03.02.2023

№ 466/4194/19

Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 466/4194/19

провадження № 61-18950св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», яка підписана представником Лаврівим Віталієм Павловичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року у складі судді Кавацюка В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК»), третя особа ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою.

Позов мотивований тим, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк»), правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», укладений кредитний договір № KF47164, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 000,00 доларів США строком на 20 років.

Відповідно до пункту 2 іпотечного договору предметом іпотеки визначено нерухоме майно, разом з усіма його приналежностями, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати та кухні. Житлова площа квартири - 26,6 кв. м, загальна площа квартири - 53,6 кв. м; нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані цифрою 28 (літера «А-4»).

01 липня 2008 року між кредитором ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір до кредитного договору № KF47164, згідно пункту 1.1 якого статтю 1 цього договору викладено в новій редакції, а саме, «Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США строком на 20 років».

Зазначену суму грошових коштів ОСОБА_1 отримала у кредитора та після укладення кредитного договору добросовісно виконувала його умови. Однак, у зв`язку із складною економічно ситуацією у світі та в Україні (економічна криза, різке зростання курсу долара по відношенню до гривні, інші поважні причини), з часом у неї виникли труднощі з поверненням боргу та погашенням заборгованості.

04 грудня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова винесено рішення (заочне) у справі № 461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕсБанк», згідно якого з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно 52 300,47 дол. США, що в еквіваленті становить 619 754,13 грн та 3 654,00 грн судового збору.

На підставі цього судового рішення Галицьким районним судом м. Львова 29 липня 2015 року виданий виконавчий лист, на підставі якого Галицьким відділом державної виконавчої служби у м. Львові відкрито виконавче провадження.

ОСОБА_1 повністю виконала рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі № 461/12624/14-ц та 21 червня 2016 року внесла у касу стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» 619 754, 13 грн на погашення заборгованості за кредитним договором, 29 червня 2016 року внесла 3 654,00 грн судового збору, що підтверджується відповідними квитанціями. Отже, 21 червня 2016 року стягувач прийняв від боржника 619 754,13 грн як погашення заборгованості за кредитним договором № KF47164, а також прийняв 3 654,00 грн витрат по оплаті судового збору, вказані грошові суми були зараховані на банківський рахунок стягувача.

14 липня 2016 року старшим державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц про стягнення 623 408,13 грн, виданого на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/12624/14-ц від 04 грудня 2014 року.

Як зазначено у постанові, державним виконавцем встановлено, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені у повному обсязі, що підтверджується квитанціями про сплату основного боргу № 740012 від 21 червня 2016 року, № 3983028 від 29 червня 2016 року та розпорядженням Галицького ВДВС ЛМУЮ про перерахування виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Цією ж постановою державного виконавця припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання судового рішення.

Таким чином, рішення Галицького районного суду м. Львова 04 грудня 2014 року у справі № 461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором виконано ОСОБА_1 у повному обсязі.

Однак, відповідач АТ «ТАСКОМБАНК», який є правонаступником ВАТ «Електрон Банк», незаконно відмовляється зняти іпотеку з нерухомого майна позивача, а існування в Державному реєстрі записів про іпотеку та заборону відчуження, накладені на нерухоме майно ОСОБА_1 , перешкоджають вільному розпорядженню її нерухомим майном.

Позивач просив:

визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В. І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року;

скасувати записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним іпотечним договором.

У лютому 2020 року відповідач АТ «ТАСКОМБАНК» подало до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зустрічну позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором № KF47164 від 15 лютого 2008 року у вигляді трьох процентів річних за період за 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року у розмірі 3 843,40 доларів США.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», укладений кредитний договір № KF47164, відповідно до якого, з урахуванням змін та доповнень, банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США строком на 20 років зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору № KF47164 від 15 лютого 2008 року банк звернувся з позовом про стягнення коштів.

04 грудня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі № 461/12624/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого АТ «ТАСКОМБАНК», про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 52 300,47 доларів США заборгованості по вищевказаному кредитному договору, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 619 754,13 грн та 3 654,00 грн судового збору.

29 липня 2015 року на виконання вищевказаного судового рішення Галицьким районним судом видано виконавчий лист №461/12624/14-ц, який банком подано до виконання в Галицький відділ ДВС м. Львова.

В процесі проведення виконавчих дій державним виконавцем стягнуто на рахунок ПАТ «ВіЕс Банк» 623 408,13 грн та 14 липня 2016 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц, виданого Галицьким районним судом м. Львова 29 липня 2015 року.

Однак, така постанова державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження порушує права стягувача, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Вищевказаним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі № 461/12624/14-ц визначено суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом в своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

АТ «ТАСКОМБАНК» вважає, рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконано 22 червня 2016 року частково, а тому на залишок заборгованості банк, враховуючи положення статті 625 ЦК України, має право нарахувати три проценти річних до повного їх погашення.

У зв`язку з наявною ситуацією та правовими відносинами між сторонами АТ «ТАСКОМБАНК» подало скаргу на дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, розгляд триває.

Крім цього, з метою забезпечення виконання взятого на себе ОСОБА_1 грошового зобов`язання за кредитним договором № KF47164, 18 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № РО92681, відповідно до якого він є фінансовим поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором № KF47164 від 15 лютого 2008 року.

Станом на 01 лютого 2020 року за кредитним договором № KF47164 від 15 лютого 2008 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року у розмірі 3 843,40 доларів США, яка ні нею, ні поручителем не погашена.

Оскільки не погашена заборгованість за основним зобов`язанням по кредитному договору № KF47164 від 15 лютого 2008 рок, то відсутні підстави для припинення іпотеки та вилучення записів про заборону обтяження.

АТ «ТАСКОМБАНК» просило:

у задоволенні первісного позову відмовити;

стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № KF 47164 від 15 лютого 2008 року у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року у розмірі 3 843,40 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року, первісний позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Р. Р., до АТ «ТАСКОМБАНК», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою задоволено.

Визнано припиненою іпотеку за іпотечним договором, який укладений 18 лютого 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» і ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В. І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року та скасовано записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним іпотечним договором.

Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 768,40 грн сплаченого судового збору.

У задоволенні зустрічного позову АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № KF 47164 від 18 лютого 2008 року у вигляд трьох процентів річних відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечені іпотекою зобов`язання за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_1 виконано в повному обсязі, а тому зобов`язання за іпотечним договором, яке є похідним від кредитного договору, припинилося. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки припинилось зобов`язання ОСОБА_1 як за кредитним договором, так і за договором іпотеки, то будь-які вимоги відповідача про стягнення з іпотекодавця грошових коштів за неналежне виконання умов договору іпотеки задоволенню не підлягають. Оскільки, 03 липня 2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і тим самим використало своє право на дострокове стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та змінило на власний розсуд строк виконання зобов`язання за договором, тому саме з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі, і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилося. Суд першої інстанції зробив висновок, що відсутні підстави для покладення на відповідачів обов`язку сплатити на користь позивача заборгованість за кредитним договором на підставі статті 625 ЦК України відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для припинення іпотеки. У постанові апеляційного суду зазначено, що позовні вимоги про скасування записів про іпотеку та заборону відчуження щодо предмета іпотеки є похідними від позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки, яка задоволена судом, а тому вони також підлягали до задоволення. Оскільки судом встановлено відсутність обов`язку щодо повернення основного зобов`язання (за кредитним договором) та/або факту прострочення виконання грошових зобов`язань за таким договором, у зв`язку з виконанням відповідачами рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року, про що свідчить постанова старшого державного виконавця від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням, яка не скасована, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості у вигляді трьох процентів річних з період з 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року в розмірі 3 843,40 доларів США, які нараховані вже після виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» подало касаційну скаргу за підписом представника Лавріва В. П. , у якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року скасувати, у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, що стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Судами першої та апеляційної Інстанцій не застосовані правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 921/247/17-г/16 та від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц, що зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється, що свідчить про відсутність підстав для припинення договору іпотеки. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, що згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, що відповідно до норм статті 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність, та визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності, натомість суди вирішили спір з позовними вимогами припинення іпотеки за іпотечним договором. У цій справі припинено іпотеку у спосіб, не передбачений законом та за наявності непогашеного основного зобов`язання. Постанова Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц, виданого Галицьким районним судом м. Львова від 29 липня 2015 року, порушує права стягувача АТ «ТАСКОМБАНК», оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та є помилковою і не вказує на повне виконання рішення суду. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справ № 461/12624/14-ц визначено суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. АТ «ТАСКОМБАНК» подало скаргу на дії державного виконавця та просило скасувати постанову. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року відмовлено в у задоволенні скарги. Однак постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року задоволено апеляційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» та залишено скаргу на дії виконавця без розгляду з підстав пропуску банком строку на подання скарги. За таких обставин АТ «ТАСКОМБАНК має право на задоволення своїх вимог в позасудовий спосіб, оскільки основне зобов`язання не виконано і залишається борг по тілу кредиту в розмірі 35 441,78 доларів США. Факт невиконання в повному обсязі кредитного договору є підставою для відмови в припиненні іпотеки та, як наслідок, відмови в задоволенні первісного позову про припинення іпотеки. Суди не прийняли до уваги порушення норм матеріального права, а саме, статей 533 629 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку». Станом на 01 лютого 2020 року за кредитним договором № КР 47164 від 15 лютого 2008 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року до 01 лютого 2020 року в розмірі 3 843,40 доларів США, яка ні нею, ні поручителем не погашена, а тому АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося з позовом до суду про стягнення цього боргу. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу № 466/4194/19 надали помилкового преюдиційного значення постанові Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі № 461/4295/16-ц, в якій зазначено про виконання зобов`язання по кредитному договору № КР 47164 від 15 лютого 2008 року згідно постанови Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц, виданого Галицьким районним судом м. Львова від 29 липня 2015 року, однак цією постановою апеляційного суду відмовлено в стягненні «курсової різниці», тобто коштів, які залишились після погашення боргу в гривневому еквіваленті та перерахунку у валюту зобов`язання. Згідно частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Водночас поза увагою суду першої та апеляційної інстанції залишилась постанова Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 461/8946/19, в якій суд встановив порушення норм матеріального права зі сторони органу державної виконавчої служби в частині виконання рішення суду в гривневому еквіваленті на момент ухвалення такого рішення, хоча відмовив у задоволенні скарги у зв`язку із пропуском строку давності звернення до суду. Позовна вимога ОСОБА_1 не відповідає усталеній практиці Верховного Суду та є неефективною для захисту порушених прав. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту первісного позивача є звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача за умови відсутності заборгованості по кредитному договору, однак, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на наведене, у зв`язку із чим такі рішення є помилковими та підлягають скасуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/4194/19, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання АТ «ТАСКОМБАНК» про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року відмовлено.

У січні 2022 року справа № 466/4194/19 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 921/247/17-г/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», укладений кредитний договір № KF47164, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 000,00 доларів США строком на 20 років.

18 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № KF47164 між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В. І., предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані цифрою 28 (літера «А-4»).

01 липня 2008 року між кредитором ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір до кредитного договору № KF47164, згідно якого пункт 1.1. статті 1 цього договору викладено в новій редакції, а саме «Банк зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 доларів США строком на 20 років.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі № 461/12624/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 52 300,47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754,13 грн та 3 654,00 грн судового збору, а всього 623 408,13 грн.

На виконання цього рішення 29 липня 2015 року Галицьким районним судом м. Львова виданий виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні в Галицькому відділі державної виконавчої служби у м. Львові.

З постанови вбачається, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені у повному обсязі, що підтверджується квитанціями про сплату основного боргу № 740012 від 21 червня 2016 року, № 3983028 від 29 червня 2016 року та розпорядженням Галицького ВДВС ЛМУЮ про перерахування виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року постановленою у справі № 461/8946/19 у задоволенні скарги представника АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Ільчишин Л. В., заінтересовані особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування постанови та зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Предметом оскарження була постанова старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л. В. від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено частково, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року скасовано, скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Ільчишин Л. В., заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування постанови та зобов`язання до вчинення дій, залишено без розгляду.

Позиція Верховного Суду

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» цієї глави «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина 1 статті 546 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частина перша стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) зроблено висновок, що «з урахуванням того, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543, відомості про скасування постанови державного виконавця від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543 в матеріалах справи відсутні, наявні підстави вважати зобов`язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов`язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Зазначене узгоджується із висновком, що міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження № 14-88цс19)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) зроблено висновок, що «у справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 виконав зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги».

У справі, яка переглядається, суди встановили що ОСОБА_1 виконала зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однією з підстав припинення іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку» є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-2882св19) зазначено, що «у пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

ОСОБА_1 просила визнати припиненою іпотеку за договром іпотеки, скасувати записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки у зв`язку з виконанням у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

З урахуванням того, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою державного виконавця від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження, відомості про скасування постанови державного виконавця від 14 липня 2016 про закінчення виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, наявні підстави вважати зобов`язання за кредитним договором виконаним.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції зробили вірний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов`язання ОСОБА_1 як за договором кредиту, так і за договором іпотеки.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, яка переглядається, суди встановив, що ОСОБА_1 виконала зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки, у зв`язку з чим вимога про скасування записів про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки відповідає способу захисту порушеного права позивача.Отже, доводи касаційної скарги щодо неналежного способу захисту є безпідставними.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не в повному обсязі виконала зобов`язання спростовуються змістом постанови старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л. В. від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц про стягнення 623 408,13 грн, виданого на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/12624/14-ц від 04 грудня 2014 року, яка не скасована.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Враховуючи, що судами встановлено відсутність обов`язку щодо виконання основного зобов`язання за кредитним договором та/або факту прострочення виконання грошових зобов`язань за таким договором, суди першої та апеляційної інстанції зробили вірний висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Інші доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21), від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-2882св19), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення- без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», яка підписана представником Лаврівим Віталієм Павловичем залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук