ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2025 року
м. Київ
справа № 480/7154/24
адміністративне провадження № К/990/15215/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 480/7154/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, за
касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (головуючий суддя Прилипчук О.А.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (колегія суддів у складі головуючого судді Жигилія С.П., суддів Макаренко Я.М., Перцової Т.С.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) в якому просив суд:
1.1. визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 30.05.2023 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розрахункової величини 1 762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);.
1.2. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 з 30.05.2023 по 31.12.2023 включно, на підставі Постанови № 704, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.3. визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 01.01.2024 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розрахункової величини 1 762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.4. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 з 01.01.2024 по 01.03.2024 включно, на підставі Постанови № 704, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
1.5. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за період з 30.05.2023 по 01.03. 2024 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 30.05.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 30.05.2023 по 01.03.2024 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 . Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 185 позивач виключений зі списків особового складу військової частини як такий, що звільнений з військової служби у запас наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 01.03.2024 № 61-рс.
2.1. ОСОБА_1 стверджує, що з 30.05.2023 до 01.03.2024 щомісячно отримував грошове забезпечення в заниженому розмірі, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення. В заниженому розмірі позивачу було проведено й нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки тощо.
2.2. За доводами позивача з 30.05.2023 грошове забезпечення підлягало встановленню та виплаті, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), що станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 становить 2 684,00 грн та 3 028,00 грн відповідно.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Позивач у період з 30.05.2023 по 01.03.2024 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 .
4. Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 185 позивача звільненого з військової служби у запас, наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 01.03.2024 № 61-рс виключено зі списків особового складу військової частини.
5. 22.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив надати інформацію щодо:
5.1. нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно до часу участі у бойових діях, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (далі - Постанова № 168), під час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненнями (контузіями, травмами, каліцтвами), пов`язаними із захистом Батьківщини з 04.10.2023 по 16.10.2023; з 09.11.2023 по 14.11.2023; з 22.12.2023 по 14.02.2024;
5.2. нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно до часу участі у бойових діях, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, під час перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення (за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії) з 17.10.2023 по 08.11.2023 та з 15.11.2023 по 21.12.2023;
5.3. причин не нарахування і невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно до часу участі у бойових діях, передбаченої пункту 1 Постанови № 168 в періоди з 04.10.2023 по 14.02.2024.
5.4. увільнення заявника від займаної посади у період 2023-2024 рр., виведення за штат з зарахуванням в розпорядження командира В/ч НОМЕР_1 . Якщо так, просив повідомити точні проміжки часу виведення за штат та підстави вказаного.
6. Листом № 5332/ФЕС від 22.07.2024 В/ч НОМЕР_1 повідомила, зокрема що відповідно наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 02.01.2024 № 6 сержант ОСОБА_1 виведений в розпорядження з 02.01.2024 у зв`язку лікуванням після поранення 04.10.2023. Згідно наказу від 28.02.2024 № 179 ОСОБА_1 прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків. Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 01.03.2024 № 185 ОСОБА_1 звільнений у запас (за станом здоров`я). Всі належні виплати були нараховані (згідно наказів командира) та зараховані на картковий рахунок в повному обсязі. Станом на 16.07.2024 до фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 не надходило.
7. Позивач вважає, що під час обрахунку підлягало встановленню та виплаті грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), що станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 становить 2 684,00 грн. та 3 028,00 грн. відповідно, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для застосування у спірний період з 30.05.2023 по 01.03.2024 прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, оскільки після набрання чинності 20.05.2023 Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), пункт 4 Постанови № 704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
10. Не погодившись із цими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
10.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 зі змінами згідно Постанови № 481.
10.2. В обґрунтування позовних вимог скаржник наводить доводи про те, що суди попередніх інстанцій, на порушення вимог статті 7 КАС України, застосували до спірних правовідносин положення Постанови № 481, яка суперечить приписам статті 22 Конституції України, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, позаяк вказаною постановою запроваджено положення якими розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 20.05.2023 в рази зменшено в порівнянні з періодом до вказаної дати.
10.3. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що положення Постанови № 481 суперечить приписам статті 6 Закону України «Про оплату праці», оскільки встановлює розмір посадового окладу за займаною позивачем посадою (2 820 грн), який є значно меншим за гарантований законом розмір, прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028 грн).
10.4. Окремо скаржник наголошує, що редакція пункту 4 Постанови 704 про розрахунок розміру посадового окладу за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців виходячи з величини 1 762 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018) вже існувала та була скасована рішенням суду (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18), однак Постановою № 481 повторно запроваджено норму, яка вже була визнана судом такою, що суперечить актам вищої юридичної сили, зокрема статті 22 Конституції України.
10.5. Підсумовуючи скаржник переконує, що в силу пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, до спірних правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 не можуть бути застосовані положення Постанови № 481.
11. Ухвалою Суду від 01.05.2025 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою № К/990/15215/25.
12. Згідно з довідкою про доставку електронного листа ухвала про відкриття касаційного провадження доставлена до електронного кабінету В/ч НОМЕР_1 01.05.2025 о 20:19, а касаційна скарга - 11.04.2025 о 19.34. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25.06.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Оцінка Верховним Судом висновків суду, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
14. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
15. На етапі касаційного провадження спірним є питання про (не)правомірність дій В/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 30.05.2023 грошового забезпечення військовослужбовця, яке розраховане із розміру посадових окладів військовослужбовців, із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою № 481, а не із розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року», як це було передбачено пунктом 4 Постанови № 704 до внесених змін.
16. Частиною третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Після відкриття провадження у цій справі Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 вже сформував висновок про застосування у спірний період пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481. Неведений висновок є релевантним до обставин цієї справи і колегія суддів не бачить підстав для відступу від цього висновку, і надалі зауважує таке.
18. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII).
19. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
20. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
21. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
22. За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
23. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
24. Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
25. Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
26. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
27. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
28. Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
29. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
30. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
31. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
32. Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
33. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
34. У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
35. 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
35. Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
36. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
37. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 30.05.2023 по 01.03.2024, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн.
38. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, касатор посилається на положення статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та зауважує, що мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
39. Скаржник переконує, що пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови 481 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин оскільки суперечить Конституції України та призводить до погіршення соціального становища військовослужбовців і звужує існуючі соціальні гарантії під час дії правового режиму воєнного стану.
40. З покликанням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21, скаржник наполягав на тому, що Верховний Суд вже сформував висновок щодо застосування пункт 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла до 24.02.2018, до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103, та яка встановлювала, що розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, тож з 29.01.2020 (ухвалення постанови Шостим апеляційним адміністративним судом у справі № 826/6453/18) військовослужбовці набули право на перерахунок грошового забезпечення в сторону збільшення з урахуванням зростаючої величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
41. Касатор наводить доводи про те, що подальшими змінами, внесеними до пункту 4 Постанови № 704 Постановою № 481, Кабінет Міністрів України повторно звузив зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців, оскільки унеможливив щорічний перерахунок грошового забезпечення зі зміною розміру прожиткового мінімуму, який визначається щорічно Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
42. За таких обставин, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо означених обставин, скаржник наполягає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми, якими установлено розрахункова величина для визначення посадових окладів, яка не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. За доводами позивача, грошове забезпечення за період з 30.05.2023 по 01.03.2024 необхідно обраховувати, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, шляхом множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
43. Оцінюючи наведені доводи, Суд констатує, що висновки Верховного Суду у справах, на які скаржник посилається в обґрунтування підстав касаційного оскарження, сформовані касаційним судом у спорах про скасування пункту 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 в частині встановлення розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців у розмірі «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», а також у спорах про розміри недоплаченого грошового забезпечення, які виникли після скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови № 103 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
44. У цьому зв`язку, Верховний Суд у наведених справах виснував про неправомірність застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
45. Ці висновки не є релевантними до спірних правовідносин за період з 30.05.2023 по 01.03.2024, тобто після набрання чинності Постановою № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, запровадивши замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
46. Як можна зрозуміти із доводів касаційної скарги скаржник по суті не згоден із пунктом 2 Постанови № 481, однак у межах цього судового провадження він не ставив питання про скасування означеного нормативно-правового акта.
47. У цій справі позивачем визначено предметом оскарження зокрема протиправність дій В/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу у період з 30.05.2023 по 01.03.2024 грошового забезпечення, яке розраховується із посадового окладу чи окладу за військове звання військовослужбовця, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
48. Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23 та багатьох інших, підкреслював, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
49. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
50. У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
51. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21 та інші).
52. Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи Верховний Суд враховує таке.
53. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
54. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
55. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
56. Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
57. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
58. Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
59. Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
60. За доводами касаційної скарги суть незгоди касатора із оскаржуваними діями В/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення полягає у застосуванні ним розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України.
61. Як слідує із змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, оцінюючи оскаржувані дії відповідача, виходили з чинності нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлений позивачем період.
62. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 30.05.2023 по 01.03.2024, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав застосовувати відповідачем для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови № 704 постановою № 481.
63. Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
64. Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
65. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
66. Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
67. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
68. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
69. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
70. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
71. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
72. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
73. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.
74. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
76. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв?язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 359 350 356 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов