ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 480/4100/19
адміністративне провадження № К/9901/12515/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (суддя: Осіпова О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (судді: Рєзнікова С.С., Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21.05.2019 № 977 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 .
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправомірність винесення відповідачем оскаржуваного наказу, оскільки формулювання підстави для проведення перевірки, вказане в наказі суперечить запиту про надання пояснень та їх документальних підтверджень ГУ ДФС України в Сумській області від 28.02.2019, в якому не зазначено конкретні порушення позивачем як платником податків вимог податкового законодавства.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформаційних баз даних ДФС ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 отримав доходи за ознакою « 104» - сума доходу фізичних осіб, отримана від продажу (обміну) нерухомого майна (у т.ч. земельні ділянки та будівлі).Загальна сума виплаченого на користь ОСОБА_1 за ознакою « 104» доходу у вказаний період складає 5?686?856 грн. (у 2016 виплачено 2?812?935 грн, у 2017 виплачено 911?658 грн, у 2018 виплачено 1?962?262 грн).
При цьому, декларації про майновий стан і доходи до ДПІ за місцем реєстрації позивачем як фізичною особою за отримання вищевказаних доходів не подавались. Дана інформація отримана від нотаріусів, які здійснювали оформлення договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості за формою 1ДФ, яка зберігається і опрацьовується в ITC «Податковий блок».
З метою виконання функцій, покладених на контролюючий орган, відповідачем направлений на адресу позивача запит від 28.02.2019 за №1683/ФОП/18-28- 13-03 про надання пояснень та документів, який отримано позивачем 07.03.2019, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа.
Згідно з отриманою ГУ ДФС у Сумській області відповіддю від 21.03.2019 позивач повідомив, що під час обшуку, проведеного 05.11.2018 Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області, вилучено речі та документи які до цього часу не повернуті і знаходяться у Слідчому управлінні. При цьому, пояснення по суті заданих питань і копії первинних документів позивачем надані не були.
У зв`язку з ненаданням запитуваних контролюючим органом пояснень і документів ГУ ДФС у Сумській області ініційовано проведення позапланової документальної невиїзної перевірки та направлено на адресу реєстрації платника податків ОСОБА_1 копію наказу від 21.05.2019 № 977 та повідомлення про проведення перевірки від 21.05.2019 № 163 поштовим відправленням з повідомленням про вручення, які отримані платником 24.05.2019, про що свідчать відмітки на поштовому повідомленні про вручення.
Не погодившись з прийняттям податковим органом наказу № 977 від 21.05.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, розглядаючи справу, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, з огляду на наведене нижче.
Відповідно до статті 62 Податкового кодексу України (далі - ПК України), одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
За приписами пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.
Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Згідно пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Таким чином, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту.
Як вбачається з матеріалів справи станом на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом оскаржуваний наказ було реалізовано шляхом проведення позапланової документальної невиїзної перевірки у період з 28.05.2019 по 03.06.2019, за результатами якої складено Акт від 10.06.2019 №642/18-28-13-03-10/3050307653/136.
На підставі акту перевірки контролюючим органом було сформовано та направлено ОСОБА_1 податкові повідомлення рішення, а також податкові вимоги, які на сьогоднішній день також перебувають на стадії судового оскарження (провадження №№480/4782/19, 480/294/20, 480/4637/19, 480/4636/19, 480/739/20, 480/4205/19. 480/293/20, 480/4208/19).
В контексті наведених обставин слід зауважити, що питання можливості скасування в судовому порядку наказу, з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки, а також складення за результатами реалізації такого наказу податкових повідомлень-рішень, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №816/228/17.
Згідно із частиною другою статті 356 КАС України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.
08 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалила постанову, в обґрунтування якої зазначила наступне.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погодилася із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно тлумачити у ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).
Згідно із частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність правового висновку щодо застосування вищенаведених норм ПК України, викладеного у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, висновки якої щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи обставини цієї справи, а також правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням процесуальних норм, адже цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, необхідно зазначити, що з огляду на висновки, сформовані у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, позивач не позбавлений можливості посилатись на допущені контролюючим органом при призначенні та проведенні перевірки порушення при оскарженні в судовому порядку рішень за результатами такої перевірки.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За приписами частини першої статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи наведені вище правові норми та постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у цій справі.
Керуючись статтями 3 328 345 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу - закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська