№ 484/920/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 484/920/18

провадження № 61-6992св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області,

треті особи: ОСОБА_2 , Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області,

за об'єднаним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області та просив відібрати його малолітніх дітей - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і негайно повернути їх за попереднім місцем проживання та реєстрації.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року відібрано його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення їх батьківських прав, передавши дітей Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області. Цим же рішенням його та ОСОБА_5 попереджено про необхідність зміни ставлення до виховання дітей та виконання в подальшому обов`язків щодо виховання і утримання дітей, передбачених сімейним законодавством. Вирішено питання про стягнення з батьків на користь установи або фізичної особи, де будуть перебувати діти, аліментів на їх утримання в розмірі 1/3 частини всіх видів їх заробітку до повноліття дітей, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року скасовано в частині відібрання дітей від їх батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав з передачею дітей органу опіки та піклування для подальшого влаштування та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на дітей в розмірі 1/3 частки його заробітку та ухвалене в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про відібрання дітей та стягнення аліментів відмовлено. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Враховуючи наведене, наявні правові підстави для відібрання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і негайного повернення їх за попереднім місцем проживання та реєстрації, тому ОСОБА_5 просив позов задовольнити.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просив відібрати його малолітніх дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і негайно повернути їх за попереднім місцем проживання та реєстрації, тобто йому.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він як батько дітей має переважене право перед іншими особами на їх особисте виховання. Відповідачка ОСОБА_2 , яка призначена опікуном його дітей, утримує дітей незаконно, без відповідного рішення суду, оскільки розпорядження про призначення опікуна над дітьми втратило силу у зв`язку з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову про відібрання у нього дітей.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2019 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про негайне відібрання малолітніх дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання та цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про негайне відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради та позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності позитивного висновку органу опіки та піклування про повернення дітей позивачу, доказів поліпшення санітарно-гігієнічних та побутових умов, що не завдають шкоди їх фізичному та розумовому розвитку, та з урахуванням нескасованих рішень виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 14 квітня 2017 року № 181 та № 182 про надання малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 11 липня 2017 року № 475 про призначення ОСОБА_2 опікуном над малолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , вважав, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року скасоване і ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову.

Відібрано дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у ОСОБА_2 та повернуто їх батькові ОСОБА_1 .

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду допущено до негайного виконання.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року про відібрання у ОСОБА_1 дітей без позбавлення його батьківських прав було скасоване постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року, тому діти були розлучені з позивачем всупереч їх волі та бажанню, що є порушенням частини першої статті 9 Конвенції про права дитини та частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства».

Висновок органу опіки та піклування про недоцільність повернення дітей позивачу складений органом, який є відповідачем у справі та був позивачем у справі про відібрання дітей у ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що сім`я позивача проживає у старому будинку, який потребує ремонту, орган опіки та піклування не надав докази того, що сім`ї з боку держави надавалась допомога на облаштування будинку.

Позивач є особою з інвалідністю II групи, перебуває на обліку у лікаря-психіатра з червня 1985 року у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження військової служби. Однак СК України передбачає лише одну підставу припинення виконання сімейних обов`язків - визнання особи недієздатною. Матеріали справи не містять відомостей про визнання позивача недієздатним.

Орган опіки та піклування подав висновок, який суперечить інтересам дітей, є недостатньо обґрунтованим і недостовірним.

ОСОБА_2 як опікун сумлінно виконує свої обов`язки, створила для дітей належні умови проживання та догляду за ними, однак необхідно враховувати, що вона відповідно до частини третьої статті 249 СК України не мала права перешкоджати спілкуванню дітей з їх батьком. Відповідачі були зобов`язані спробувати врегулювати питання спілкування позивача з дітьми і допомогти йому здійснювати його батьківські права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року і залишити в силі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року.

У касаційній скарзі посилалася на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вказувала, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права у випадку, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Вказувала на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що всупереч вимогам частини першої статті 171 СК України в матеріалах справи відсутній висновок фахівця-психолога.

Апеляційний суд не дізнався думки самих дітей та їх ставлення як до батька, так і родини опікунів, у якій вони зараз проживають, хоча відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Миколаївський апеляційний суд ухвалив рішення виключно з урахуванням інтересів батька, не враховуючи інтереси дітей, при цьому вибірково і однобічно досліджував надані сторонами докази та з невідомих причин частину доказів взагалі не взяв до уваги.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи їй у поданні додаткових письмових доказів, та приймаючи такі письмові докази у позивача, порушив принцип змагальності сторін, передбачений пунктом 4 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Миколаївський апеляційний суд не врахував, що починаючи з 11 серпня 2014 року сім'ю ОСОБА_1 було взято під соціальний супровід у зв`язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей, а з 01 квітня 2015 року діти перебували на обліку Служби у справах дітей Первомайської міської ради. ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області

У квітні 2020 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року і залишити в силі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив належним чином всі обставини справи, порушив принцип диспозитивності та змагальності сторін. При розгляді справи суд апеляційної інстанції надав перевагу доказам та доводам позивача, а доводи та письмові докази, надані відповідачем, не взяв до уваги, не надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 08 лютого 2018 року, в якому вказано про недоцільність повернення дітей позивачу.

Суд не врахував висновок органу опіки та піклування від 06 березня 2020 року про недоцільність повернення позивачу його малолітніх дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Вказаний висновок був складений на підставі звернення позивача із заявою про надання акту обстеження матеріально-побутових умов проживання для підтвердження усунення ним перешкод для повернення дітей за попереднім місцем проживання.

Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи у зв`язку з хронічним психічним захворюванням, відтак в силу своєї хвороби не може належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.

Апеляційний суд не дослідив, що в матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Також суд проігнорував ту обставину, що згідно висновку про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дитини, станом на 22 листопада 2016 року у ОСОБА_6 виявлено затримку мовного розвитку та гіперметропію слабкого ступеню, а у ОСОБА_4 - змішаний астигматизм.

Згідно висновків від 05 травня 2017 року у ОСОБА_6 виявлено ураження головного мозку неуточненої етіології, затримка мовного розвитку, гіперметропія та інші уточнені вроджені вади серця. У ОСОБА_4 виявлено ураження головного мозку неуточненої етіології, затримку мовного розвитку, астигматизм, вторинну лактазну недостатність, фімоз, деформацію вальгусних стоп. Діти потребували медико-педагогічної корекції.

Вищевказані висновки про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дітей свідчать про те, що діти на момент їх відібрання від батька не були належним чином обстежені та батьком не вчинялись дії, направлені на їх лікування та профілактику захворювань. ОСОБА_1 влаштував дітей до дошкільного навчального закладу тільки після їх відібрання.

Відповідно до статті 18 Конвенції Про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

До роботи з даною сім`єю залучалися неурядові організації, які надавали благодійну допомогу у вигляді продуктів харчування, одягу для дітей. ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності з урахуванням надбавки на дітей. Таким чином, родина ОСОБА_1 була забезпечена як цільовою фінансовою підтримкою, так і соціальними консультаціями, але ситуація в родині залишалася незмінною, батьки систематично не виконували рекомендації щодо виховання та догляду за дітьми, не йшли на контакт із фахівцем з соціальної роботи.

Висновки апеляційного суду про те, що діти були розлучені з позивачем всупереч їх волі та бажанню, не підтверджені жодними доказами. Щоб встановити такі обставини, в матеріалах справи мали би бути наявні так докази, як висновок судово-психологічної експертизи та/або висновок фахівця-психолога. Також малолітніх дітей можна було опитати в суді на підставі статті 232 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, витребувано її матеріали з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та зупинено виконання постанови Миколаївськогоапеляційного суду від 10 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2

25 травня 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 2012 року по 14 березня 2013 року, який був розірваний відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області.

Після розлучення батьків народилося двоє дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_8 була народжена до спливу 9 місяців після припинення шлюбу, тому відповідно до частини другої статті 122 СК України вважається такою, що походить від подружжя. По відношенню до ОСОБА_4 позивач ІНФОРМАЦІЯ_6 визнав батьківство. З дня свого народження малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_10 зареєстровані та проживали за місцем проживання ОСОБА_1 , а саме по АДРЕСА_1 .

Позивач є особою з інвалідністю II групи, непрацездатний, перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра (діагноз - шизофренія, параноїдна форма).

Починаючи з 11 серпня 2014 року родину ОСОБА_1 було взято під соціальний супровід у зв`язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей, а з 01 квітня 2015 року діти перебували на обліку служби у справах дітей Первомайської міської ради. З цього часу було встановлено контроль за умовами проживання та виховання дітей їх батьками, родину відвідували соціальні та медичні працівники. Згідно щотижневого активного патронажу встановлено, що мати не виконує обов`язки щодо виховання дітей, зловживає алкоголем, веде аморальний спосіб життя. Умови проживання дітей вкрай незадовільні. Діти занедбані, брудні, мають неохайний вигляд, у них відсутній чистий одяг, дитячі речі, іграшки, книжки. Постільна білизна дітей брудна, відсутні продукти харчування для приготування їжі.

Неодноразово ОСОБА_5 та ОСОБА_1 притягувались Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 160, частинами першою, другою статті 173-2, частинами першою, другою статті 184 КУпАП.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Первомайської міської ради від 16 листопада 2016 року № 594 «Про негайне відібрання малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 » у зв`язку з виникненням загрози життю або здоров`ю дітей доручено управлінню у справах дітей Первомайської міської ради, Первомайському відділу поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, комунальному закладу «Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» негайно відібрати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають в АДРЕСА_1 , у їх батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та тимчасово влаштувати малолітніх дітей до педіатричного відділення Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні.

23 листопада 2016 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року відібрано малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх матері ОСОБА_5 та їх батька ОСОБА_1 без позбавлення їх батьківських прав, передавши дітей Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області. Цим же рішенням попереджено ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, виконуючи в подальшому обов`язки щодо виховання та утримання дітей, передбачені сімейним законодавством. Вирішено питання про стягнення з батьків на користь установи або фізичної особи, де будуть перебувати діти, аліментів в розмірі 1/3 частини всіх видів їх заробітку до повноліття дітей, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року залишено без змін.

Рішеннями виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 14 квітня 2017 року № 181 та № 182 на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 11 липня 2017 року № 475 опікуном над малолітніми ОСОБА_8 та ОСОБА_7 призначено ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

01 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року скасовано в частині відібрання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав з передачею дітей органу опіки та піклування для подальшого влаштування, та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на дітей. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про відібрання дітей та стягнення аліментів. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з покращення ОСОБА_1 умов проживання дітей, звернення з позовом про позбавлення матері батьківських прав, неодноразових звернень до органу опіки та піклування, укладення договору про співпрацю, апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справах про відібрання у нього дітей без позбавлення батьківських прав, що свідчить про намагання та бажання ОСОБА_1 виправити ситуацію, яка склалася в його родині, та продовжувати виховування своїх дітей.

Апеляційний суд зазначив, що посилання представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на стан здоров`я ОСОБА_1 , а саме спотворене усвідомлення ним своїх батьківських обов`язків та потреб дітей у зв`язку з його психічною хворобою, внаслідок чого залишення дітей з батьком є небезпечним для їх життя, здоров`я і морального виховання, не були підставою позову про відібрання дітей та не досліджувались судом першої інстанції, тому відсутні правові підстави для перевірки таких обставин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, погодившись з фактом неналежних матеріальних і побутових умов для утримання малолітніх дітей станом на листопад 2016 року, відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю факту свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, внаслідок чого виникла реальна небезпека для життя, здоров`я та морального виховання малолітніх дітей, та не вбачав достатніх підстав для відібрання дітей від батька, передбачених статтею170 СК України.

Відповідно до витягу з протоколу № 1 позачергового засідання комісії з питань захисту прав дитини від 22 січня 2018 року, затверджено висновок Органу опіки та піклування виконкому Первомайської міської ради про доцільність відібрання без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_1 його малолітніх дітей, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Статтею 163 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789- XII (далі - Конвенція про права дитини), зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року § 100).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Аналіз наведеного законодавства свідчить про те, що сім`я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім`ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв`язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення, суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини.

Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року у справі № 484/3556/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року, відібрано малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від їх матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_1 без позбавлення їх батьківських прав, передавши дітей Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області. Цим же рішенням попереджено ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дітей. Вирішено питання про стягнення з батьків на користь установи або фізичної особи, де будуть перебувати діти, аліментів в розмірі 1/3 частини всіх видів їх заробітку до повноліття дітей, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2018 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року скасовано в частині відібрання малолітніх ОСОБА_8 і ОСОБА_7 від їх батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав з передачею дітей органу опіки та піклування для подальшого влаштування та стягнення з нього аліментів на дітей, ухвалене в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про відібрання дітей та стягнення аліментів. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Відповідно до пункту 27 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, дитина втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі поновлення піклування обох або одного з батьків на підставі, зокрема, скасування рішення суду про відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав.

Враховуючи наведене, правильним є висновок апеляційного суду, що наявність нескасованих рішень виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області № 181 та № 182 від 14 квітня 2017 року про надання малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 475 від 11 липня 2017 року про призначення ОСОБА_2 опікуном над малолітніми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог, оскільки скасування рішення про відібрання дітей від батька без позбавлення його батьківських прав є підставою для втрати дітьми статусу позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради від 06 березня 2020 року № 1585/03.01-26 про недоцільність повернення ОСОБА_1 його малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким не погодився апеляційний суд при перегляді справи, оскільки він суперечить інтересам дітей, є недостатньо обґрунтованим та недостовірним.

Відповідно до листа Первомайського міського центру соціальної служби для сім`ї, дітей та молоді від 23 січня 2018 року після примусового вилучення дітей ОСОБА_1 охоче йшов на співпрацю з працівниками центру, ретельно виконував їх рекомендації, поставив дітей на чергу до дошкільного навчального закладу, зробив генеральне прибирання в будинку, виправ постільну білизну та дитячі речі, застелив підлогу, в будинку постійно тепло та наявні продукти харчування, на подвір`ї прибрано сміття. ОСОБА_1 придбав обігрівач та дитячі санчата.

Відтак більшість обставин, викладених у висновку, на думку апеляційного суду стосується підстав відібрання дітей у ОСОБА_1 . Опис будинку, в якому проживає ОСОБА_1 разом зі співмешканкою ОСОБА_12 та її десятирічним сином, не свідчить про те, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною.

Крім того, апеляційний суд при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 не було повідомлено про те, що відбувається процес встановлення опіки, йому було невідоме місцезнаходження його дітей після встановлення опіки. Про вказані обставини йому стало відомо з відзиву на його позовну заяву. Після того, як йому стало відомо про встановлення опіки та місце проживання опікуна ОСОБА_2 , позивач направив їй лист з вимогою повернути дітей, однак відповіді не отримав.

Позивач у листопаді 2017 року звертався до Органу опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області із заявою про надання дозволу на побачення з дітьми, на яку отримав відмову. Для вирішення питання про повернення дітей він звертався до Прокуратури Миколаївської області, поліції, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації виконавчого комітета Первомайської міської ради Миколаївської області, Миколаївської обласної державної адміністрації протягом 2017-2019 років, про що свідчать відповіді вказаних органів, однак конфлікт щодо спілкування з дітьми вирішений не був.

Відповідно до частини третьої статті 249 СК України опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Однак внаслідок того, що ОСОБА_2 не повідомила ОСОБА_1 про місцезнаходження його дітей після встановлення опіки, а Орган опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області не надав дозвіл на побачення позивача з дітьми, вони в силу свого віку забули батька, якого не бачили три роки, що створило проблему для їх взаємовідносин.

Відповідачі були зобов`язані зробити спробу врегулювати питання доступу позивача до спілкування з дітьми та допомогти йому домогтися реального здійснення його батьківських прав, що ними зроблено не було.

Встановивши, що відібрання дітей у опікуна та повернення їх батькові не буде суперечити інтересам дітей, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи у зв`язку з хронічним психічним захворюванням, відтак в силу своєї хвороби не може належним чином виконувати свої батьківські обов`язки з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що захворювання позивача створює небезпечну для дітей обстановку.

Судом при ухваленні рішення враховано, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2003 року, не зважаючи на стан здоров`я позивача, було задоволено його позов до ОСОБА_13 про визначення місця проживання трьох неповнолітній дітей разом з ним, яких він виховував, проживаючи у тому ж будинку, що і зараз. В матеріалах справи відсутні докази того, що стан здоров`я позивача з 2003 року погіршився.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судів попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки та не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_2 та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, слід поновити виконання вказаного рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , Органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов СуддіВ. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов