ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 480/279/21
адміністративне провадження № К/990/9588/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року (постановлену у складі головуючого судді Опімах Л.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Бегунца А.О., суддів Мельнікової Л.В., Курило Л.В.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі також - відповідач, скаржник, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якому просила:
зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою щодо відведення позивачці земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Клепалівської сільської ради Сумської області (кадастровий номер 5920984100:03:001:0191).
2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання вчинити дії задоволено, а саме:
визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 2 листопада 2020 року № 18-33540/16-20-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки»;
зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер - 5920984100:03:001:0191) ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Клепалівської сільської ради Буринського району Сумської області.
3. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі №480/279/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання вчинити дії - повернуто скаржнику.
4. Таким чином, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року набрало законної сили 11 жовтня 2021 року.
5. 1 листопада 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Сумській області звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якому просило суд першої інстанції замінити сторону у виконавчому провадженні, а саме боржника Головне управління Держгеокадастру у Сумській області на Буринську міську раду Конотопського району Сумської області.
6. Вищевказану заяву було мотивовано тим, що внаслідок внесення змін до Земельного кодексу України боржник втратив повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом спору в цій справі, оскільки в межах адміністративно-територіальної реформи України Клепалівська сільська рада Буринського району Сумської області увійшла до Буринської міської ради Конотопського району Сумської області. Вважає, що оскільки землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, перейшли до земель комунальної власності, а Буринська міська рада Конотопського району Сумської області наділена повноваженнями розпоряджатися вказаними земельними ділянками, то наявні підстави для заміни сторони у виконавчому провадженні.
7. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року, у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.
8. Відмовляючи у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час подання вказаної заяви виконавчий документ в провадженні органу, який здійснює примусове виконання рішення суду, не перебуває, тобто в розумінні статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) виконавче провадження не відкрито. Також враховано, що у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному статтею 442 Цивільного процесуального кодексу України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, яким у системному розумінні з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) є виконавчий документ, виданий судом у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
10. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. З огляду на зміст цієї норми відповідач вважає, що процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
11. Окрім того, згідно із частиною першою статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Скаржник вказує, що положення цієї норми застосовується також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина четверта статті 379 КАС України).
12. Скаржник також зазначає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами не враховано висновки Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постанові від 16 червня 2021 року у справі №0417/7776/2012, де Суд вказав, що сама лише відсутність виконавчого листа не може бути перешкодою у правонаступництві.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга надійшла до Суду 17 березня 2023 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №480/279/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачці надати відзив на касаційну скаргу.
15. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року № 901/0/78-23 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 8 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 8 червня 2023 року № 1723-к (№ 1723/0/5-23) «Про відрахування судді ОСОБА_2. зі штату Верховного Суду», призначено повторний автоматизованих розподіл судових справ.
16. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 15 червня 2023 року для розгляду справи №480/279/21 визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Чиркіна С.М. та Шарапи В.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 серпня 2023 року.
18. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
19. Від позивачки відзиву на касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
21. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
22. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
23. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково прийнятні з огляду на таке.
26. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
27. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
28. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
29. Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
30. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
31. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
32. Схожі висновки Конституційний Суд України зробив у рішеннях від 1 березня 2023 року у справі № 2-р(ІІ)/2023 (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) та від 19 квітня 2023 року у справі № 4-р(ІІ)/2023 (щодо особових даних у судовому рішенні).
33. Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
34. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
35. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
36. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
37. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
38. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129 129-1 Конституції України, статтями 2 14 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
39. Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
40. Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а, від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 та від 1 травня 2023 року у справі № 520/926/21.
41. Важливість виконання судового рішення також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, у якій зазначено, що основними проблемами, які зумовлюють необхідність подальшого удосконалення організації функціонування судової влади та здійснення правосуддя, є, зокрема, неналежне виконання судових рішень, неефективність механізмів судового контролю за виконанням судових рішень.
42. Крім того, згідно з параграфом 4 Указу Президента України «Про Національну стратегію у сфері прав людини» від 24 березня 2021 року № 119/2021 до стратегічних цілей підвищення гарантій захисту прав людини віднесено, зокрема, наявність ефективних механізмів виконання судових рішень.
43. Також, як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права», держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).
44. Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» щоб забезпечити ефективність правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
45. Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
46. Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
47. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону №1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
48. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 379 КАС України, згідно якої у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
49. Таким чином, обов`язковою умовою для заміни сторони виконавчого провадження є вибуття однієї із сторін виконавчого провадження та правонаступництво сторони, що вибула, іншим суб`єктом з переходом прав та обов`язків.
50. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 5 травня 2022 року у справі № 520/10496/2020.
51. Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для заміни сторони виконавчого провадження у справі № 480/279/21 та доводам касаційної скарги про помилковість таких висновків суду, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.
52. За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
53. Колегія суддів у цій справі враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 200/1353/21-а про те, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права.
54. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
55. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
56. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу повноважень певного суб`єктами владних повноважень повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
57. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
58. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
59. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
60. Аналогічна правова позиція стосовно публічного правонаступництва висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19 (провадження № 11-218заі21).
61 Також, з приводу правонаступництва суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах колегія суддів вважає за необхідне сформулювати висновок про те, що правонаступництво адміністративного органу це повний або частковий перехід компетенції (функцій, повноважень та відповідальності) від одного адміністративного органу до іншого, що здійснюється в порядку, визначеному законом. Зокрема, у разі набуття компетенції відповідного адміністративного органу його правонаступник зобов`язаний виконати усі обов`язки такого органу перед учасниками адміністративного провадження та особами, які сприяють розгляду справи. Усі рішення та дії адміністративного органу є обов`язковими для його правонаступника.
62. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, який набрав чинності 27 травня 2021 року, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
63. Також, пунктом 24 Земельного кодексу України визначено Перехідні положення, пов`язані з прийняттям Закону, які визначають повноваження як органів виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування, а саме:
- з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними;
- надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
64. Як убачається з матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, посилалось на положення статей 52 та 379 КАС України та Закону України № 1423-ІХ.
65. Водночас відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій не надали оцінку та не встановили, чи уповноважена (наділена за законом достатніми повноваженнями) у даному випадку, Буринська міська рада Конотопського району Сумської області, щодо виконання судового рішення у цій справі.
66. Також, суди попередніх інстанцій не надали оцінку усім доводам заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконавчого провадження від 1 листопада 2021 року., зокрема, чи дійсно боржник втратив повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом спору в цій справі.
67. Суди фактично не з`ясовували чи земельна ділянка з кадастровим номером 5920984100:03:001:0191, стосовно якої позивачем було розроблено та погоджено проект землеустрою, була передана Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області Буринській міській раді Конотопського району Сумської області.
68. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення поданої заяви про заміну сторони виконавчого провадження у порядку виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року.
69. Висновки цієї постанови узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2023 року у справі № 480/953/21 про те, що приймаючи рішення у порядку статті 52 (заміна сторони чи третьої особи її правонаступником) та 379 (заміна сторони виконавчого провадження) КАС України суди повинні навести належні мотиви стосовно наявності всіх законодавчих та фактичних умов переходу до іншого суб?єкта (враховуючи, зокрема те, що такий суб?єкт, за загальним правилом, не бере безпосередньої участі у прийнятті такого рішення суду про заміну) всіх прав та обов?язків (повноважень) суб?єкта, що вибуває. Застосовуючи положення статті 379 КАС України важливо враховувати таку складову принципу верховенства права як виконуваність судового рішення (обов?язковість).
70. До повного встановлення обставин справи на підставі належних та допустимих доказів, колегія суддів не вважає за можливим перевірку інших доводів касаційної скарги стосовно правильного застосування норм процесуального права та неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
71. Таким чином, виходячи зі змісту спірних у цій справі правовідносин та ураховуючи вищенаведені норми законодавства, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, оскільки не перевірено ці обставини належними та допустимими доказами.
72. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).
73. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
74. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
75. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.
76. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
78. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
79. Отже, як установлено колегією суддів Верховного Суду, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
80. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.
81. Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 242 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області задовольнити частково.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа