Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 466/7329/16-ц
провадження № 61-4043св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Грушицького А. І
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Геодезично-будівельний стандарт», Львівського комунального підприємства «Центр земельного кадастру та землеустрою», Львівського комунального підприємства «Інститут просторового розвитку», третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Центр земельного кадастру та землеустрою», третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Львові, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Копняк С. М., Бойко С. М., Кіткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Власником сусіднього будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . У їхньому спільному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,11 га (сад). ОСОБА_2 без її згоди як землекористувача подав до Львівської міської ради заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність частини зазначеної вище земельної ділянки, зокрема площею 0,06 га. Львівська міська рада, в свою чергу, належним чином не перевірила документи та 17 березня 2016 року надала йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що такими діями ОСОБА_2 та Львівської міської ради порушуються її права як землекористувача, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: усунути їй перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 17 березня 2016 року № 335 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки (сад) шляхом звільнення її від межових знаків, що закріплюють встановлені без згоди ОСОБА_1 межі земельної ділянки площею 0,06 га для ведення садівництва згідно плану земельної ділянки масштабу 1:500, виготовленого Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру і землеустрою», та акта обстеження і показу меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 09 червня 2016 року, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Геодезично-будівельний стандарт» (далі - ТОВ «Геодезично-будівельний стандарт»); зобов`язати ОСОБА_2 , Львівську міську раду та ТОВ «Геодезично-будівельний стандарт» утриматися від вчинення будь-яких дій, що призводять до порушення її прав землекористувача, зокрема, зміни без її згоди порядку користування та розмірів земельної ділянки.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_1 , Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Центр земельного кадастру та землеустрою» (далі - ЛКП «Центр земельного кадастру та землеустрою»), в якому просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування земельною ділянкою площею 0,06 га по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою та звільнити земельну ділянку від завезених нею будівельних матеріалів; зобов`язати відповідачів вносити записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - утриматися від вчинення будь-яких дій, що призводять до порушення його прав як землекористувача, зокрема зміни без його згоди порядку користування та розмірів даної земельної ділянки.
Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що йому та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,11 га, порядок користування якою був встановлений ними за взаємною згодою. Тому він вважає, що між ними були встановлені межі землекористування і він почав процедуру оформлення права власності на частину земельної ділянки, якою користується.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування земельною ділянкою (сад) по АДРЕСА_1 . Визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 17 березня 2016 року № 335 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ». Зобов`язано ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки (сад) по АДРЕСА_1 шляхом звільнення її від межових знаків, що встановлені без згоди ОСОБА_1 , межі земельної ділянки площею 0, 0600 га для ведення садівництва згідно плану земельної ділянки, виготовленої Львівським КП «Центр земельного кадастру та землеустрою» та акта обстеження і показу меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 19 червня 2016 року, виготовленого ТОВ «Геодезично-будівельний стандарт».
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення районного суду мотивоване тим, що при виділенні ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було порушено процедуру вилучення цієї частини і виділення відбулось без згоди ОСОБА_1 , хоча вона є землекористувачем на рівні із ОСОБА_2 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не зверталася до Львівської міської ради із заявою про отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, тому у неї відсутнє зареєстроване речове право на неї. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права позивача оскарженою ухвалою органу місцевого самоврядування не порушені.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні її позову та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Заявник посилалася на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржені, тому Верховним Судом не переглядаються.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 15 червня 1959 року № 623 в користуванні власника житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_3 (прабабуся позивача) було залишено земельну ділянку загальною площею 3152,50 кв. м, з них 1605,00 кв. м закріплено за будинковолодінням АДРЕСА_2 ; залишено у користуванні до їх фактичного вилучення 1547,50 кв. м.
У матеріалах справи відсутні відомості, що земельна ділянка площею 1547,50 кв. м з користування власників будинку вилучалась.
На підставі договору дарування від 29 квітня 1964 року право власності на житловий будинок перейшло в рівних частках до дітей ОСОБА_3 : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . В подальшому ОСОБА_6 від своєї частки відмовилась на користь інших співвласників.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів міста Львова від 08 липня 1986 року № 308 затверджено частини, які належать співвласникам будинку АДРЕСА_2 : ОСОБА_4 - 11/20 ідеальних частин; ОСОБА_5 - 9/20 ідеальних частин.
ОСОБА_2 у 1993 році успадкував право власності на 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до даних Відділу Держгеокадастру у м. Львові станом на 1998 рік в користуванні ОСОБА_4 обліковувалась земельна ділянка площею 0,172 га.
У 2003 році проведено поділ будинку між його співвласниками, відповідно до якого ОСОБА_4 виділено 56,1 кв. м, а ОСОБА_2 - 42,1 кв. м. з присвоєнням нової поштової адреси: АДРЕСА_1 .
19 вересня 2003 року ОСОБА_4 подарувала належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , про що між ними укладено відповідний договір.
Протягом 2007-2008 років власники житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 приватизували земельні ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлових будинків за кожним.
Конфігурація і межі земельної ділянки загальною площею 3152,50 кв. м на АДРЕСА_2 ) відображено в генеральному плані земельної ділянки, виготовленому Міжміським бюро технічної інвентаризації 29 березня 1959 року. При цьому вилученню підлягали землі що були зайняті городом площею 1547,50 кв. м. Однак, під час передачі у власність у 2007 році земельних ділянок для обслуговування будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані землі, у т.ч. і статус яких значився для тимчасового користування.
У 2015 році ОСОБА_2 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 (ідентифікована як земельна ділянка площею 0,06га) для передачі йому у власність для ведення садівництва.
17 березня 2016 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 335, якою надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 .
Земельна ділянка орієнтовною площею 1100 кв. м, яка в плані земельної ділянки на АДРЕСА_2 позначена як сад (що залишилася після приватизації сторонами) і надалі перебувала у спільному користуванні власників вказаних вище будинків на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 15 червня 1959 року № 623.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить впорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 35 ЗК України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок.
За правилами пунктів «б» та «в» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Перелік правових підстав припинення права користування визначено статтею 141 ЗК України.
У статтях 317 319 ЦК України закріплено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
На підставі статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у йото користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України до клопотання особи, яка зацікавлена в одержанні із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у власність, додається погодження землекористувача, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває в користуванні інших осіб.
Земельна ділянка площею 1100 кв. м перебувала у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому домовленості про її поділ в натурі між співвласниками не було, ця земельна ділянка або її частина у ОСОБА_1 не вилучалася.
Однак Львівська міська рада, не дотримавшись встановленої ЗК України процедури, ухвалою від 17 березня 2016 року надала ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення частини зазначеної вище земельної ділянки.
На виконання оспорюваної ухвали Львівської міської ради, ТОВ «Геодезично-будівельний стандарт» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для ведення садівництва у власність ОСОБА_2 . При цьому конфігурація земельної ділянки визначена ОСОБА_2 одноособово та вказана виконавцю робіт із землеустрою - ЛКП «Центр земельного кадастру та землеустрою».
Під час виконання землевпорядних робіт показано межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплено межі земельної ділянки на місцевості межовими знаками, про що складено Акт обстеження та показу меж земельної ділянки. В акті зазначено, що межі земельної ділянки показані землекористувачам (землевласникам) в натурі, яким оголошено про заборону переміщення їх.
Узгоджувальною комісією для вирішення земельних спорів Львівської міської ради погоджено межу між земельними ділянками на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 відповідно до ухвали міської ради від 17 березня 2016 року та акта обстеження та показу меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 від 09 червня 2016 року, виготовленого ТОВ «Будівельно-геодезичний стандарт».
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що дії відповідачів порушують її права як землекористувача ділянки площею 1100 кв. м.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і впорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Ураховуючи те, що Львівська міська рада надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 із земель, які перебувають у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , без їх вилучення у останньої, а також за відсутності її згоди на виділення йому частини цієї земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Наведеного апеляційний суд не врахував та помилково виходив із того, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 не зверталася до Львівської міської ради за отриманням дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, тому у неї відсутнє зареєстроване речове право на цю ділянку.
Таке твердження є помилковим, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, які належним чином оцінені судом першої інстанції, спірна земельна ділянка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтак, у позивача є речове право (право користування) цією ділянкою. Отже, розпочата ОСОБА_2 процедура приватизації частини цієї земельної ділянки порушує права ОСОБА_1 .
Апеляційний суд помилково взяв за основу свого рішення судову практику Верховного Суду, викладену у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 25 вересня 2019 року у справі № 145/693/16-ц, оскільки встановлені у цих справах фактичні обставини значною мірою вплинули на зроблені Верховним Судом правові висновки. Разом з тим обставини цієї справи суттєво відрізняються від тих, що були встановлені у наведених вище справах.
Так, у наведених справах судами було встановлено, що ні позивач, ні відповідач не мають права користування спірними земельними ділянками та звернулися до органу місцевого самоврядування із заявами про отримання її у власність. При цьому Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 наголосив, що земельна ділянка не перебувала у будь-чиєму користуванні чи власності, отже, була вільною. У постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 145/693/16-ц Верховний Суд також вказав, що орган місцевого самоврядування не приймав рішення про передання позивачеві у власність чи користування спірної земельної ділянки. Ураховуючи викладене, Верховний Суд в обох випадках дійшов висновку, що права позивача не порушені.
Натомість, як вже зазначалося, у справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що спірна земельна ділянка знаходиться в спільному користуванні позивача та відповідача, відтак, у позивача існує речове право на цю земельну ділянку, що свідчить про порушення її права оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування.
Слід відзначити і те, що постанова апеляційного суду суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 127/21638/17 (провадження № 61-3253св19).
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та залишення рішення суду першої інстанції в цій частині в силі.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду наголошує, що судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржені, тому Верховним Судом не переглядаються.
Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати. Залишити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 травня 2018 рокув цій частині в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О.С. Ткачук