Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 487/4651/18
провадження № 61-12112св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року у складі судді Бобрової І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_2 .
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, яка зареєстрована та проживає у спірній квартирі з 2004 року. У зв`язку з тим, що шлюб між подружжям розірвано, вважає, що вона не є більше членом його сім`ї, а тому у неї відсутні підстави проживати у зазначеній квартирі.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування житлом і не є підставою для виселення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що він як єдиний власник квартири має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають з ним і ведуть спільне господарство, усунення свого порушеного права власності. Також посилався на постанову Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2003 року (а. с. 8-10).
Право власності на вказану квартиру як нерухоме майно позивачем зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 листопада 2016 року за № 72775998 (а. с. 11-12.).
Згідно з довідкою від 02 липня 2018 року № 1085 у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 (колишня дружина позивача) з 16 липня 2004 року та ОСОБА_3 (донька позивача) з 19 серпня 2004 року (а. с. 15-16).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2016 року розірваний (а. с. 13-14).
Після розірвання шлюбу відповідач продовжує проживати у спірній квартирі, в добровільному порядку не виселилась, з реєстраційного обліку не знялася.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема, нормами статей 16 386 391 ЦК України.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Суди встановили, що ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї його власника, а тому дійшли правильного висновку про те, що припинення сімейних відносин між позивачем та відповідачем не є підставою для припинення права проживання ОСОБА_2 у квартирі позивача.
Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно з частиною першою статтею 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Із підстав, передбачених указаною нормою позов про виселення ОСОБА_1 не заявляв як і не посилався на належні та допустимі докази, які б доводили факт існування обставин, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР, за наявності яких член сім`ї власника квартири може бути виселеним без надання іншого жилого приміщення.
Отже, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права, у зв`язку з чим Верховний Суд відхиляє доводи про зворотне.
Не заслуговують на увагу і доводи заявника про неврахування судами практики Верховного Суду України, зокрема постанови від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц.
У наведеному прикладі предметом спору були вимоги про виселення відповідача, яка спільно з власником спірного житлового будинку не проживала, вибула із будинку, мала інше житло, у якому проживає.
Натомість у цій справі встановлено, що ОСОБА_2 є колишнім членом сім`ї позивача, як власника житла, проживає у цьому житлі. Тобто фактичні обставини у справах є різними.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний