуючий обов`язки керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Львівської міської ради просив суд витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення під інд. АДРЕСА_10 , 86', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 , загальною площею 81,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1039503646101).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2021 року позов виконуючого обов`язки керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Львівської міської радизадоволено.

Витребувано з приватної власності ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення під інд. № АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , загальною площею 81,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1039503646101).Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, яке вибуло із власності територіальної громади поза її волею, без прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування відповідного рішення про його передачу у власність, що свідчить про наявність правових підстав для витребування цього майна з незаконного володіння відповідача, як добросовісного набувача, на підставі статті 388 ЦК України.

Суд першої інстанції посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду України щодо витребування майна у добросовісного набувача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади м. Львова поза її волею, а відповідач набув його у власність за безвідплатним договором, тому вказане нерухоме майно підлягає витребуванню у відповідача, як добросовісного набувача, на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2025 року справу за позовом виконуючого обов`язки керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що у березні 2018 року його син - ОСОБА_4 подарував йому спірні нежитлові приміщення, загальною площею 81,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1039503646101).

При набутті у власність його сином та при даруванні йому вказаних приміщень, жодних обтяжень чи обмежень при перевірці у нотаріуса виявлено не було, а також судових справ на ці приміщення у реєстрі судових рішень не було. Відтак, 29 березня 2018 року між ним та його сином було укладено договір дарування нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. На час вчинення цього правочину приміщення не були під обтяженням, оскільки при вчиненні нотаріальних дій нотаріус перевіряє нерухоме майно згідно з даних реєстрів.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що довідка БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року № 703/2 була видана раніше, ніж відбулася передача майна за актом приймання-передачі житлового будинку до територіальної громади м. Львова.

Зазначає, що він не міг знати про те, що існує право будь-яких третіх осіб на спірні приміщення, оскільки на момент вчинення правочину, будь яких обтяжень у реєстрі не існувало і нотаріус при посвідченні договору дарування перевіряв наявність обтяжень.

Вважає, що добросовісний набувач не може нести відповідальність через потребу виправити помилку, допущену в минулому регуляторними органами, оскільки це буде непропорційним втручанням в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо необхідності оцінки правомірності та допустимості втручання держави у право на мирне володіння майном.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви Львівської міської ради, Львівської обласної прокуратури, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Спірні нежитлові приміщення, загальною площею 81,7 кв. м, перебували у комунальній власності після прийняття їх за актами приймання-передачі будинку від 30 вересня 2015 року та від 21 жовтня 2015 року територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, проте незаконно вибули з її власності внаслідок прийняття 08 червня 2016 року та 19 лютого 2018 року державними реєстраторами за відсутності правових підстав рішень про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, Львівська міська рада, як дійсний власник спірного нерухомого майна, та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як орган уповноважений управляти майном громади, не відчужували вказане нерухоме майно, а відтак, вказане нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що відповідно до вимог статті 388 ЦК України є підставою для витребування цього майна на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з довідки від 18 вересня 2015 року № 703/2, виданої начальником БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова ОСОБА_5 , мешканці квартири АДРЕСА_3 використовують підсобні приміщення у цьому будинку на цокольному поверсі під інд. № № НОМЕР_20, загальною площею 27,2 кв. м, які помилково не внесено до документів при приватизації квартири.

08 червня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Живко М. О. прийнято рішення (індексний номер рішення: 29960965) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна, а саме щодо квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер: 878751146101) та долучення до неї приміщень на цокольному поверсі цього будинку під інд. № № 9-1 (2,5 кв. м), 9-2 (1,6 кв. м), 9-3 (9,7 кв. м), 9-4 (13, 4 кв. м), загальною площею 27,2 кв. м.

Квартира АДРЕСА_3 , до якої було приєднано спірні приміщення, належала на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 06 лютого 1997 року та свідоцтва про право на спадщину від 17 лютого 2009 року № 3-438 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Державним реєстратором Трубою О. М. 26 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нежитлові приміщення, загальною площею 27,2 кв. м, по АДРЕСА_1 , як на окремий об`єкт нерухомого майна (із відкриттям розділу), на підставі заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виділення в окреме користування спірних нежитлових приміщень, зареєстрованих 06 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. у реєстрі за № № 962, 963.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили нежитлові приміщення під інд. № № НОМЕР_20, загальною площею 27,2 кв. м, по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4

18 січня 2018 року за заявою ОСОБА_4 державним реєстратором прав на нерухоме майно Трубою О. М. прийнято рішення (індексний номер рішення: 39247226) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірних нежитлових приміщень (реєстраційний номер: 1039503646101), а саме: приміщення під інд. № № НОМЕР_20 змінено на приміщення під інд. АДРЕСА_16 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 .

19 лютого 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Тузяком П. Т. прийнято рішення (індексний номер рішення: 39748492) про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо складу об`єкта нерухомого майна, а саме щодо складу спірних приміщень належних ОСОБА_4 : приміщення під № № НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 змінено на приміщення під № № НОМЕР_14 , НОМЕР_14 ', НОМЕР_18 , НОМЕР_15 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , 93, АДРЕСА_9 , а загальну площу цих приміщень з 27,2 кв. м - на 81,7 кв. м.

У довідці, яка видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 листопада 2017 року № 2/15729, вказано про те, що під час проведених переобмірів та уточнення площ нежитлових приміщень ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 під інд. № № НОМЕР_10 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 було встановлено, що до вказаних існуючих приміщень належать допоміжні приміщення під інд. АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , які перебувають у його користуванні, у результаті чого загальна площа змінилась і становить 81,7 кв. м.

Відповідно до договору дарування нежитлових приміщень від 29 березня 2018 року ОСОБА_4 відчужив нежитлові приміщення під інд. АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 ', АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_17 на користь ОСОБА_1

19 вересня 2015 року між Львівською міською радою та Міністерством оборони України укладено меморандум про співпрацю щодо спільних дій стосовно прийняття у власність територіальної громади м. Львова житлового фонду Міністерства оборони України та будівництва для військовослужбовців. Відповідно до пункту 1 вказаного меморандуму Львівська міська рада на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року № 193 у термін до 31 жовтня 2015 року приймає у власність територіальної громади м. Львова житлові будинки та нерухоме військове майно згідно з додатком до зазначеного розпорядження. Зазначений факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією меморандуму від 19 вересня 2015 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу нерухомого військового майна у м. Львові» від 03 лютого 2010 року № 193 вирішено прийняти пропозицію Міністерства оборони України та Львівської міської ради щодо передачі нерухомого військового майна (будівель та споруд, об`єктів житлового фонду і комунального призначення, інженерних мереж військових містечок) у АДРЕСА_1 згідно з додатком, яким визначено перелік майна, що передається у власність територіальної громади м. Львова, зокрема, зазначено військове містечко № НОМЕР_1 із житловими будинками № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 і НОМЕР_9 .

Так, згідно з актом приймання-передачі житлового будинку, затвердженим наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 30 вересня 2015 року № 542, комісія 29 вересня 2015 року провела обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить до сфери управління Міністерства оборони України і передається від БУ № 4 (Липники) КЕВ м. Львова територіальній громаді м. Львова, та прийняла його у власність територіальної громади м. Львова.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи судове рішення у справі, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов висновку про те, що порушене право власника спірного нерухомого майна підлягає захисту у спосіб, обраний позивачем. Оскільки Львівська міська рада, як дійсний власник спірного нерухомого майна, та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як орган уповноважений управляти майном громади, не відчужували спірне нерухоме майно, тому вказане нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що відповідно до вимог статті 388 ЦК України є підставою для витребування цього майна на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Разом з цим, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про витребування спірного нерухомого майна, не здійснив оцінки критеріїв сумісності заходу втручання у мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

При цьому, вказані доводи ОСОБА_1 були зазначені в апеляційній скарзі (т. 1 а. с. 226-229).

Відповідно до підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» у питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У цій справі апеляційний суд, ухвалюючи рішення про витребування в ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Львова спірне нерухоме майно, що розміщене на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , вказаного не врахував, не надав оцінку наявності підстав для втручання у мирне володіння спірним майном заявника, який набув це майно за безвідплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном закріплених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також не надав оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

За відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду у цій справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати вищевикладене, надати оцінку пропорційності втручання держави у мирне володіння відповідачем спірним майном, який набув це майно за безвідплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном закріплених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець