№ 465/5482/18

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 465/5482/18

провадження № 61-5425св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2020 року під головуванням судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними, скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся до суду із позовом, який в подальшому уточнив та просив:

визнати незаконним, скасувати наказ командира військової частини від 08 серпня 2018 року № 9507 № 174-аг «Про результати службового розслідування» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2018 № 51-ос щодо звільнення його з роботи;

поновити його на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини НОМЕР_1 та стягнути з військової частини № НОМЕР_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи, за період з 16 серпня 2018 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначив, що він є підполковником запасу Державної прикордонної служби України.

З червня 2010 року на підставі наказу начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 07 червня 2010 року № 21-ос працював на посаді начальника окремої команди воєнізованої охорони військової частини № 9507. В лютому 2015 року на підставі Указу Президента України мобілізований до ДПС України та виконував завдання в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Після демобілізації в квітні 2016 року продовжив виконувати посадові обов`язки начальника КВО військової частини № НОМЕР_1 .

Впродовж всього періоду роботи на вказаній посаді він сумлінно виконував свої посадові обов`язки, що дозволило забезпечити належне виконання завдань персоналом КВО.

Однак, наказом командира Військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 року № 174 аг його притягнуто до дисциплінарної відповідальності з формулюванням в наказі: «за невиконання розпорядження начальника Окремого відділу нагляду за будівництвом від 03.08.2018...».

Вже через тиждень 15 серпня 2018 року наказом командира військової частини № 51-ос (по особовому складу) його звільнено з роботи з формулюванням в наказі: "у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором».

Накази командира військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 № 174 аг та від 15 серпня 2018 № 51-ос вважає незаконними та необґрунтованими.

Вказує, що підставою притягнення його до дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування від 06 серпня 2018 року про невиконання ним відповідного розпорядження командира Військової частини № НОМЕР_1 .

З тексту наказу також вбачається, що службове розслідування за фактом невиконання ним розпорядження командира військової частини, було проведено на підставі наказу командира військової частини від 06 серпня 2018 року № 172-аг. Про факт видання цього наказу він дізнався в момент надання йому для ознайомлення висновку службового розслідування від 06 серпня 2018 року. Зі змісту цього висновку, з яким він ознайомився разом з наказом про призначення службового розслідування, випливало, що він навмисно відмовився виконувати письмове розпорядження командира.

Зазначає, що територія, яка підлягає охороні, не визначена на місцевості, довідкою, яку виконав на цьому ж рапорті, він проінформував командира про неможливість виконання вказівки щодо надання уточнюючої інформації, яка стосується несення служби зміною воєнізованої охорони (алгоритму її несення, схеми постів та підсилення).

Зазначену обставину вважав достатнім обґрунтуванням об`єктивної неможливості в конкретному випадку виробляти будь-які пропозиції щодо внесення змін для порядку організації служби воєнізованою охороною в тій частині, яка безпосередньо визначається параметрами охоронюваної території.

Однак, його аргументи, викладені в письмовому вигляді, були кваліфіковані як відмова від виконання розпорядження старшого начальника.

Враховуючи те, що вказані обставини були проігнорованими, а у нього не відібрано будьяких пояснень, просить визнати даний наказ незаконним та скасувати його.

Окрім того, зі змісту наказу про його звільнення вбачається, що його звільнено з роботи відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою такого формулювання звільнення, як вбачається з наказу, є рапорт капітана ОСОБА_2 від 14 серпня 2018 року № 142 про невиконання ним розпорядження командира від 13 серпня 2018 року та згаданий раніше наказ від 08 серпня 2018 року № 174-аг.

Зазначає, що рапортом від 09 серпня 2018 року старший інженер військової частини звернувся до командира з клопотанням зобов`язати його надати письмові пояснення щодо походження, належності та підстав зберігання на території військової частини залізобетонних плит в кількості 7 шт. На вказаному рапорті командир військовою частини наклав резолюцію, якою зобов`язав його до 14 серпня 2018 року надати письмові пояснення, які він надав 13 серпня 2018 року.

