ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 487/3936/21
провадження № 61-15550св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня
2023 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І. у справі за позовом виконуючого обов`язки заступника керівника Окружної прокуратури
м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на будинок, припинення права власності та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року виконуючий обов`язки заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (запис від 07 листопада 2017 року № 23279060);
- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою площею 0,0901 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0010 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 31 травня 2015 року зареєстрував повідомлення про початок будівельних робіт, а 19 жовтня 2017 року декларацію про готовність об`єкту до експлуатації.
Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 07 листопада
2017 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на житловий будинок, підставою для реєстрації якого стали декларація від 19 жовтня 2017 року № МК 141172921445 про готовність цього об`єкта до експлуатації, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2014 року № 9650 та технічний паспорт № 33732 від 30 червня 2017 року.
Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:12:001:0010, на якій побудований спірний житловий будинок, належить до комунальної власності, розміщення будинку на ній створює очевидні суттєві перешкоди в її використанні власнику - територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 10 квітня 2023 року під головуванням судді Бобрової І. В. у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що відповідач набув право власності на новостворене майно та проводив будівельні роботи у порядку, визначеному законом.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року зупинив провадження у справі № 487/3936/21 до набрання чинності судовим рішенням у справі № 487/2661/22 за позовом заступника керівника Окружної прокуратури
м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання до вчинення дій.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення у справі № 487/2661/22 має значення для ухвалення рішення у справі № 487/3936/21, оскільки може вплинути на правомірність позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на збудований на спірній земельній ділянці житловий будинок та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом його знесення, тобто вирішення питання про скасування державної реєстрації права власності на будинок з його одночасним припиненням та зобов`язанням усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку є передчасним до вирішення питання про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Колесніков В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду
від 04 жовтня 2023 року в якій просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника вказує, що апеляційний суд не врахував правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14 лютого 2022 року у справі
№ 357/10397/19.
Зауважує, що позов у цій справі є вже шостим позовом, починаючи з 2013 року, який ініціював прокурор для позбавлення права ОСОБА_1 приватної власності на землю та житловий будинок. Справа розглядається з червня 2021 року, а тому зупинення провадження на стадії апеляційного розгляду справи призведе до порушення права відповідача на розгляд справи упродовж розумного строку.
Також вказує, що у цьому випадку суд не може посилатись на ту обставину, що у справі № 487/2662/22 суд вирішує спір про право власності на земельну ділянку, і ця обставина унеможливлює розгляд цієї справи.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу.
13 лютого 2024 року цивільна справа № 487/3936/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розумність строків розгляду справи судом є одним із принципів цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 761/33089/20 (провадження № 61-18470св21) вказано, що тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що обов`язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов:
1) об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі;
2) пов`язаність справ - пов`язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) зазначено, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у конкретній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.
Отже, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки у відповідності з вимогами містобудівної документації.
Аналогічний обов`язок забудовника передбачений абзацом другим статті 48 Закону України «Про охорону земель».
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з правом володіння земельною ділянкою.
Апеляційний суд встановив, що Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою
від 16 вересня 2022 року відкрив провадження у справі № 487/2661/22 за позовом прокурора в інтересах Миколаївської міської ради, зокрема до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду на якій розташований спірний житловий будинок, шляхом зобов`язання повернути цю земельну ділянку у власність територіальної громади.
Ухвалою від 03 жовтня 2023 року в справі № 487/2661/22 суд відмовив у задоволенні заяви адвоката Колеснікова В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про закриття провадження в частині вимог. Задовольнив клопотання прокурора про витребування доказів. Витребував у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицької Г. В. копію договору купівлі-продажу № 646 земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:001:0010 по
АДРЕСА_1 , укладеного 14 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відклав підготовче засідання на 04 грудня 2023 року.
Зупиняючи розгляд справи № 487/3936/21, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що вирішення питання про скасування державної реєстрації права власності на будинок з його одночасним припиненням та зобов`язанням усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку є передчасним до вирішення питання про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади у справі № 487/2661/22, оскільки у вересні 2022 року заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про захист земельних прав (справа № 487/2661/22).
Врахувавши, що прокурор просив усунути Миколаївській міській раді перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки площею
901 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0010 по АДРЕСА_1 , укладених 14 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; та 12 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зупинення розгляду справи № 487/3936/21.
Отже, колегія суддів вважає, що за указаних обставин у суду апеляційної інстанції були підстави для зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 487/2661/22.
Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14 лютого 2022 року у справі
№ 357/10397/19 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду у наведеній представником заявника справі.
Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду щодо зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 487/2661/22 і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров