№ 483/705/18

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 483/705/18

провадження № 61-11869св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області,

відповідачі: Покровська сільська рада Очаківського району Миколаївської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року у складі судді Казанлі Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) звернувся з позовом до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що рішенням Покровської сільської ради № 10 від 27 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. 06 жовтня 2011 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЛ № 619448 на право власності на цю земельну ділянку з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058.

Проте спірна земельна ділянка відносилась до земель лісового фонду, перебувала у державній власності та користуванні Очаківського ЛМГ, а крім того, розташована у законодавчо визначеній прибережній захисній смузі Дніпровського лиману, що перешкоджало передачі її у приватну власність та зміні цільового призначення без передбачених законом підстав.

Посилаючись на невідповідність рішень сільради вимогам земельного, лісового та водного законодавства, а також розпорядженню Кабінету Міністрів щодо зупинення процедур зміни цільового призначення лісогосподарських земель, перевищення органом місцевого самоврядування своїх повноважень, порушення порядку передачі землі у приватну власність та зміни цільового призначення (без вилучення у попереднього землекористувача, без погодження проекту з відповідними органами), а також обґрунтовуючи порушення інтересів держави, як належного власника землі в особі розпорядника - Очаківської РДА, прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області ради № 10 від 27 серпня 2010 року,

визнати недійсним державний акт на земельну ділянку;

витребувати земельну ділянку на користь держави в особі Очаківської районної державної адміністрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 10 від 27 серпня 2010 року;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 ;

витребувано в ОСОБА_1 земельну ділянку на користь держави в особі Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що твердження прокурора про віднесення спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без надання відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, безпідставне, оскільки рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної ради, Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області до Покровської сільської ради, ОСОБА_1 , управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок та встановлена дана обставина. В той же час суд вважав доведеним той факт, що частина земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 , входить до складу земель державного лісового фонду Кінбурнського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ» в межах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Розпорядження спірною земельною ділянкою не відносилось до повноважень Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, а тому земельну ділянку надано у власність відповідачці ОСОБА_1 з перевищенням власних повноважень та поза волею належного розпорядника Очаківської РДА, без вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ», всупереч існування заборони на вилучення та передачу лісових ділянок у приватну власність громадян, тому наявні підстави для витребування. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Відповідач не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Прокурором не пропущено позовну давність, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 у 2017 році, а позов поданий до суду 26 квітня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року змінено в редакції цієї постанови.

Виключено з мотивувальної частини рішення висновки про відсутність достатніх правових підстав для віднесення земельної ділянки АДРЕСА_1 до земель прибережної захисної смуги Дніпровського лиману.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку АДРЕСА_1 державі в особі її розпорядника - Очаківської районної державної адміністрації.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - Кінбурнського лісництва Очаківського ЛМГ у встановленому порядку повноважним органом (Очаківською районною державною адміністрацією Миколаївської області) не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась. Земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза його волею. Тому основний висновок суду першої інстанції про те, що рішення Покровської сільської ради № 10 від 27 серпня 2010 року є незаконним, відповідає обставинам справи та вимогам земельного, лісового та адміністративного законодавства. Визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 , як правовстановлюючого документу, виданого на підставі цього рішення, відповідає вимогам статті 152 ЗК та судовій практиці (постанова Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13).

Суд першої інстанції в мотивувальній частині судового рішення виклав висновки про відсутність підстав для віднесення спірної ділянки до прибережної захисної смуги Дніпровського лиману (631,7 м від урізу води) з режимом регулювання за статтями 59 62 84 ЗК та статей 85 88 90 Водного кодексу України у зв`язку з відсутністю відповідних проектів виділення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на цій території. Такий висновок суперечить правовій позиції Верховного Суду України (постанова від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц) та не може вважатись обґрунтованим. Проте, позов з таких підстав вже був розглянутий судом з ухваленням судового рішення від 28 травня 2013 року, яке набуло законної сили, а тому незалежно від результату розгляду не міг розглядатись повторно. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення спірної ділянки до прибережної захисної смуги підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення.

Крім того, обґрунтовуючи вимогу про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки прокурор посилався і на положення статі 152 ЦК, і на положення статей 387 388 ЦК. Проте, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387 388 ЦК) є віндикаційним позовом, предметом якого є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Але заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового (як і водного) фонду всупереч вимогам ЗК та спеціального законодавства (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування цих земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених статтею 57 ЗК. Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням статті 57 ЗК має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовна вимога, сформульована прокурором як витребування нерухомого майна, має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , з урахуванням уточненої касаційної скарги, просили скасувати рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували пункт 1 частини першої та третьої статті 13 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на 21 травня 2018 року) та порушили пункт 1 частини четвертої статті 185, пункт 2 частини першої статті 257, частини першої статті 377 ЦПК України, оскільки до позовної заяви не додано доказів, що заступник прокурора мав право підпису у зв`язку з відсутністю керівника та першого заступника. Прокурор не обгрунтував, а суд не встановив правових підстав представництва прокурором інтересів держави в суді в статусі позивача замість районної ради, до повноважень якої відноситься питання по винесенню в натурі та влаштуванню прибрежних захисних смуг - районної державної адміністрації, яка таких повноважень не має. Прокурором не доведено належними та допустимими доказами належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Судами неправильно застосовано статті 257 та 261 ЦК України за наявності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що усі землі лісогосподарського призначення, в тому числі й не лісові землі, які надані державним лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства перебували у державній власності (незалежно від розташування цієї землі) не відповідає положенням пункту 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а також статті 6 та розділу ІІІ «Перехідні положення Закону України «Про розмежування земель державної та колективної власності» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року прокурор - Цвікілевич Н. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Очаківського міськрайонного суду від 09 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року без змін.

Відзив мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанції на підставі належних, допустимих та достовірних доказів обґрунтовано дійшли висновку про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної форми власності. Суди, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, правильно застосували приписи ЗК України і ЛК України щодо цільового призначення спірної земельної ділянки. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки прокурор довідався про порушення порядку розпорядження земельною ділянкою після отримання відповідної інформації від ВО «Укрдержліспроект» у жовтні 2017 року, позовна давність, строки якої встановлені статтею 257 ЦК України, ним та позивачем при зверненні до суду у червні 2018 року не пропущена.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 483/705/18 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

23 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 483/705/18.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 810/719/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/12675/15, від 03 вересня 2018 року у справі № 482/2215/15-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 535/856/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 171/1351/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі 562/2026/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 та у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що спірна земельна ділянка площею 0,1 га (кадастровий номер 4825183203:02:006:0058) розташована по АДРЕСА_1 (землі запасу), про що свідчить ситуаційний план.

Водночас ділянка входить до складу земель державного лісового фонду і розташована в квадраті 10 виділ 11 (раніше квартал 26 виділ 1) Кінбурнського лісництва державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».

Ці обставини підтверджуються довідкою ДП «Очаківське ЛМГ» від 17 жовтня 2017 року, повідомленням ВО «Укрдержліспроект» УДПЛВО Державного агентства лісових ресурсів України від 23 жовтня 2017 року та фрагментами накладки картографічної бази даних лісового господарства на ортофотоплан Публічної кадастрової карти України станом на 2004 та 2014 роки.

Факт віднесення спірної ділянки до лісового фонду, частина якого перебуває в межах с. Покровське підтверджуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (копія планшету № 2), 2003 року (копія планшету № 2), 2013 року (копія планшету № 2), а також фотокопією кадастрової карти.

Право постійного користування землею Кінбурнського лісництва ДП «Очаківського ЛМГ» (попередня назва - Васильківське лісництво Покровської сільради) засвідчено державним актом на право постійного користування землею від січня 1994 року, виданого на підставі рішення Очаківської районної ради народних депутатів від 19 жовтня 1993 року.

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства погоджень щодо вилучення земельної ділянки АДРЕСА_1 або зміни цільового призначення земельної ділянки не надавало. Проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення не розглядало та їх не узгоджувало.

Очаківська районна державна адміністрація будь-яких рішень щодо вилучення спірної ділянки у попереднього землекористувача, щодо зміни цільового призначення землі, щодо надання її у користування або власність іншій особі, не приймала.

Рішенням Покровської сільради Очаківського району Миколаївської області № 14 від 29 грудня 2009 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з земель житлової та громадської забудови.

Висновком відділу Держкомзему у Очаківському районі від 08 червня 2010 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

У висновку зазначено, що це є землі державної власності, які не надані у власність або користування, а також існуючі обмеження - заборона на зміну цільового призначення, умова дотримання природоохоронного законодавства, прибережна захисна смуга.

Відомостей станом на 2009 рік про розподіл земель державної власності на території Очаківського району (Кінбурнського півострова) на землі територіальних громад і землі держави, а також визначення і встановлення в натурі меж земельних ділянок державної та комунальної власності, матеріали справи не містять.

Рішенням Покровської сільської ради № 10 від 27 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

06 жовтня 2011 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЛ № 619448 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4825183203:02:006:0058.

На земельній ділянці АДРЕСА_1 відсутні будь-які забудови та будівельні матеріали.

У січні 2013 року Очаківський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звертався з позовом до Покровської сільської ради, ОСОБА_1 , управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільради № 10 від 27 серпня 2010 року, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки у державну власність, скасування реєстрації та інше. Підставами позову, передусім, прокурор зазначав розташування спірної ділянки на території ландшафтного парку «Кінбурнська коса» в межах прибережної смуги, тобто віднесення цієї ділянки до земель природно-заповідного та водного фонду, що перешкоджало передачі цієї ділянки у власність фізичних осіб як земель житлової забудови.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Рішення набуло законної сили.

Звертаючись до суду зі схожими вимогами у квітні 2018 року, прокурор, посилався на такі порушення: віднесення спірної ділянки до лісового фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів № 318-р від 11 лютого 2010 року; без вилучення та припинення права постійного користування цією землею державного підприємства; незаконність передачі земель державного лісового фонду органом місцевого самоврядування поза межами його повноважень; без зміни цільового призначення земельної ділянки; без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та інше.

Станом на 2009-2010 роки земельна ділянка площею 0,01 га по АДРЕСА_1 у складі земель кварталу26 Кінбурнського лісництва мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні Очаківського ЛМГ.

Розпорядження спірною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Очаківської районної державної адміністрації (стаття 31 ЛК та стаття 21 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).

Спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - Кінбурнського лісництва Очаківського ЛМГ у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК) повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.

Висновки про погодження проекту землеустрою по земельній ділянці АДРЕСА_1 або Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства не надавали.

Оскаржуване рішення прийнято під час дії розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10 квітня 2008 року «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким органи Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему зобов`язані зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 318-р від 11 лютого 2010 року « Деякі питання збереження об`єктів державної власності» суб`єктам управління об`єктами державної власності прописано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 32 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення не належало до компетенції Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області

Установивши вказані обставини, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - Кінбурнського лісництва Очаківського ЛМГ у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області ради № 10 від 27 серпня 2010 року та державний акт не відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена,. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою».

Виходячи з викладеного вимоги щодо визнання недійсними рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))».

Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку слід було відмовити в зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

В той же час позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки є обґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою».

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Встановивши підстави вважати рішення ради таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині витребування земельних ділянок.

Натомість суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про зміну судового рішення - виключення з мотивувальної частини висновку про відсутність достатніх правових підстав для віднесення земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2013 року, у задоволенні позовуОчаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури до Покровської сільської ради, ОСОБА_1 , управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Покровської сільради № 10 від 27 серпня 2010 року, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки у державну власність, скасування реєстрації відмовлено. Підставами позову, передусім, прокурор зазначав розташування спірної ділянки на території ландшафтного парку «Кінбурнська коса» в межах прибережної смуги, тобто віднесення цієї ділянки до земель природно-заповідного та водного фонду, що перешкоджало передачі цієї ділянки у власність фізичних осіб як земель житлової забудови.Судом встановлено, що твердження прокурора про віднесення спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без надання відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, безпідставне.

Отже, обставина щодо невіднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду є встановленою і не доказується при розгляді даної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим та підтвердила висновок, що «вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності».

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про зміну способу захисту не відповідає вимогам закону.

Крім того колегія суддів приймає доводи касаційної скарги про неповне з`ясування обставин справи при застосуванні позовної давності, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду повторила в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 953/24053/19 (провадження № 61-13765св21) зроблено висновок - «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Така позиція відображена і у висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленому у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18)».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не пропущено позовної давності, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 у 2017 році, а позов подано до суду 26 квітня 2018 року.

В той же час, суд не звернув уваги, що матеріальним позивачем є не прокурор, а Очаківська районна державна адміністрація Миколаївської області та у порушення наведених норм права, взагалі не дослідив момент, коли їй стало відомо про порушення земельного та лісового законодавства.

Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області. Разом з тим суд не встановив початку перебігу позовної давності для Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Очаківській районній державній адміністрації Миколаївської області було відомо про порушення її права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин, встановивши порушення прав Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, суд першої інстанції не з`ясував та не перевірив, з якого моменту Очаківська районна державна адміністрація Миколаївської області довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а тому ухвалив рішення з порушенням наведених вище норм права.

В іншій частині доводи касаційної скарги безпідставні.

Так, доводи про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 810/719/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/12675/15, від 03 вересня 2018 року у справі № 482/2215/15-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 535/856/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 171/1351/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі 562/2026/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 та у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 є необґрунтованими, оскільки зроблені за різних фактичних обставин.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами пункту 1 частини першої та третьої статті 13 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на 21 травня 2018 року) слід зазначити наступне.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року у справі № 308/12445/18 (провадження № 61-4509св21) викладений правовий висновок, що «правом подання позовної заяви, наділяються безпосередньо як керівники регіональної та місцевої прокуратур, так і їх перші заступники та заступники. Закон у цьому випадку не ставить подання позовної заяви заступником прокуратури в залежність від того наявний керівник прокуратури чи його перший заступник на роботі. Отже, заступник регіональної та місцевої прокуратур має самостійне право на подання позову до суду. Також у спірних правовідносинах керівник регіональної прокуратури розподілив обов`язки між прокурорськими працівниками військової прокуратури у тому числі й стосовно повноважень на звернення до суду з позовною заявою. За цих обставин не має правового значення факт наявності чи відсутності керівника регіональної військової прокуратури на робочому місці, оскільки заступнику військового прокурора було делеговано повноваження на звернення до суду з позовом. Виходячи із зазначеного, апеляційний суд вважав, що військовий прокурор Ужгородського гарнізону в особі заступника військового прокурора Крижановського О. М. на підставі частини третьої статті 56 ЦПК України звернувся до суду з позовною заявою щодо представництва інтересів держави в суді як представник органу, якому законом надано право звертатися до суду. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що він узгоджується із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 912/2509/19 де вказано, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Оскільки позовну заяву підписано першим заступником керівника Знам`янської місцевої прокуратури, вимога ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону була дотримана. Вищенаведеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що заступник прокурора області був уповноважений підписувати позовну заяву прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання прокурора області та його першого заступника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 263/18986/19 (провадження № 61-19380св20) зроблено висновок, що «з урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 13 і частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» колегія суддів вважає, що право подання позовної заяви у порядку цивільного судочинства належить як керівнику місцевої прокуратури, так і його першому заступнику та заступникам, а тому реалізація такого права заступником керівника місцевої прокуратури жодним чином не залежить від присутності чи відсутності керівника на робочому місці».

Таким чином, суди обгрунтовано вважали, що дана позовна заява була подана на

виконання прокуратурою функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді, які визначені статтею 24 Закону України «Про прокуратуру». У даній справі прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в особі Очіківської РДА, а не для захисту особистих прав та інтересів Миколаївської місцевої прокуратури № 1 як юридичної особи.

Отже, заступник прокурора мав передбачені законом повноваження на звернення до суду з даним позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 263/18986/19 (провадження № 61-19380св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року у справі № 308/12445/18 (провадження № 61-4509св21),Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 953/24053/19 (провадження № 61-13765св21) колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акту відмовити, в частині витребування земельної ділянки направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування рішення Покровської сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Справу № 483/705/18 в частині позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки направити на новий розгляд до суду першої інстанції

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов