Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 485/1272/17
провадження № 61-12731св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2019 року у складі судді Квєтки І. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Серебрякової Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позивач в обґрунтування позову зазначала, що з 23 квітня 2010 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який було розірвано заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року. Від даного шлюбу вони мають двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуті аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 липня 2015 року до досягнення дітьми повноліття.
У травні 2016 року відповідач добровільно забрав свої речі та пішов з квартири. З цього часу він не надає матеріальну допомогу на утримання малолітніх дітей, не сплачує аліменти на їх утримання, не турбується про їх духовний та фізичний розвиток.
29 грудня 2016 року відповідач перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив замах на умисне вбивство ОСОБА_6 у зв`язку з чим його було поміщено у ДУ «Київський слідчий ізолятор». Відповідач і раніше приходив до квартири перебуваючи в нетверезому стані, влаштовував сварки, в тому числі і при дітях.
Посилаючись на те, що відповідач ухилявся ще рік до поміщення його у ДУ «Київський слідчий ізолятор» від виконання батьківських обов`язків, не турбувався про фізичний та духовний розвиток дітей, не надавав і не надає матеріальної допомоги на їх утримання, взагалі не цікавиться їх життям, позивач на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України просила про задоволення позову.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела факт злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, що наявність незавершених кримінальних справ не є підставою для задоволення позову з огляду на презумпцію невинуватості, а також, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Снігурівського районного суду Миколаївської області.
05 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Зазначає, що сама утримує двох дітей, а відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків. Вказує, що відповідач чинить над нею психологічне насильство.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 з 23 квітня 2010 року, який розірвано заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року (а. с. 6).
Сторони є батьками малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4 - 5).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 липня 2015 року до досягнення дітьми повноліття (а. с. 7 - 8).
ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом з дітьми, в якій за даними акту обстеження від 20 грудня 2016 року для них створені належні умови для проживання (а. с. 12).
Діти сторін відвідують дошкільний навчальний заклад № 577 м. Києва і згідно довідок посадової особи цього закладу від 22 листопада 2016 року, 11 серпня 2017 року в основному позивач приводила і забирала та лише вона сплачувала рахунки на їх утримання (а. с. 13, 101).
ОСОБА_2 зареєстрований в житловому будинку на АДРЕСА_2 , а проживає на АДРЕСА_3 в цьому ж населеному пункті разом з батьками.
За даними акту обстеження та характеристики ОСОБА_2 після закінчення 11 класів загальноосвітньої школи, проходив строкову службу в рядах ЗСУ, закінчив ПТУ (газоелектрозварювальник), після повернення з м. Києва працює різноробочим (а. с. 185 - 186).
Відповідно до довідки Дніпровського управління поліції ГУНП в місті Києві від 21 січня 2017 року ОСОБА_2 29 грудня 2016 року вчинив замах на умисне вбивство ОСОБА_6 . По даному факту проводиться досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України (а. с. 11).
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.1732 КУпАП (а. с. 196).
Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у своєму висновку від 13 вересня 2017 року вважав за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей (а. с. 139).
Згідно довідки та розрахунку Снігурівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_2 має 19 983,04 грн заборгованості по аліментах станом на 01 вересня 2017 року, яка на 01 січня 2019 року зросла до 52 919,71 грн (а. с. 27 - 28, 167 - 168).
У січні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Снігурівського ГУ НП в Миколаївській області із заявою про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності у зв`язку із ухиленням від сплати аліментів за якою здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 164 КК України (а. с. 166).
ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків не притягувався.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов`язками відносно дітей, а також врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі. Сам по собі факт наявності заборгованості зі сплати аліментів не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська