Постанова
Іменем України
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 466/7128/16-ц
провадження № 61-17893св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.(суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , спадкоємець ОСОБА_2 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська пивна компанія»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
Встановив:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська пивна компанія» (далі - ТОВ «Львівська пивна компанія») про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні з роботи.
Вимоги обґрунтовував положеннями статей 116 117 235 КЗпП України, рішень Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, № 9-рп/2013 та зазначав, що сума яку просить стягнути з відповідача, є боргом із заробітної плати за весь час затримки трудової книжки та невиплати заробітної плати з урахуванням коригування та компенсації виплати в розмірі 158,62 грн, як суми нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, стягнутої на підставі судового наказу Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року.
Крім цього, відповідно до статті 237-1 КЗпП України просив стягнути з ТОВ «Львівська пивна компанія» на його користь моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн, яку обґрунтовував порушенням трудових прав та свобод, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2016 провадження у справі зупинене у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2017 провадження у справі відновлено та залучено до участі у справі як позивача - правонаступника позивача ОСОБА_2 - спадкоємця ОСОБА_1 .
У подальшому, не змінюючи предмету та підставу позову, ОСОБА_1 неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача ТзОВ «Львівська пивна компанія» виплатити середній заробіток з врахуванням індексації та компенсації в сумі 829 042,42гривень, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яка підлягає перерахунку по день фактичного розрахунку у відповідності до статей 116 117 235 КЗпП України та Рішень Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, №9-рп/2013, стягнути з відповідача ТзОВ «Львівська пивна компанія» моральну шкоду в сумі 30000,00 грн.
На обґрунтування вимог зазначав, що в межах виконавчого провадження ВП №48314839, на виконання виконавчого листа від 28 липня 2015 року № 2/466/2016/15 представник ТзОВ «Львівська пивна компанія» Бенс Р. Л. передав ОСОБА_1 трудову книжку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 . Про факт передачі трудової книжки 10 серпня 2015 року складений акт, а 11 серпня 2015 року винесена постанова Шевченківського ВДВС ЛМУЮ ВП № 48314839 про закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням вказаного виконавчого листа.
У акті від 10 серпня 2015 року вказано, що останній запис в трудовій книжці від 23 серпня 2013 року за №14 «звільнено за прогул без поважних причин, згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України 29 липня 2013 року Наказ від 23 серпня 2013 року № 261к Генеральний директор Солтис Н. В.».
ТзОВ «Львівська пивна компанія» порушила вимоги статті 47 КЗпП України та пункт 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, так як трудову книжку ОСОБА_2 отримав представник ОСОБА_1 за рішенням суду, згідно з актом державного виконавця Греділя А. Р. 10 серпня 2015 року за виконавчим провадженням ВП № 48314839 і останній запис зафіксований за №14 від 23 серпня 2013 року, не відповідає фактичній даті отримання, що є порушенням статті 47 КЗпП України. Виправлений запис у вказаній трудовій книжці щодо звільнення ОСОБА_2 10 серпня 2015 року в день видачі трудової книжки представником ТзОВ «Львівська пивна компанія» не був зроблений. У вказаний день видачі трудової книжки, ні в наступні дні, у порушення статті 116 КЗпП України, заробітна плата ОСОБА_2 не була виплачена.
31 травня 2016 року на рахунок ОСОБА_2 в «Артембанку» від ТзОВ «Львівська пивна компанія» були перераховані кошти 158,62 грн відповідно до судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова від 03 лютого 2016 про стягнення з ТзОВ «Львівська пивна компанія» на користь ОСОБА_2 158,62 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати».
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Львівська пивна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням індексації та компенсації за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 829042,42 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України, відповідач в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати, відтак дійшов висновку про стягнення з ТзОВ «Львівська пивна компанія» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 29 липня 2013 року по 31 травня 2016 року в сумі 829042,42 грн, іншого розрахунку представником відповідача, для спростування зазначеної суми, не надано.
Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначив, що у позовній заяві та уточненнях до неї відсутні докази та фактичні дані, на підставі яких можна встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу діями відповідача було завдано моральну шкоду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , спадкоємця ОСОБА_2 до ТОВ «Львівська пивна компанія» про стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, закрито.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що є підставою для застосування пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 641/3769/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ТОВ «Львівська пивна компанія» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини справи
Встановлено, що у період з 10 квітня 2013 року по 29 липня 2013 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Львівська пивна компанія».
З долученого до матеріалів справи наказу від 29 липня 2013 № 261к про припинення трудового договору (контракту) вбачається, що ОСОБА_2 звільнено з посади експедитора відділу логістики - експедиції на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
Повідомлення про звільнення з пропозицією з`явитися для отримання трудової книжки та розрахункових сум надіслано ТзОВ «Львівська пивна компанія» ОСОБА_2 26 серпня 2013 року та як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане ОСОБА_1 31 серпня 2013 року.
Зазначене підтверджується і судовими рішеннями, ухваленими між сторонами у справі.
Так, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 липня 2015 року (справа №466/4882/15) позов ОСОБА_1 до ТОВ «Львівська пивна компанія» про витребування трудової книжки задоволено частково.
Зобов`язано ТОВ «Львівська пивна компанія» видати ОСОБА_1 трудову книжку ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Львівська пивна компанія» задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2015 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Львівська пивна компанія» про зобов`язання видати трудову книжку ОСОБА_2 представнику ОСОБА_1 відмовлено.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду набрало законної сили та залишене без змін касаційним судом.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При розгляді даної справи (№ 466/4882/15) фактично судами встановлено, що станом на червень 2015 року ОСОБА_2 не було видано трудову книжку, з приводу чого в березні 2015 року його представник ОСОБА_1 звертався в офіс ТОВ «Львівська пивна компанія».
У свою чергу, згідно з постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС ЛМУЮ від 11 серпня 2015 року, на підставі акта державного виконавця від 10 серпня 2015 року закінчено виконавче провадження № 48314839 з виконання виконавчого листа № 2/466/2016/15, виданого 28 липня 2015 року Шевченківським районним судом м. Львова про зобов`язання ТОВ «Львівська пивна компанія» видати ОСОБА_1 трудову книжку ОСОБА_2 .
Зокрема, державним виконавцем встановлено факт передачі представником боржника ТОВ «Львівська пивна компанія» Бенсь Р. Л. стягувачу ОСОБА_1 трудову книжку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 .
Крім цього, 31 травня 2016 року закінчено виконавче провадження з виконання судового наказу №462/7857/15, виданого 03 лютого 2016 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ТОВ «Львівська пивна компанія» на користь ОСОБА_2 158,62 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Під час розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 12 листопада 2016 року складено відповідний актовий запис № 945, видано Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підтримуючи позовної вимоги ОСОБА_2 залучений правонаступник позивача ОСОБА_1 , уточнюючи такі свої доводи, просив стягнути на підставі статей 116 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку, тобто до 31 травня 2016 за виключенням 158,62 грн, які виплачені за рішенням суду.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України ).
Великою Палатою Верховного Суду зробленому висновок у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 910/4518/16) де зазначено, що за змістом приписів статей 94 116 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII «Оплата праці» є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте, таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У свою чергу, статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Таким чином, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, однак не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України.
Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництво.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі №752/17889/14-ц (провадження №61-7265св18) та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 серпня 2018 року у справі №825/3610/15-а (провадження №К/9901/23206/18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
Враховуючи те, що за життя ОСОБА_2 не було присуджено судом відшкодування моральної шкоди, відповідно до спадкодавця не перейшло таке право, що відповідає вимогам частини третьої статті 1230 ЦК України.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд правильно вважав, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що є підставою для застосування пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-511цс16, постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року в справі № 641/3769/17, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постановах на які посилається заявник є різними.
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
М. М. Русинчук