Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 466/6682/14-ц
провадження № 61-1957св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідачі: Брюховицька селищна рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - відділ Держземагентства у м. Львові,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
від 20 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця», Залізниця) звернулося до суду із позовом до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів.
Позовну заяву мотивовано тим, що у жовтні 2013 року під час проведення обстеження земель Залізниці комісією встановлено:
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 10 + 980м - км 11+ 020 м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45 м, на відстані в т.1-28м, в т. 2-29м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 , на підставі державного акту;
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км +020-км 11+054,5 м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45 м, на відстані 29 м від головної осі знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 на підставі державного акту;
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 11 +054,5 м -км 11 + 089,5 м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45 м, на відстані 29 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі державного акту.
Вказує, що спірні земельні ділянки були передані зазначеним особам за рішенням Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2005 року №589
«Про внесення змін в рішення Брюховицької селищної ради від 07 червня 2005 року № 488» для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.
Приймаючи пункт 2 оскаржуваного рішення від 29 грудня 2005 року
№589 Брюховицька селищна рада порушила порядок передачі спірних земельних ділянок, зокрема без попереднього вилучення таких у Залізниці передала у приватну власність фізичних осіб.
В результаті прийняття оскаржуваного пункту рішення порушено право Залізниці на землекористування у розмірах, визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах міста Львова від км 4 + 850м до км11 + 106м, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, за яку залізниця здійснює сплату земельного податку.
З урахуванням зазначених обставин позивач просив:
визнати недійсним та скасувати пункт 2 рішення Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2005 року № 589 «Про внесення змін в рішення Брюховицької селищної ради № 488 від 07 червня 2005 року»;
визнати недійсними державні акти на землю, видані на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2005 року № 589 «Про внесення змін в рішення Брюховицької селищної ради від 07 червня 2005 року№ 488».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді
Луців-Шумської Н. Л. від 31 серпня 2017 року у задоволенні позову
ПАТ «Українська залізниця» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано документів, які б свідчили про наявність рішення щодо передачі йому в користування земель відповідно до Плану смуги відведення Рудно-Підбірці 1962 року. Вказаний План смуги не містить відомостей про його затвердження органом місцевого самоврядування і не є підставою для використання землі згідно ЗК України. У той же час, у технічній документації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні відомості, що вказані земельні ділянки включають частину смуги відведення Залізниці. Позбавлення права на майно у даному випадку буде розцінюватися як порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 серпня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2005 року № 589 «Про внесення змін в рішення Брюховицької селищної ради від 07 червня 2005 року № 488».
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 10 липня 2006 року серії ЯГ № 512679, виданий на ім`я
ОСОБА_1 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 липня 2006 року серії ЯГ № 520654, виданий на ім`я
ОСОБА_4 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 червня 2006 року серії ЯГ № 520655, виданий на ім`я
ОСОБА_4 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору у цій справі не звернув увагу на те, що Брюховицькою селищною радою були передані у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 землі за рахунок земель, які знаходилися у правомірному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», без попереднього їх вилучення та зміни цільового призначення у встановленому законом порядку, чим порушено права позивача як землекористувача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належним чином оформлених документів, які б посвідчували право користування спірними ділянками, а докази, на які посилався суд апеляційної інстанції, не є правовстановлюючими документами на земельні ділянки. Отже позивач не довів порушення прав оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування. Крім того, позивач звернувся поза межами позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2019 року від АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
01 березня 2019 року справу передано судді-доповідачу, а ухвалою суду
від 07 жовтня 2020 року її призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 грудня 2005 року пунктом 2 рішення сесії Брюховицької селищної ради Львівської області № 589 «Про внесення змін в рішення Брюховицької селищної ради № 488 від 07 червня 2005 року» затверджено технічну документацію для видачі державного акта на право власності на землю і безоплатно передано: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спільну часткову власність земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку 0,1396 га для ведення особистого селянського господарства по
АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0, 1396 га для ведення особистого селянського господарства по
АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення Брюховицької селищної ради ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку
площею 0,1396 га від 10 липня 2006 року серії ЯГ №512679 для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, на підставі вказаного рішення Брюховицької селищної ради на
ім`я ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га від 04 липня 2006 року серії ЯГ №520654 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Також на підставі вказаного рішення Брюховицької селищної ради на
ім`я ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1396 га від 29 червня 2006 року серії ЯГ №520655 для ведення особистого селянського господарства.
Із повідомлення від 02 жовтня 2013 року №351 ПП «Центр ринкових досліджень» встановлено, що на частині смуги відведення виявлено перетин (накладання) земельних ділянок за кадастровими номерами 4610166300:12:001:0003 (загальна площа 0,1396 га, з яких 0,0592 га перетинається), 4610166300:12:001:0004 (загальна площа 0,1396 га, з яких 0,0544 га перетинається), 4610166300:12:001:0002 (загальна площа 0,1500 га, з яких 0,0524 га перетинається).
У жовтні 2013 року під час проведення обстеження земель Залізниці комісією у складі: інженера сектора з управління майновими та земельними ресурсами відокремленого підрозділу Залізниці «Львівська дирекція залізничних перевезень», інженера-землевпорядника відокремленого підрозділу Залізниці «Кам`янка-Бузька дистанція колії», за участі землевпорядника Брюховецької селищної ради встановлено:
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 10 + 980м -
км 11+ 020м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45м, на відстані в т. 1-28м, в т. 2-29м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 ;
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км + 020-км 11+054,5м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45м, на відстані 29м від головної осі знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 ;
на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 11 +054,5 м -км 11 + 089,5м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45м, на відстані 29 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Залізничного районного суду від 02 червня 2015 року за наслідком розгляду клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності встановлено, що останній, будучи службовою особою відокремленого підрозділу Залізниці, через несумлінне ставлення до своїх службових обов`язків при встановленні та узгодженні зовнішніх меж землекористування залізниці, не виїхав на місце смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці, не перевірив розташування земельної ділянки, її площі та меж на відповідність встановленим нормативним вимогам, не довірив перевірку розташування земельних ділянок, їх меж, площ відповідним службам госпрозрахункової служби колії Львівської залізниці, які були в його підпорядкуванні, підписав акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка розташована у смузі відведення залізничної колії та знаходилась у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця».
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».
До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 ЗК України.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18).
Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.
Вказане Положення діяло до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».
Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року, чинним на час набуття у 1956 році Залізницею права на земельні ділянки, передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.
Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.
Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року(в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСРвід 18 грудня 1990 року» (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.
Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.
Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.
За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.
Тому не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що Залізниця не надала будь-яких доказів на підтвердження її права користування чи розпорядження земельною ділянкою. Факт користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна підтверджується письмовими доказами.
Частиною п`ятою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній станом на 29 грудня 2005 року) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту г) частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, тому селищна рада не мала законних підстав щодо розпорядження землями такої категорії.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Брюховецькою селищною радою були передані земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок земель, які знаходилися у правомірному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», без попереднього їх вилучення та зміни цільового призначення у встановленому законом порядку, чим порушено права позивача як землекористувача.
При цьому суд з урахуванням критеріїв правомірності втручання в право особи на мирне володіння майном надав належну правову оцінку доводам відповідачів щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є безпідставними з огляду на те, що надання земельної ділянки відповідачам було зумовлене злочинними діями посадових осіб Залізниці.
Під час розгляду справи відповідачі подали заяву про застосування позовної давності до заявлених Залізницею позовних вимог.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Звертаючись у вересні 2014 року до суду з цим позовом, ДТГО «Львівська залізниця» зазначило, що про порушене право йому стало відомо у жовтні 2013 року після проведення обстеження земель Залізниці.
На підставі Закону № 4176-VІ, що набрав чинності 15 січня 2012 року, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Однак відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Оскільки Закон № 4176-VІ набрав чинності 15 січня 2012 року, а позивач звернувся до суду із цим позовом у вересні 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Залізниця не пропустила позовну давність, про застосування якої заявив відповідач.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності спростовуються вищевикладеним.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня
2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович