Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 467/170/21
провадження № 61-11466св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Арбузинського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дерій Мирослава Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Дерій Мирослави Анатоліївни,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
ОСОБА_1 25 лютого 2021 року подав до суду скаргу, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) - (далі - Арбузинський ВДВС) Дерій М. А. щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 09 лютого 2021 року та скасувати постанову.
Свою скаргу обґрунтував тим, що на виконанні Арбузинського ВДВС перебуває виконавчий лист, за яким з нього на утримання дочки ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Державний виконавець внаслідок неправильного тлумачення норм права та судового рішення за цей період нарахував заборгованість по сплаті аліментів в сумі 29 033,50 грн, яка утворилася у період з 20 лютого 2018 року до 01 лютого 2021 року, що призвело до неправомірного винесення ним оскаржуваної постанови.
ОСОБА_1 зазначає, що у нього відсутня заборгованість за аліментами, оскільки у вказаний період він, будучи головою та членом Фермерського господарства «Остапенко В. П.» (далі - ФГ «Остапенко В. П.») хоча і не працював, але сплачував аліменти у сумі 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, як то передбачають вимоги сімейного законодавства та рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Южноукраїнський міський суд Миколаївської області ухвалою від 20 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задовольнив, визнав неправомірною та скасував постанову державного виконавця від 09 лютого 2021 року про обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами, яка винесена у виконавчому провадженні № 56532583.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що судом не встановлено ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання своїх зобов`язань зі сплати аліментів, тому державний виконавець не мав правових підстав для застосування щодо нього будь-яких обмежень.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу Арбузинського ВДВС задовольнив, ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 квітня 2021 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні заяви.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави вважати, що державним виконавцем неправомірно винесено оскаржувану постанову, оскільки загалом за період з 20 лютого 2018 року до 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 мав сплатити аліменти в сумі 69 021,53 грн. Однак, сплатив лише 39 250 грн, внаслідок чого утворилася заборгованість по сплаті аліментів в сумі 29 771,53 грн, що перевищує суму відповідних платежів по аліментах за чотири місяці. Доказів, які б свідчили про те, що відносно ОСОБА_1 не можна було застосовувати тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом, як то передбачено частиною десятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у липні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що за період з 20 лютого 2018 року (дата прийняття ухвали суду про стягнення аліментів) та до прийняття постанови від 09 лютого 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами державний виконавець не надіслав постанову про примусове стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дочки на підприємство де він працює та жодного разу не робив розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, не повідомляв його та підприємство де він працює щодо виникнення заборгованості зі сплати аліментів.
Апеляційний суд на порушення норм процесуального права долучив до матеріалів справи інформацію Головного управління статистики у Миколаївській області про середньомісячну номінальну заробітну плату штатних працівників в Арбузинському районі Миколаївської області за період з 20 лютого 2018 року до часу прийняття постанови.
Суд апеляційної інстанції безпідставно кваліфікував його - голову та члена ФГ «Остапенко В. П.» непрацюючою особою та неправильно застосував до нього розрахунки зі сплати аліментів відповідно до статті 195 СК України. Не прийняв до уваги відсутність у матеріалах справи доказів про отримання ним повідомлень про виникнення заборгованості зі сплати аліментів із зазначенням часу її заборгованості, її розрахунку, натомість вдався до здійснення особистих розрахунків.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від державного виконавця Арбузинського ВДВС Дерій М. А. у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не навів аргументів того, що оскаржувана постанова не відповідає формі, змісту чи суті, встановленими Законом України «Про виконавче провадження», та Інструкцією з організації з примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, тому вона є законною та обґрунтованою.
ОСОБА_1 не оскаржує зміст чи обґрунтування постанови, тому державним виконавцем не порушено процедуру прийняття рішення.
ОСОБА_1 вводить суд в оману про те, що працює у ФГ «Остапенко В. П.», оскільки вона неодноразово надсилала запити до Пенсійного фонду України щодо встановлення місця його роботи за трудовими та цивільно-правовими договорами, а також про останнє місце його роботи, однак інформації не знайдено.
Згідно з чинним законодавством у державного виконавця чи органу виконавчої служби не виникає обов`язку щодо надання розрахунків зі сплати аліментів, а підпункт 2 пункту 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає лише надання сторонам можливості ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Заявником не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували неправомірність дій державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення суду та незаконність оскаржуваної постанови.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Южноукраїнського міського суду Миколаївської області.
Справа № 467/170/21 надійшла до Верховного Суду 18 жовтня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 травня 2018 року Арбузинським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 467/172/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Державним виконавцем Арбузинського ВДВС 05 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56532583 з виконання вищезазначеного виконавчого листа.
Постановою державного виконавця Арбузинського ВДВС Дерій М. А. від 09 лютого 2021 року встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення ним заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася за період з 20 лютого 2018 року до 01 лютого 2021 року у сумі 29 033,50 грн, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
Апеляційним судом також встановлено, що згідно з відомостями Державної податкової служби України від 17 лютого 2021 року за період з першого кварталу 2019 року до 04 кварталу 2020 року відсутні відомості про отримані ОСОБА_1 доходи.
Згідно з поданими заявником квитанціями він сплатив на утримання дочки аліменти на загальну суму 39 250 грн: 24 липня 2018 року - 6 000 грн, 12 листопада 2018 року - 2 000 грн, 08 січня 2019 року - 1 000 грн, 21 лютого 2019 року - 1000 грн, 06 березня 2019 року - 1 000 грн, 24 квітня 2019 року - 1 000 грн, 15 травня 2019 року - 1 050 грн, 04 червня 2019 року - 1 050 грн, 22 липня 2019 року - 1 050 грн, 23 вересня 2019 року - 1 050 грн, 11 жовтня 2019 року - 1 050 грн, 04 листопада 2019 року - 1 050 грн, 20 травня 2020 року - 3 150 грн, 22 липня 2020 року - 1 050 грн, 03 серпня 2020 року - 10 000 грн, у жовтні 2020 - 2 500 грн, 27 листопада 2020 року - 1 250 грн, 18 грудня 2020 року - 1 500 грн, 13 січня 2021 року - 1 500 грн.
Відповідно до даних Головного управління статистики у Миколаївській області середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників в Арбузинському районі Миколаївської області у першому кварталі 2018 року становила 5 339 грн, у другому кварталі 2018 року - 6 426 грн, у третьому кварталі 2018 року - 7 048 грн, у четвертому кварталі 2018 року - 7 436 грн, у першому кварталі 2019 року - 6 965 грн, у другому кварталі 2019 року - 7 560 грн, у третьому кварталі 2019 року - 7 982 грн, у четвертому кварталі 2019 року - 7 935 грн, у першому кварталі 2020 року - 7 928 грн, у другому кварталі 2020 року - 8 417 грн, у третьому кварталі 2020 року - 8 812 грн, у четвертому кварталі 2020 року - 9 876 грн.
З огляду на зазначені дані за 9 днів лютого 2018 року ОСОБА_1 мав сплатити аліменти в сумі 429,03 грн, у березні 2018 року - 1 334,75 грн, у квітні 2018 року - 1 606,50 грн, у травні 2018 року - 1 606,50 грн, у червні 2018 року - 1 606,50 грн, у липні 2018 року - 1 762 грн, у серпні 2018 року - 1 762 грн, у вересні 2018 року - 1 762 грн, у жовтні 2018 року - 1 859 грн, у листопаді 2018 року - 1 859 грн, у грудні 2018 року - 1 859 грн, у січні 2019 року - 1 741,25 грн, у лютому 2019 року - 1 741,25 грн, у березні 2019 року - 1 741,25 грн, у квітні 2019 року - 1 890 грн, у травні 2019 року - 1 890 грн, у червні 2019 року - 1 890 грн, у липні 2019 року - 1 995,50 грн, у серпні 2019 року - 1 995,50 грн, у вересні 2019 року - 1 995,50 грн, у жовтні 2019 року - 1 983,75 грн, у листопаді 2019 року - 1 983,75 грн, у грудні 2019 року - 1 983,75 грн, у січні 2020 року - 1 982 грн, у лютому 2020 року - 1 982 грн, у березні 2020 року - 1 982 грн, у квітні 2020 року - 2 104,25 грн, у травні 2020 року - 2 104,25 грн, у червні 2020 року - 2 104,25 грн, у липні 2020 року - 2 203 грн, у серпні 2020 року - 2 203 грн, у вересні 2020 року - 2 203 грн, у жовтні 2020 року - 2 469 грн, у листопаді 2020 року - 2 469 грн, у грудні 2020 року - 2 469 грн, у січні 2021 року - 2 469 грн.
Тобто, загалом за період з 20 лютого 2018 року до 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 мав сплатити аліменти в сумі 69 021,53 грн. Однак, сплатив лише 39 250 грн, внаслідок чого утворилася заборгованість по сплаті аліментів у сумі 29 771,53 грн, що перевищує суму відповідних платежів по аліментах за чотири місяці.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вимогами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 4 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.
Частина друга статті 195 СК України передбачає, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Відповідно до частини дев`ятої та десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови, серед яких є про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: 1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; 2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; 3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; 4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами пунктів 4, 6 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 з наступними змінами, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці (у випадках, визначених абзацом шостим частини дев`ятої статті 71 Закону, - три місяці), державний виконавець виносить вмотивовані постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону, які виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. Виготовлення таких постанов не в автоматизованій системі виконавчого провадження забороняється.
Постанова оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про дату пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та розмір суми заборгованості, яка утворилася після пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Тимчасові заходи, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону, припиняються у разі погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі на підставі постанов державного виконавця про скасування таких заходів або закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1, 2, 5, 7, 9, 10, 12, 14 частини першої статті 39 Закону.
Встановивши, що у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 29 771,53 грн, що перевищує суму відповідних платежів по аліментах за чотири місяці, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що державним виконавцем правомірно здійснено розрахунок заборгованості по аліментам та відповідно встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд на порушення норм процесуального права долучив до матеріалів справи інформацію Головного управління статистики у Миколаївській області про середньомісячну номінальну заробітну плату штатних працівників в Арбузинському районі Миколаївської області за період з 20 лютого 2018 року до часу прийняття постанови, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Висновки суду першої інстанції про те, що державний виконавець не мав правових підстав про застосування до ОСОБА_1 будь-яких обмежень, оскільки відсутні докази ухилення від виконання свої зобов`язань зі сплати аліментів, ґрунтуються на припущеннях, оскільки місцевим судом не було встановлено фактичних обставин щодо того, чи діяв державний виконавець з дотриманням закону, чи всупереч наданих йому повноважень.
Апеляційний суд правильно прийняв докази наявності заборгованості за аліментами, відомості Державної податкової служби України та дані Головного управління статистики у Миколаївській області, у зв`язку з чим зробив правильний висновок про те, що дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах наданих йому повноважень і право заявника не було порушено.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров