№ 466/1604/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 466/1604/18

провадження № 61-19251св19

головуючого- судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Баєвої О. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання нікчемним договору.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 28 січня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та її неповнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали кредитний договір.

Позивач зазначає, що 28 січня 2014 року її дочка відкривала у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» поточний картковий рахунок для зарахування стипендії, проте позивача як матір неповнолітньої не повідомляли про відкриття кредитного договору, а тому вона вважає своє право порушеним.

Посилаючись на зазначене, просить суд: визнати кредитний договір від 28 січня 2014 року, укладений ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , нікчемним та застосувати наслідки визнання договору нікчемним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що на момент вчинення правочину ОСОБА_4 мала повну цивільну дієздатність. Крім того, на час звернення ОСОБА_5 до суду з цим позовом її дочка ОСОБА_4 мала повну дієздатність, проте нею не оспорювався факт укладення кредитного договору між з ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 не заявляла вимог про визнання такого договору нікчемним. Крім того, суд дійшов висновку, що права позивача не порушені.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишені без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору нікчемним та зазначив про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , звернулися до Верховного Суду з окремими касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року і постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційні скарги мотивовані тим, що кредитний договір, який укладений ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», є нікчемним, оскільки укладений з неповнолітньою особою, яка не мала цивільної дієздатності, та без згоди батьків на його укладення. Суди не врахували, що метою підписання 28 січня 2014 року анкети-заяви в ПАТ «КБ ПриватБанк» було відкриття поточного карткового рахунку для зарахування стипендії (тобто вчинення правочину в межах обсягу дієздатності на дату підписання), а не на укладення кредитного договору.

Крім того, кредитний договір є нікчемним, оскільки укладений з недодержанням письмової його форми.

Заявники вважають необґрунтованими посилання суду першої інстанції на статтю 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, оскільки вільний вибір контрагента не передбачає можливості укладення кредитного договору з неповнолітньою особою без відповідної згоди батьків або батьків і органу опіки та піклування.

Також зазначають про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 не оспорювала факт укладення кредитного договору з банком, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 56 ЦПК України ОСОБА_4 набула статусу позивача у зв`язку з тим, що провадження у цій справі було відкрито за позовом ОСОБА_1 саме в інтересах ОСОБА_4 .

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 .

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 січня 2014 року ОСОБА_3 на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» пройшла ідентифікацію особистими даними. Підписавши заяву, сторони погодили, що заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг. ОСОБА_3 , підписавши заяву, підтвердила, що ознайомилася з умовами договору про надання банківських послуг.

28 березня 2014 року ОСОБА_3 отримала кредитну картку, що стверджується прінт-скріном робочої сторінки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до виписки рахунку від 28 березня 2014 року банк встановив ОСОБА_3 кредитний ліміт в розмірі 500,00 грн.

Цього дня ОСОБА_3 проведено першу видаткову операцію у розмірі 450,00 грн в банкоматі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».

На час вчинення правочину ОСОБА_3 мала повну цивільну дієздатність, оскільки досягла повноліття.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати нікчемним кредитний договір, укладений її неповнолітньої дочкою ОСОБА_4 (після зміни призвіща - ОСОБА_2 ) та ПАТ КБ «ПриватБанк», і застосувати наслідки визнання договору нікчемним, посилаючись на те, що її як матір неповнолітньої, не повідомляли про укладення такого договору і вона не надавала згоди на його укладення.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків шляхом укладання правочинів, суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 ЦК України, а також статей 1 2-4 14 215 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 30 червня 2020 року у справі № 310/4921/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 (заінтересована особа) обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірний договір було укладено її неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , якій на час укладення правочину було 17 років, а тому, на її думку, необхідно було отримати згоду батьків (усиновлювачів, піклувальників) на підписання такої угоди. Разом з тим,її як матір неповнолітньої, не повідомляли про укладення такогодоговору і вона не надавала згоди на його укладення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що28 січня 2014 року ОСОБА_6 на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» пройшла ідентифікацію особистими даними. Підписавши заяву, сторони погодили, що заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг.

28 березня 2014 року ОСОБА_3 отримала кредитну картку, на якій банк встановив кредитний ліміт в розмірі 500,00 грн. Цього дня ОСОБА_3 проведено першу видаткову операцію у розмірі 450,00 грн в банкоматі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».

На час вчинення правочину ОСОБА_4 мала повну цивільну дієздатність, оскільки досягла повноліття.

З часу укладення кредитного договору ОСОБА_3 , будучи вже повнолітньою, не розірвала договір, не зверталася до суду із заявою про визнання його недійсним або таким, що порушує її права та інтереси.

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надала належних та обґрунтованих доказів на підтвердження порушення її прав оспорюваним правочином.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не навела конкретних фактів порушення її майнових прав та інтересів, не довела належними та допустимими доказами, яким чином оспорюваним договором порушено її права.

Крім того, на час звернення з позовом дочка позивача ОСОБА_3 мала повну дієздатність, проте не оспорювала укладення кредитного договору нею з ПАТ КБ «Приват Банк», вимог про визнання такого договору недійсним не заявляла.

Доводи касаційних скарг про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме положення статей 31 32 33 203 215 221 222 ЦК України, є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявниками норм матеріального права.

Доводи касаційних скарг про те, що кредитний договір є нікчемним, оскільки укладений з недодержанням його письмової форми, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки за змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Тому, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 погодила договір про надання банківських послуг.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідають вимогам статей 212 213-215 303 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявники такі не вказують.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIІI, статтями 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 4 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук