№ 466/1680/21

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 466/1680/21

провадження № 61-6560св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,Погрібного С. О., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення різниці в заробітку.

Позов обґрунтовано тим, що наказом Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» від 20 жовтня 2015 року № 311/ос «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 20 жовтня 2015 року.

Наказом Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») від 16 липня 2018 року № 1420/ос «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» за одноразове грубе порушення своїх посадових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 16 липня 2018 року № 1420/ос «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року у справі № 466/6109/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 466/6109/18 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 16 липня 2018 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця», згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 16 липня 2018 року; стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454 552,68 грн, з вирахуванням із цієї суми обов`язкових платежів та зборів.

Наказом AT «Укрзалізниця» від 22 вересня 2020 року № 1924/ос «Про поновлення на роботі за рішенням суду» скасовано наказ від 16 липня 2018 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця», поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 16 липня 2018 року та зобов`язано регіональну філію «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» здійснити виплати ОСОБА_1 відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Наказом регіональної філії «Львівська залізниця» «По особовому складу» від 25 вересня 2020 року № 620/ос оголошено наказ AT «Укрзалізниця» від 22 вересня 2020 року № 1924/ос.

Із вказаними наказами ОСОБА_1 ознайомився 29 вересня 2020 року.

З огляду на невиконання відповідачем постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у період з 18 жовтня 2019 року до 28 вересня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовом до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі.

Позивач вказував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2020 року у справі № 466/2986/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та вирішено стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 343 085,94 грн.

Згідно з повідомленням від 22 вересня 2020 року № 608 начальнику служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії AT «Укрзалізниця» ОСОБА_1., посада, на якій його було поновлено згідно з постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, скорочена відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та йому запропоновано переведення на одну із вакантних посад. Позивач із вказаним повідомленням ознайомлений 29 вересня 2020 року та зазначив, що згоден із відомостями, які зазначені у повідомленні, та із запропонованими вакантними посадами.

Проте позивач вважав наказ AT «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» незаконним, оскільки зміна істотних умов праці передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці, що включає зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше.

Таким чином, на думку позивача, наявність змін в організації виробництва і праці на AT «Укрзалізниця» не є доведеною, оскільки у цьому випадку відсутні об`єктивні обставини, які б підтверджували факт зміни істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, що свідчить про відсутність підстав для застосування у справі положень частини третьої статті 32 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, як вважав позивач, наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» видано з порушенням вимог трудового законодавства, що свідчить про його незаконність.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 466/6109/18 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становила 1 447,62 грн, а різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи становить 51 723,52 грн.

Позивач наголошував, що у період з 04 грудня 2020 року (наступний день за днем видання оскаржуваного наказу) до 28 лютого 2021 року, перебуваючи на тій же посаді, отримував заробітну плату у меншому розмірі з вини відповідача, у зв`язку з чим змушений звернутися до суду із цим позовом.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог від 20 квітня 2021 року позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу»;

- зобов`язати АТ «Укрзалізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу»;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи у розмірі 85 632,28 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» є законним та ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці.

Щодо вимоги про стягнення 85 632,28 грн різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, то суд першої інстанції вважав її безпідставною, оскільки предмет позову не стосується поновлення на роботі, положення частини другої статті 235 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, ОСОБА_1 після 04 грудня 2020 року сам, за власним бажанням, не працював повний робочий час, окрім цього, розрахунки позивача не є правильними.

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу». Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу». Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 різницю у заробітку за час виконання ним нижчеоплачуваної роботи в сумі 85 632,28 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що зміни в організаційній структурі апарату управління підприємства (скорочення посади, яку займав позивач) не є змінами в організації виробництва і праці на АТ «Укрзалізниця», а сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії «Львівська залізниця» не є підставою для зміни істотних умов праці ОСОБА_1 . Також не може вважатися вдосконаленням структури підприємства ліквідація виробничо-структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» із 17 вересня 2018 року та створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання» з 01 жовтня 2018 року, оскільки відбулося лише перейменування відповідного структурного підрозділу без зміни його основних функцій та призначення. Відповідно, на думку апеляційного суду, такі зміни не носять характеру вдосконалення структури підприємства.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що істотні умови праці позивача змінені на підставі наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу», отже, скорочення штату та «вдосконалення» структури підприємства відбулося після звільнення позивача, тобто фактично не здійснювалося на момент повідомлення його про зміну істотних умов праці та на момент винесення оскаржуваного наказу.

Також апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ ґрунтується на добровільній згоді ОСОБА_1 на зміну йому істотних умов праці, оскільки, як пояснила в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитришин М. А., відповідач вручив її довірителю повідомлення про зміну істотних умов праці в день поновлення його на роботі за рішенням Львівського апеляційного суду, і відмова у такій згоді давала б безумовні підстави для повторного звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така згода позивача була продиктована несприятливими для нього обставинами, які були штучно створені відповідачем після його поновлення на роботі за рішенням суду.

Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не визначив у достатньому обсязі характер спірних правовідносин, неправильно застосував положення статей 32 97 КЗпП України, сконцентрував свою увагу лише на наявності у відповідача права самостійно запроваджувати зміни в організації виробництва і праці, змінювати істотні умови праці, визначати форми та системи оплати праці найманих працівників, проте не врахував того, що таке право кореспондується з обов`язком дотриматися при вчиненні відповідних дій норм і гарантій, установлених для працівників трудовим законодавством.

Стягуючи із АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 85 632,28 грн різниці у заробітку за час виконання позивачем нижчеоплачуваної роботи, апеляційний суд погодився із наданими ОСОБА_1 розрахунками.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У липні 2022 року АТ «Укрзалізниця» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник також зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року.

У касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 345/502/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 32 та частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник зазначає також, що апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував частину першу статті 21, частину першу статті 56, частину третю статті 32, частини першу-другу статті 94, частини третю-четверту статі 97 КЗпП України, частину третю статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також попри те, що у цій справі відсутній факт незаконного звільнення або переведення позивача на іншу роботу, застосував частину другу статті 235 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню.

Заявник вказує, що у нього було ліквідовано два структурні підрозділи і створено один, що виключає твердження суду про те, що відбулося лише перейменування структурного підрозділу, оскільки у новоствореному структурному підрозділі було затверджено нове положення, відповідно функції у нього є іншими, ніж у тих структурних підрозділів, які були ліквідовані. В матеріалах справи відсутні положення про структурний підрозділ «Головний матеріально-технічний склад» та структурний підрозділ «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця», на що заявник звертав увагу у своєму відзиві на апеляційну скаргу. Позивач не скористався своїм правом на подання доказів та в суді першої інстанції не вважав за необхідне надати (за неможливості витребувати) положення про вказані структурні підрозділи. Зазначене свідчить, що апеляційний суд не здійснював порівняння пунктів положень ліквідованих структурних підрозділів та створеного нового структурного підрозділу. У свою чергу ліквідація двох структурних підрозділів та створення одного, якщо при цьому скорочується штат працівників, є вдосконаленням структури товариства, що є зміною в організації виробництва і праці.

Законодавство України, яке регулює трудові правовідносини, не встановлює, що зміни в організації виробництва і праці та повідомлення про зміну істотних умов праці мають збігатися в часі. Зміни в організації виробництва і праці мають передувати зміні істотних умов праці, що і мало місце у цій справі. Оскільки структурний підрозділ «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця», в якому працював позивач, було ліквідовано, то, відповідно, відбулася втрата функцій і завдань такого структурного підрозділу, тому АТ «Укрзалізниця» не могло забезпечити ОСОБА_1 на такій посаді тим обсягом обов`язків, який у нього був до проведених змін в організації виробництва і праці. Змінені умови праці було запропоновано лише позивачу, оскільки згідно із тимчасовим штатним розписом, затвердженим 29 вересня 2020 року, в Службі матеріально-технічного забезпечення наявна лише одна штатна одиниця начальника. Зміни в організації виробництва і праці, в результаті яких відбувається скорочення посади, можуть викликати і зміни істотних умов праці для працівника, який працює на такій посаді, якщо посада, яка підлягала скороченню з певних причин, була введена до тимчасового штатного розпису, тобто фактично скорочена не була.

Окрім цього, заявник наполягає, що роботодавець має право зменшити працівнику розмір посадового окладу та встановити для працівника неповний робочий день та/або неповний робочий тиждень, якщо на це є згода працівника, а матеріалами справи підтверджується, що згода позивача на роботу з новими умовами праці була добровільною. У свою чергу право роботодавця на звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України не може бути визнано як несприятлива для працівника обставина, яка диктує для працівника згоду на продовження роботи у змінених мовах праці, оскільки працівник не обмежений у праві оскаржити своє звільнення.

Щодо стягнення коштів на користь позивача, то АТ «Укрзалізниця» наполягає, що стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи можливе лише у разі поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням або незаконним переведенням на іншу роботу. У зв`язку з тим, що предмет позову не стосується поновлення на роботі, то така вимога ОСОБА_1 не могла бути задоволена. Позивач за власним бажанням після 04 грудня 2020 року не працював повний робочий час, після зміни істотних умов праці він працював значно менше. При цьому апеляційний суд, здійснюючи розрахунок різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не посилався на жодну норму, яка дає підстави для такого розрахунку, а здійснений ним порядок проведення розрахунку не передбачений ні Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом.

У серпні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця», в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року поновлено АТ «Укрзалізниця» строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Шевченківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 466/1680/21 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2022 року матеріали справи № 466/1680/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» від 20 жовтня 2015 року № 311/0с ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріального постачання» з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 20 жовтня 2015 року.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 16 липня 2018 року № 1420/ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відокремленого підрозділу «Служба матеріального постачання» регіональної філії «Львівська залізниця» за одноразове порушення своїх посадових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол № Ц-64/72 Ком.т.) ліквідовано виробничі структурні підрозділи «Головний матеріально-технічний склад» і «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» загальною чисельністю 155 штатних одиниць та створено функціональний структурний підрозділ «Служба закупівель і постачання» регіональної філії «Львівська залізниця» чисельністю 148 штатних одиниць, з них 73 одиниці виробничого штату.

Наказом регіональної філії «Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року № 495/од «Про створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання» з 01 жовтня 2018 року створено функціональний структурний підрозділ «Служба закупівель і постачання» чисельністю 148 штатних одиниць (з них 73 одиниці виробничого штату) відповідно до затвердженої правлінням ПАТ «Укрзалізниця» організаційної структури; з 01 січня 2019 року скорочено посади працівників виробничих структурних підрозділів «Служба матеріально-технічного забезпечення» чисельністю 66 штатних одиниць та «Головний матеріально-технічний склад» чисельністю 89 штатних одиниць.

Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року (справа № 466/6109/18) у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 16 липня 201 року № 1420/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» з 16 липня 2018 року; стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 454 552,68 грн, з вирахуванням із цієї суми обов`язкових платежів та зборів.

Наказом AT «Укрзалізниця» від 22 вересня 2020 року № 1924/ос «Про поновлення на роботі за рішенням суду» скасовано наказ від 16 липня 2018 року № 1420/ос, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» з 16 липня 2018 року, зобов`язано регіональну філію «Львівська залізниця» здійснити виплати ОСОБА_1 відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Наказом регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» від 25 вересня 2020 року № 620/ос «По особовому складу» оголошено наказ AT «Укрзалізниця» від 22 вересня 2020 року № 1924/ос, з яким ОСОБА_1 ознайомився 29 вересня 2020 року.

Відповідно до повідомлення від 22 вересня 2020 року № 608 начальнику служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії АТ «Укзалізниця» ОСОБА_1 повідомлено, що посада, на якій його було поновлено згідно з постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, скорочена відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та йому запропоновано переведення на одну із вакантних посад.

Згідно з повідомленням від 22 вересня 2020 року № 609 ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме:

встановлення іншого посадового (місячного) окладу у межах, визначених Положенням про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», - 5 405,00 грн;

встановлення режиму неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок;

режим неповного робочого часу, що здійснюватиметься у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8:00 год. до 12:00 год. з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Підставою повідомлення зазначено: рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол № Ц-64/72 Ком.т.); наказ регіональної філії «Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року № 495/од «Про створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання», з урахуванням наказу від 24 квітня 2020 року № 188/од «Про запровадження неповного робочого тижня».

ОСОБА_1 добровільно погодився на запропоновану йому зміну умов праці шляхом написання тексту «даю згоду» та проставлення свого підпису та дати на повідомленні про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2020 року у справі № 466/2986/20 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 343 085,94 грн.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» запроваджено для ОСОБА_1 режим неповного робочого часу, що здійснюється у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8:00 год. до 12:00 год. та у режимі неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, та встановлено інший посадовий (місячний) оклад у межах, визначених у Положенні про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», у розмірі 5 405,00 грн.

Підстава цього наказу - повідомлення про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 № ЦПК-609.

Відповідно до табелів обліку робочого часу за жовтень та листопад 2020 року у жовтні 2020 року ОСОБА_1 відпрацював 166 годин, у листопаді 2020 року - 160 годин.

Згідно з табелями обліку робочого часу за період з грудня 2020 року до березня 2021 року, у грудні 2020 року ОСОБА_1 відпрацював 72 години, у січні 2021 року - 60 годин, у лютому 2021 року - 64 години, у березні 2021 року - 72 години.

Розмір заробітної плати, яку фактично отримав позивач згідно з довідкою про доходи, за період з 04 грудня 2020 року до 31 березня 2021 року становить: 11 026,92 грн + 2 972,75 грн + 2 808,99 грн + 2 874,26 грн = 19 682,92 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно зі статтею 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен повідомлятись не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці не порушує угоди сторін, досягнутої при укладенні трудового договору, адже угодою сторін визначаються місце роботи і трудова функція працівника. Це найважливіші умови трудового договору. Тому змінити їх без згоди сторін не можна, і це прямо закріплено в законі.

Трудовий договір також пов`язаний з іншими істотними умовами праці. Ці умови встановлюються по-різному. Одні з них (тривалість робочого часу, відпустки, пільги, тарифні ставки) встановлюються у централізованому порядку і доводяться до відома підприємства, другі (режим роботи, системи оплати праці, норми праці) встановлюються колективним договором, а якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то власником чи уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, треті (кваліфікаційні розряди, конкретні розміри окладів, суміщення професій, неповний робочий час) встановлюються власником або уповноваженим ним органом за домовленістю з працівником. Змінюються ці умови також по-різному.

Проте закон не вимагає обов`язкового погодження таких змін з працівником. Необхідно лише аби власник підприємства чи уповноважений ним орган дотримувалися двох умов. По-перше, зміни істотних умов праці допускаються тільки внаслідок змін в організації виробництва і праці на конкретному підприємстві. По-друге, про наступні зміни працівник повинен бути попереджений власником підприємства чи уповноваженим ним органом не пізніше як за два місяці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Отже, під змінами в організації виробництва і праці необхідно розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі та приватизації, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов тощо.

У разі, коли на підприємстві не відбулося змін в організації виробництва і праці, власник чи уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку змінити істотні умови праці працівників. Якщо ж це сталося, а працівники не погоджуються з такими змінами, власник зобов`язаний поновити працюючим попередні умови праці.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суд першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» та відновлення умов його праці, які існували до видання цього наказу, виходив насамперед із того, що зміни в організаційній структурі апарату управління підприємства-відповідача (скорочення посади, яку займав позивач) не були змінами в організації виробництва і праці на АТ «Укрзалізниця» і сама по собі зміна організаційної структури апарату управління регіональної філії «Львівська залізниця» не є підставою для зміни істотних умов праці ОСОБА_1 . Також апеляційний суд дійшов висновку, що не може вважатися вдосконаленням структури підприємства ліквідація виробничо-структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» з 17 вересня 2018 року та створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання» з 01 жовтня 2018 року, оскільки, як зазначив суд, відбулося лише перейменування відповідного структурного підрозділу без зміни його основних функцій та призначення, а скорочення штату та зміна структури підприємства відбулися після звільнення позивача, тобто фактично не здійснювалися на момент повідомлення його про зміну істотних умов праці та на момент винесення оскаржуваного наказу.

Із наведеними висновками апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, зважаючи на таке.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, підставою для видання наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу» (а. с. 41, 145 т. 1) було повідомлення про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року № 609 зі згодою на зміну істотних умов праці від 29 вересня 2020 року (а. с. 40 т. 1).

У свою чергу зазначене повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року № 609 (а саме: встановлення іншого посадового (місячного) окладу у межах, визначених Положенням про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», - 5 405,00 грн; встановлення режиму неповного робочого тижня з неробочим днем у понеділок; режим неповного робочого часу, що здійснюватиметься у режимі неповного робочого дня протягом чотирьох годин з 8:00 год. до 12:00 год. з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу) обумовлено такими документами:

- по-перше, рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол засідання правління № Ц-64/72 Ком.т.), яким ліквідовано виробничі структурні підрозділи «Головний матеріально-технічний склад» і «Служба матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» загальною чисельністю 155 штатних одиниць та створено функціональний структурний підрозділ «Служба закупівель і постачання» регіональної філії «Львівська залізниця» чисельністю 148 штатних одиниць, з них 73 одиниці виробничого штату.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України скорочення чисельності або штату працівників відноситься до змін в організації виробництва і праці.

Апеляційний суд не звернув належну увагу, що згідно з цим рішенням та змінами до штатного розпису апарату управління регіональної філії «Львівська залізниця» відбулося не лише скорочення штату, а і зміна в структурі шляхом об`єднання деяких відділів. Наприклад, існуючі в Службі матеріально-технічного забезпечення два відділи: відділ матеріалів та відділ продуктів харчування, були вилучені із штатного розпису, натомість введений до штатного розпису один відділ матеріалів та продуктів харчування, що свідчить про вдосконалення структури товариства.

Водночас така зміна в організаційній структурі відповідача відбулася до прийняття судом рішення у справі № 466/6109/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки лише постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 січня 2021 року, скасовано рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2019 року про відмову в задоволенні позову та частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано наказ про його звільнення з посади начальника служби матеріально-технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця», поновлено ОСОБА_1 на цій посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 ГК України).

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17);

- по-друге, наказом регіональної філії «Львівська залізниця» від 28 вересня 2018 року № 495/од «Про створення функціонального структурного підрозділу «Служба закупівель і постачання», прийнятим на виконання рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17 вересня 2018 року (протокол засідання правління № Ц-64/72 Ком.т.), та наказом регіональної філії «Львівська залізниця» від 24 квітня 2020 року № 188/од «Про запровадження неповного робочого тижня», яким запроваджено для працівників (не лише для ОСОБА_1 ) з п`ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями з 01 липня 2020 року (до скасування) режим неповного (чотириденного) робочого тижня з неробочими днями по понеділках та встановлено до 01 травня 2020 року попередити причетних працівників регіональної філії про суттєві зміни істотних умов праці, оплату праці проводити за фактично відпрацьований час.

У цьому наказі від 24 квітня 2020 року вказано, що «станом на сьогодні в галузі залізничного транспорту та зокрема в регіональній філії «Львівська залізниця» склалося скрутне становище внаслідок встановлення на всій території України з 12 березня карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Це зумовило недоотримання доходів через зупинення пасажирських залізничних перевезень та транзитних вантажних перевезень у зв`язку із закриттям кордонів із сусідніми країнами. З метою збереження кваліфікованих кадрів, подальшого балансування доходної та витратної частин, підтримання ліквідності недопущення погіршення фінансово-економічних показників необхідно забезпечити оптимальне використання робочого часу відповідно до обсягів виконуваних робіт та встановлення контролю за витратами на оплату праці», тобто відповідач навів обґрунтування, чому ним прийнято таке рішення про суттєву зміну істотних умов праці працівників із п`ятиденним робочим тижнем.