14 серпня 2018 року йому було вручено копію його ж службової записки з резолюцією командира адресованої капітану ОСОБА_2 , якому доручено до 17:00 год. 14 серпня 2018 року отримати від нього письмове пояснення щодо надання документів, підтверджуючих придбання керамзитобетонних плит та укладання договору схову з військовою частиною на зберігання. Виконавцю доручення командира капітану ОСОБА_2 , він повідомив, що будь-яких документів, які підтверджують легітимність набуття плит, на робочому місці не має, залишати робоче місце не може, оскільки побоюється звинувачення в відсутності на робочому місці в робочий час.

Наступного дня 15 серпня 2018 року йому довели наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від цієї дати № 51-ос (по особовому складу) про звільнення з роботи з 16 серпня 2018 року «у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором» відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає цей наказ незаконним та просить скасувати його, оскільки жодних пояснень у нього відібрано не було, часу на представлення витребуваних документів не надано.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Франківський районний суд міста Львова рішенням від 28 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 року № 174-аг «Про результати службового розслідування» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Визнав незаконним та скасував наказ командира військової частини № НОМЕР_1 від 15 серпня 2018 року № 51-ос щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони військової частини № 9507 з 16 липня 2018 року.

Стягнув з Військової частини № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи, за період з 16 серпня 2018 року до дня поновлення на роботі в сумі 154979,04 грн.

Вирішив питання розподілу судових витрат та допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах місячного платежу.

Львівський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 28 липня 2020 року без змін.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з тих обставин, що позивача було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності 08 серпня 2018 року, в зв`язку з чим наказ про звільнення позивача № 51-ос від 15 серпня 2018 року є безпідставним та таким, що підлягає скасування з поновленням позивача на роботі. Поновляючи позивача на роботі суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі частини другої статті 235 КЗпП України середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням його з роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник Військової частини НОМЕР_1 командир Лазар О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що судами було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

Вказує, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за те, що він, як начальник команди воєнізованої охорони Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом належним чином не виконував свої посадові обов`язки, які передбачені пунктами 2, 16 та 17 Посадової інструкції де вказано:

п. 2, начальник зобов`язаний: організовувати охорону території та об`єктів ОВТНБ згідно наказу начальника відділу «Про організацію повсякденної діяльності» та вищих керівних документів щодо несення служби воєнізованою охороною;

п. 16 доповідати начальнику ОВТНБ про недоліки, які можуть вплинути на охорону об`єкта, та про всі порушення в організації та здійсненні охорони зміною охорони;

п. 17 доповідати начальнику ОВТНБ про недоліки, які можуть вплинути на охорону об`єкта, та про всі порушення в організації та здійсненні охорони зміною охорони.

Таким чином, висновки судів про скасування наказу від 08 серпня 2018 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності неправильні, адже позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни.

Аргументом касаційної скарги також є те, що фактичною підставою для видачі наказу про звільнення став наказ від 08 серпня 2018 року, а також повторний дисциплінарний проступок за короткий проміжок часу невиконання розпорядження командира про надання інформації стосовно зберігання на території військової частини стороннього майна.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 у якому у її задоволенні просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів представника відповідача.

Посилається на ту обставину, що судами були досліджені всі докази та встановлені всі фактичні обставини справи, а тому доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Вказує, що відповідачем не було надано доказів того, що згідно функціональними обов`язками начальника Команди воєнізованої охорони на позивача покладено обов`язок одноособово визначити територію, яка охороняється командою, маршрути патрулювання, тощо.

Додатково вказує, що ні в рапорті ОСОБА_2 від 03 серпня 2018 року ні в резолюції командира не йдеться про недоліки у роботі начальника Команди воєнізованої охорони.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Франківського районного суду м. Львова.

14 червня 2021 року цивільна справа № 465/5482/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є підполковником запасу Державної прикордонної служби України.

З червня 2010 року на підставі наказу начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 07 червня 2010 року № 21-ос працював на посаді начальника Окремої команди воєнізованої охорони Військової частини НОМЕР_1 .

В лютому 2015 року на підставі Указу Президента України був мобілізований до ДПС України та виконував завдання в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Після демобілізації, в квітні 2016 року, продовжив виконувати посадові обов`язки начальника КВО Військової частини № НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 року № 174-аг на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування від 06 серпня 2018 року про невиконання ним відповідного розпорядження командира військової частини № НОМЕР_1 . З тексту наказу також встановлено, що службове розслідування за фактом невиконання розпорядження командира військової частини, було проведено на підставі наказу командира військової частини від 06 серпня 2018 року № 172-аг.

Суди встановили, що матеріалами справи підтверджується, що вказане розпорядження командира було виконане на рапорті старшого інженера інженерного відділу військової частини № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року та надане позивачу для ознайомлення 06 серпня 2018 року.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом невиконання розпорядження начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 03 серпня 2018 року про підготовку інформації для внесення змін до наказу начальника окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 19 грудня 2018 року № 272-аг «Про організацію несення служби зміною воєнізованої охорони у 2018 році» начальником команди воєнізованої охорони Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом працівником ОСОБА_1 від 06 серпня 2018 року № 60/273, встановлено, що позивач не погоджується із фактом невиконання ним розпорядження командира військової частини, зазначивши, що вивчення питання потребує значного часу. Однак, всупереч вказаним поясненням, що зроблені позивачем 07 серпня 2018 року, відповідачем не запропоновано позивачу надати письмові обґрунтовані пояснення щодо дисциплінарного проступку.

Також встановлено, що в основу оскаржуваного наказу відповідачем було покладено результати службового розслідування. Разом із тим, позивачу не було надано права надати свої пояснення, що підтвердив у суді позивач та не спростовували представники відповідача.

Крім цього, представниками відповідача не надано доказів, що згідно функціональних обов`язків чи трудового договору на позивача покладався обов`язок одноособово визначати територію охорони та розробляти схеми маршрути патрульних, як це вимагалось командиром.

Рапортом від 09 серпня 2018 року старший інженер військової частини звернувся до командира з клопотанням зобов`язати ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо походження, належності та підстав зберігання на території військової частини залізобетонних плит в кількості 7 шт.

На вказаному рапорті міститься резолюція, якою зобов`язано позивача до 14 серпня 2018 року надати письмові пояснення .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2018 року № 51-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою такого формулювання звільнення (вбачається з наказу) є рапорт капітана ОСОБА_2 від 14 серпня 2018 року № 142 про невиконання розпорядження командира від 13 серпня 2018 року та згаданий наказ від 08 серпня 2018 року № 174- аг.

Службовою запискою від 13 серпня 2018 року на адресу командира частини позивач надав свої письмові пояснення згідно яких зазначив, що ряд плит (керамзитобетонних) були придбані ним у встановленому порядку як майно, що отримано від демонтажу об`єктів військової частини, а також про те, що ним вживаються заходи по їх вивезенню.

Із резолюції, зазначеної на службовій записці, встановлено, що командиром військової частини зобов`язано ОСОБА_1 представити підтверджуючі документи на придбання плит до 17 год. 00 хв. 14 серпня 2018 року.

15 серпня 2018 року позивача ознайомлено із наказом № 51-ос про звільнення з роботи з 16 серпня 2018 року «у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором» відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (стаття 147 КЗпП України).

Згідно з статтею 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Відповідно до статей 148 151 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тобто при звільненні працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП слід враховувати, що на працівника покладаються обов`язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов`язок дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними актами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року у справі № 761/33305/15-ц (провадження № 61-2946св18) зроблено висновок, що «при звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення; чи можна вважати його вчинення систематичним невиконання працівником без поважних причин обов`язків».

Отже підставою для застосування пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України може бути, зокрема, невиконання лише тих розпоряджень керівника, що становлять посадовий обов`язок працівника, та які передбачені його трудовим договором та/або посадовою інструкцією

Відповідно до статей 139 141 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни, якою є система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків, власник або уповноважений ним орган повинен правильно забезпечувати трудову дисципліну, статтею 147 цього Кодексу передбачені заходи стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани та звільнення, його стаття 149 врегульовує порядок застосування дисциплінарних стягнень, за яким до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Судами було встановлено, що наказом командира військової частини № НОМЕР_1 від 08 серпня 2018 року № 174-аг, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування від 06 серпня 2018 року про невиконання ним відповідного розпорядження командира Військової частини № НОМЕР_1 .

З тексту наказу також встановлено, що службове розслідування за фактом невиконання розпорядження командира військової частини, було проведено на підставі наказу командира військової частини від 06 серпня 2018 року № 172-аг.

Матеріалами справи підтверджено, що вказане розпорядження командира було виконане на рапорті старшого інженера інженерного відділу Військової частини № НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року та надане позивачу для ознайомлення 06 серпня 2018 року.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом невиконання розпорядження начальника Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 03 серпня 2018 року про підготовку інформації для внесення змін до наказу начальника окремого відділу технічного нагляду за будівництвом від 19 грудня 2018 року № 272-аг «Про організацію несення служби зміною воєнізованої охорони у 2018 році» начальником команди воєнізованої охорони Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом працівником ОСОБА_1 від 06 серпня 20198 року № 60/273, встановлено, що позивач не погоджується із фактом невиконання ним розпорядження командира військової частини, зазначивши, що вивчення питання потребує значного часу. Однак, всупереч вказаним поясненням, що зроблені позивачем, 07 серпня 2018 року, відповідачем не запропоновано позивачу надати письмові обґрунтовані пояснення щодо дисциплінарного проступку.

Крім цього, суд першої інстанції зазначав, що представниками відповідача не представлено доказів, що згідно функціональних обов`язків чи трудового договору на позивача покладався обов`язок одноособово визначати територію охорони та розробляти схеми - маршрути патрульних, як це вимагалось командиром.

Крім того, як правильно зазначав суд першої інстанції відповідно до п. 2 розділу V Положення про воєнізовану охорону Державної прикордонної служби України організація охорони є комплексом заходів, що передбачає комісійну роботу по визначенню об`єктів, які підлягають охороні та заходів, які потрібно провести для обладнання цих об`єктів, а також зважаючи на те, що територія, яка підлягає охороні, не визначена на місцевості, довідкою, яку виконав на цьому ж рапорті, він проінформував командира про неможливість виконання вказівки щодо надання уточнюючої інформації, яка стосується несення служби зміною воєнізованої охорони.

Однак, незважаючи на об`єктивні причини, викладені позивачем у довідці, командиром військової частини було видано оспорюваний наказ та притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про наявність підстав для скасування наказу від 08 серпня 2018 року № 174-аг про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності правильний, адже ним було правильно встановлено, що позивачу не було надано можливість надати свої пояснення, крім того відповідачем не надано доказів, що згідно функціональних обов`язків чи трудового договору на позивача покладався обов`язок одноособово визначати територію охорони та розробляти схеми - маршрути патрульних, як це вимагалось командиром.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно звернув увагу, що відповідач притягуючи позивача до дисциплінарної відповідальності вдруге, всупереч статті 149 КЗпП України, не надав позивачу можливості надати свої письмові пояснення.

Більш того, командир Військової частини НОМЕР_1 встановив строк для пред`явлення правовстановлюючих документів до 17:00 год. 14 серпня 2018 року (а. с. 11), при цьому розуміючи, що документи мають приватний характер, а позивач перебуває на робочому місці та зобов`язаний підпорядковуватись правилам внутрішнього трудового розпорядку та бути присутнім на робочому місці.

Таким чином, оскільки правильними є висновки судів попередніх інстанцій про незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 08 серпня 2018 року, наказ про звільнення позивача № 51-ос від 15 серпня 2018 року підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на роботі, оскільки відсутня систематичність невиконання, без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку з сторони позивача.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про обґрунтованість наказу про звільнення позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за те, що він, як начальник команди воєнізованої охорони Окремого відділу технічного нагляду за будівництвом належним чином не виконував свої посадові обов`язки, які передбачені пунктами 2, 16 та 17 Посадової інструкції колегія суддів відхиляє з тих підстав, що матеріалами справи підтверджено, що на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання ним відповідного розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , хоча матеріалами справи підтверджується, а судами було встановлено, що вказане розпорядження командира було виконане на рапорті старшого інженера інженерного відділу військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на неналежну оцінку зібраним у справі доказам.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. ЛитвиненкоВ. С. ВисоцькаА. І. Грушицький