Отже, зміна істотних умов праці у вигляді запровадження неповного (чотириденного) робочого тижня з неробочими днями по понеділках, із оплатою праці за фактично відпрацьований час, відбулась після поновлення позивача на роботі з 16 липня 2018 року за рішенням суду від 17 жовтня 2019 року, на підставі змін в організаційній структурі відповідача, які мали місце до його поновлення на роботі, що спростовує помилковий висновок апеляційного суду про те, що скорочення штату та зміна структури підприємства фактично не здійснювалося на момент повідомлення позивача про зміну істотних умов праці у вересні 2020 року та на момент винесення оскаржуваного наказу у грудні 2020 року, оскільки зміні істотних умов праці ОСОБА_1 передували зміни в організації виробництва та праці його роботодавця.

У свою чергу проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 761/8658/16-ц (провадження № 61-34286св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 176/3792/14-ц (провадження № 61-24426св18), від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17 (провадження № 61-892св20)).

ОСОБА_1 добровільно погодився на запропоновану йому зміну умов праці шляхом написання тексту «даю згоду» та проставлення свого підпису і дати на повідомленні про зміну істотних умов праці від 22 вересня 2020 року. Твердження апеляційного суду про те, що така згода була продиктована несприятливими для нього обставинами, які були штучно створені відповідачем після його поновлення на роботі за рішенням суду, зводяться до припущень та нічим не підтверджені.

Право роботодавця на звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України не може бути визнано як несприятлива для працівника обставина, яка диктує для працівника згоду на продовження роботи у змінених мовах праці, оскільки працівник не обмежений у праві оскаржити своє звільнення.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що в оскаржуваному наказі ОСОБА_1 зазначив про свою незгоду з ним, проте це не впливає на те, що у повідомленні про зміну істотних умов праці, за результатами погодження якого і було прийнято оскаржуваний наказ про запровадження неповного робочого тижня, така згода позивача міститься.

Отже, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про незаконність та необхідність скасування наказу АТ «Укрзалізниця» від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу», у свою чергу суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми частини третьої статті 32 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Оскільки вимога про зобов`язання АТ «Укрзалізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання наказу від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу», є похідною та взаємозалежною від першої вимоги про визнання незаконним та скасування цього наказу, вона також не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з АТ «Укрзалізниця» різниці в заробітку за час виконання позивачем нижчеоплачуваної роботи у розмірі 85 632,28 грн, то колегія суддів Верховного Суду також погоджується із позицією суду першої інстанції про безпідставність цієї вимоги.

У контексті вирішення цієї справи така вимога є похідною від вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 03 грудня 2020 року № 2498/ос «З особового складу», зобов`язання АТ «Укрзалізниця» відновити умови праці ОСОБА_1 , які існували до видання цього наказу, оскільки її вирішення безпосередньо залежить від вирішення питання відновлення умов праці позивача щодо тривалості робочого тижня, іншого посадового (місячного) окладу та оплати праці за фактично відпрацьований час, які існували до видання оскаржуваного наказу.

У свою чергу апеляційний суд дійшов неправильного висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь із відповідача різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи у сумі 85 632,28 грн, проте суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми частин першої, другої статті 235 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Так, відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає із наведених вище підстав.

Отже, доводи касаційної скарги в частині неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 344/5712/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 345/502/21 підтвердились. Водночас посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 32 та частини другої статті 235 КЗпП України не приймаються, оскільки існує стала судова практика Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, наприклад, постанова від 02 вересня 2020 року у справі № 752/19847/16-ц (провадження № 61-15054св19), від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18 (провадження № 61-1681св20), від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), і висновки суду першої інстанції їм не суперечать.

У свою чергу суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, проте суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду, судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, залишаються за ним та не підлягають відшкодуванню.

Водночас із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця» підлягає стягненню сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 448,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2022 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2021 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 5 448,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта